Людське життя — геть з прилавків!

      За оцінками спеціалістів, сьогодні поза межами країни постійно перебуває більше семи мільйонів українців. Але визначити, яка частина з них — добровільні заробітчани, а яка — примусово вивезений «живий товар», наразі є неможливим, — такий вже він, тіньовий бізнес. Проте з упевненістю можна стверджувати, що міжнародна, а останнім часом і внутрішня торгівля людьми стали для України явищами абсолютно звичними. І приносять організаторам мільярдні прибутки: лише тільки за одну людину вони тримують від 500 до 5000 доларів.

      Експорт і транзит рабської сили здійснюється у всіх напрямках, а серед основних «країн-споживачів» Туреччина, Росія (Москва), Чехія, Італія, Греція, Ізраїль, Німеччина, Скандинавські країни, Японія. Предметом торгівлі найчастіше стають жінки (їх експлуатують як швачок, посудомийок, домогосподарок, сурогатних матерів, повій), але втягненими у незаконний бізнес стають також і чоловіки (будівельники, шахтарі, підсобні працівники), і навіть діти (потрапляють у дитячу секс-індустрію, займаються примусовим жебракуванням). За даними Державного інституту проблем сім’ї та молоді, інших неурядових організацій, вік нелегальних мігрантів зазвичай становить від 15 до 30 років.

      Дослідження, проведене спеціалістами Міжнародної організації з міграції серед жінок, які вже стали жертвами сучасної работоргівлі, вочевидь, дає певну картину природі цього явища: майже половина з них (46,2 відсотка) мали повну середньо-спеціальну освіту, близько третини (34,6 відсотка) мали повну середню, а 11,5 відсотка постраждалих жінок — вищу або неповну вищу освіту. Незважаючи на відносно високий освітній рівень, більше половини жінок віднесли себе до бідних (57,7 відсотка), більше третини — до середнього класу (38,5 відсотка), інші (3,8 відсотка) — визнали себе жебраками. За даними цього ж дослідження, більшість опитаних є особами без конкретного місця роботи, інші ж є домогосподинями, працівниками торгівлі або сфери обслуговування. Тож висновки ненові: саме відсутність грошей і роботи є основним фактором, який сприяє злочинному бізнесу.

      Сьогодні розв’язанням проблеми торгівлі людьми занепокоєні в усьому світі. Активізувала діяльність в цьому напрямі й в Україні. Для прикладу: якщо за весь 2001 рік було порушено 90 кримінальних справ, що стосувалися організації і сприяння торгівлі людьми, то вже за перші п’ять місяців 2005-го року порушено 148 таких справ. За словами міністра у справах сім’ї, молоді і спорту Юрія Павленка, таку статистику можна вважати оптимістичною, адже «наразі йдеться не про збільшення кількості злочинів, а про ріст ефективності дій правоохоронних органів. Серед інших досягнень — створення нормативно-правового поля навколо даної проблеми, ратифікація Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності, введення до ККУ спеціальних статей, що передбачають відповідальність за торгівлю людьми, створення мережі «гарячих ліній» і центрів реінтеграції для потерпілих». Міністр, проте, зазначає: «На жаль, поки що доводиться проводити так звану «роботу на реагування», тобто реагувати на факт злочину вже пілся того, як він був скоєний, тоді як неоціненно важливою є робота на запобігання злочинам».

      Днями Міністерство України у справах сім’ї, молоді і спорту спільно з ОБСЄ провели «кругий стіл» з проблем транснаціональної торгівлі людьми, у якому взяли участь Національні координатори з Польщі, Боснії та Герцеговини, Туреччини, Хорватії, Чорногорії, Сербії та Нідерландів. Результатом стала пропозиція Міністерства щодо створення нової установи — Національного бюро протидії торгівлі людьми. Планується, що новий орган буде функціонувати поза структурою міністерств, представляти його буде Національний координатор, який матиме статус високого державного рівня і буде координувати всю діяльність Бюро в межах країни. Також передбачається створення національної експертної групи, до складу якої входитимуть представники профільних міністерств, міжнародних та неурядових організацій.

      Окрім створення Бюро, Міністерство планує вже у жовтні-листопаді представити нову Комплексну програму протидії торгівлі людьми. Юрій Павленко зазначив: «Ця проблема руйнує людські долі, долі жінок, дітей, родин, підриває моральні засади суспільства і здоров’я нації, і тому основним завданням держави повинен стати їхній соціальний і економічний захист, а також пошук нових більш ефективних форм боротьби з торгівлею людьми».

Ірина ХРОНЮК.