Бренд для нового монстра

17.06.2005
Бренд для нового монстра

Добірні, мов ніжинські огірочки, ведучі К-1. (Фото Марічки Безталанної.)

      Творці каналу без зайвої скромності тлумачать назву свого дітища як КУЛЬТ ПЕРШОСТІ і стверджують, що вперше в історії українського телебачення (ні менше ні більше!) К-1 стане справжнім засобом масової комунікації.

 

Ба! Знайомі все обличчя...

      За кiлька днів до запуску керівництво К-1 вирішило організувати зустріч із медійниками, наголошуючи, що прагне провести її не у форматі сухої «пресухи», а як живе спілкування з колегами-газетярами. «Ми чекаємо від вас роботи у відповідь на цю дружню бесіду!» — з нотками шантажу закликала журналістів до співпраці головний режисер каналу Ірина Іонова. Газетярі натомість надмірною комунікативною активністю не вирізнялися, надто вже очевидним було бажання творців каналу малою кров'ю пропіаритися і розмістити квітчасті анонси про початок мовлення у якнайбільшій кількості щоденних видань. «Спілкуйтеся з ведучими! — заохочувала далі головний режисер. — Найближчі півроку вони будуть такі завантажені, що навряд чи вам вдасться так-от запросто взяти у них інтерв'ю». Дивно було бачити пані Ірину, як і генерального продюсера К-1 Ганну Безлюдну, не в приміщенні «олівця» і не в оточенні керівництва каналу «1+1», а деяких їхнiх соратникiв Здавалося, що із затишних і сімейних «плюсів» їхніх працівників не переманиш ніяким калачем. Хоча, думаю, як завжди, спрацювало не так існування калача, як його розмір і кількість маку з ванільним цукром. Та й, не грішитиму, прагнення змін, напевно, теж далося взнаки. Міняти свій формат і освіжати мовленнєву сітку старшим і устаткованим уже каналам тяжче. А молода кров нуртує, амбіції зростають, діти прагнуть жити власним життям, тож створення нової телекомпанії — найкращі на це ліки. Обличчя ж ведучих «культу першості» нагадували телевізійну збірну. По праву руку від завзятого і впевненого керівництва у два рядочки посідали колишні обличчя ICTV, «Нового каналу», «1+1» та «5-го каналу». Суттєво запізнившись, чи пак затримавшись, при вході, мов дід при воротях у червоних чоботях, стояв самовдоволено харизматичний Микола Вересень. Щоправда, замість червоних чобіт на ньому були помаранчеві штани. Очевидно, саме ця ексцентрична деталь вбрання спонукала зірку пожартувати, мовляв: «А я шо? Я нішо. Я тут прибиральником улаштувався!». Зірковий експромт викликав шквал раболєпно-захоплених емоцій двох рядочків його молодших колег, а також оплески решти працівників новоствореного каналу, які кучкувалися за спинами зайшлих журналюг ближче до столика з фруктами й шампанським. «Досі не розумію, чому Микола вибрав саме нас?» — iз наївною риторичністю, замішаною на побожному трепеті, мовила з-за столу  «президії» Ірина Іонова. Чудова поява Вересня помітно пожвавила зустріч. Точніше, пожвавив її специфічний «септемберський» гумор. З моменту появи цього самовдоволеного гуру будь-які слова керівництва каналу супроводжувалися характерними репліками. Якби забути, що їх продукує неперевершений Вересень, то вони достеменно нагадували б шкільні «хохмочки» невиправного переростка-другорічника з класної «камчатки». Звісно ж, журналісти під час неформальної частини скупчились саме біля Вересня, примусивши решту «збірної» лише заздрісно і приречено глипати через плече, спостерігаючи звичну публічну затребуваність пана Миколи. Адже зрозуміло, що популярність цього медійника жодним чином не прив'язана до старих і новостворених каналів (чого не скажеш про ті канали без Миколи Вересня). Щодо решти працівників К-1, то їм свою геніальність слід іще довести саме в рамках нового телеканалу, бо їхні досягнення на попередніх місцях роботи вже, на жаль, не актуальні. Як то кажуть, «проїхали».

«Ніжинські огірочки» у «заряджених» відунами стінах

      Що ж вирізнятиме К-1 з-поміж решти українських телеканалів? Насамперед, під канал збудовано новий телецентр із прекрасним студійним павільйоном і стелями заввишки 300 метрів, що аж ніяк не поступається західним.  А запрошені на оглядини російські телевізійники, подейкують, просто сходили слиною від цього буржуазного видовища. Обладнання і дизайн студії — відповідний: скромно, зі смаком і за останнім словом техніки. Творчий і технічний колектив каналу, як і його обличчя, складають достоту «вершки», ретельно зібрані з усього конкурентоспроможного вітчизняного телепростору. Зайве казати, що всі ті працівники пройшли достатній професійний вишкіл, тож марудитися з підготовкою кадрів так само немає потреби. Кадри добірні, як ніжинські огірочки. Крім того, як розповіла мені колега-журналістка, будівля телеканалу огорнута містикою і магією. Коли тут іще був Будинок культури, його приміщення орендували відуни й відунки, проводячи колективні сеанси лікувального гіпнозу й заряджаючи дешеві шампуні й одеколони позитивною та животворною енергією. Куди перекочували українські відьмаки — хтозна. Але сякі-такі барабашки, напевно ж, не захотіли залишати рідне приміщення. Тож коли ці сутності й скидатимуть на ведучих якусь ефірну папку, можна буде оперативно лікувати забите місце, притуляючись ним до будь-якої просякнутої позитивними зарядами стіни.

Ностальгують усі!

      Керівництво переконане, що мало не за кілька місяців К-1 упевнено посяде перше місце на вітчизняному телепросторі. Адже ніша, яку вони взялися заповнити, таки справді незаймана. «Телебачення для тих, хто не дивиться телевізор!» —  ось кредо, якому цілком підпорядковане програмне наповнення каналу. Себто розрахований К-1 на інтелектуалів старої закваски, які вважають, що «втикати у тупий ящик» — нижче їхньої гідності. Але говорячи про роль телебачення, не можна ігнорувати ще й такі чинники, як ідейна та ідеологічна скерованість. На риторичне запитання однієї журналістки про мову каналу генпродюсер К-1 Ганна Безлюдна логічно відповіла, що, згідно із законодавством, мовлення провадитиметься державною мовою, але... На все, що стосується законів про мову в нашій державі, знаходиться безліч таких-от «але». «Як люди виховані й інтелігентні, — терпляче пояснила пані Ганна, — з нашими російськомовними гостями ведучі спілкуватимуться російською». Та гаразд уже, подумалося, ми ж типу інтернаціоналісти, звісно, що зрозуміємо.

      Тепер про готовий уже власний продукт телеканалу. В понеділок глядачам запропоновано «Один день» — програму на кшталт новин із двома парами ведучих. Проте акцентується на тому, що ведучі виступатимуть як співавтори програми, адже К-1 має бути «каналом живих емоцій», де робляться ставки на «особу і особистість». Програма «Один тиждень» із Володимиром Павлюком, за словами керівників каналу, «тяжіє до Парфьонова». До кого тяжіє програма «21 вересня» — зрозуміло без зайвих коментарів. Звісно ж, до САМОГО і САМ же ж її і вестиме. У вівторок Віталій Портніков постане перед глядачами з авторською програмою «V.I.P.». Це цикл програм про людей, «за яких наше життя помінялося». Себто про активних учасників, очевидців та організаторів, як казав президент сусідньої держави, «найбільшої геополітичної катастрофи століття». У сітці є також програма Олександра Лук'яненка та Оксани Зінов'євої «Телеформат», у якій допитливим телеглядачам будуть «з чувством, з толком і з розстановкою» розповідати про творення телебачення, себто втаємничуватимуть їх у святая святих телевізійної кухні, цього «ілюзіону», як любить називати ТБ молодий ведучий К-1 Ілларіон Павлюк. Журналістка Юлія Литовченко постане перед нашими очима в ролі автора і ведучої програми «Позаочі» («Програма не «жовта», але примушує гостей плакати», — пояснили на прес-конференції). З презентаційної «нарізки» було зрозуміло, що «Позаочі» — так само суцільна ностальгія. Ідея проста, як світ: беруть відому людину (співака, політичного діяча etc) і збирають давні-давні спогади батьків, перших коханих, друзів дитинства. Спогади, звісно ж, добрі, зворушливі й позитивні. Гість, прийшовши до студії, бачить і слухає їх уперше і, звісно ж, не може втриматися від розчуленої сльози, яку тут же великим планом демонструють глядачеві. «Юлю, ти що їх там тортуруєш, що вони всі ридають?» — незлостиво іронізує з колеги Микола Вересень. Найбільше часу на презентаційній зустрічі виділили на проект Ірини Гордійчук «Своя роль». Герої цієї програми: Нікіта Міхалков, Єгор Кончаловський, Маргарита Тєрєхова, Станіслав Говорухін, Олег Табаков та іже з ними. Не заперечуватиму, видатні, а часом і геніальні особистості. Але не перестає переслідувати відчуття, що нині не 2005 рік, а так десь, як мінімум, 1989, і ловиш себе на думці: «Стоп! А чиєї, власне, країни телебачення мені зараз впарюють?».

      Тобто, попри високий рівень технічного забезпечення і незаперечну професійність й ентузіазм творчого колективу новоствореного каналу, залишається враження — так, непопсового, так, інтелектуального, але «безстатевого» продукту. Продукту, який, граючи на ностальгійних почуттях пострадянської інтелігенції, все ж має конкретне ідеологічне замовлення. І це ніщо інше, як ідеологія коматозної та напіврозкладеної імперії. Її хоч і неможливо реанімувати, але замиловані спогади про часи розквіту тієї самої імперії просто відкидають глядачів у минулу епоху, підмінюючи реальне життя шизофренічним симулякром. Щоправда, головний директор із розвитку каналу, голландець за походженням і «совєтолог» (чи «радянолог»?) за спеціалізацією Онно Зоннельвельд із рідкісним для іноземців, майже «тутешнім» почуттям гумору пообіцяв: « Ми хочемо будувати бренд. Не «брєд», а бренд!». А коли пан Онно ще й гедоністично по цих словах розреготався, то став майже рідним, бо його сміх один до одного нагадував легендарний сміх нашого співвітчизника, письменника і журналіста «5-го каналу» Олександра Ірванця.

      Доволі симпатичний вигляд має публіцистичний проект «Один репортаж». Журналісти інформаційних програм роблять до нього одну авторську програму. Себто такий собі «телевізійний твір на вільну тему», корисний як самим журналістам (така собі творча «розрядка»), так і глядачам, які мають змогу краще пізнати репортерів. Пошуки ведучого цього проекту нині тривають. До осені його планують таки знайти. Це спонукає до висновків, що влітку «Один репортаж» може існувати без «драгомана», а ближче до парламентських виборів, як і заведено, має з'явитися людина для того, щоб розставляти «правильні» акценти. «У телебаченні завжди існує певний ризик,  що глядач нас не зрозуміє, — коментує Ганна Безлюдна. — Але публіцистику зрозуміють усі. Тому ми не шкодуємо на це грошей».

      У день свого виходу (поки що це буде частота КТМ) К-1 підготував глядачам ще один сюрприз: фільм Еміра Кустуріци «Життя як диво». «Можливо, краще було б залишити його на осінь, коли люди вже звикнуть до каналу, — вважають телевізійники. — Але вирішили показати стрічку в перший же день, щоб глядач одразу зрозумів, що на нашому каналі його чекатиме якісний і цікавий продукт».

 

САМ СКАЗАВ

Повівшись на ажіотаж, який серед колег-газетярів спричинила присутність на прес-конференції Миколи Вересня, «УМ» також поставила зірці кілька запитань:

      — Тарас Стецьків заявив нещодавно у пресі, що ви працюватимете на УТ-1. Натомість ви в якомусь інтерв'ю сказали, що нічого про це не знаєте і від пана Тараса такої пропозиції не отримували. Я так розумію, що президент НТКУ так і не спромігся озвучити її вам особисто?

      — З Тарасом ми востаннє бачилися, здається, в січні. Щось усі нині ходять якось так, як акули перед атакою! Але... не атакують. Тарас — мій дуже давній товариш, і я не розумію, чому він, не поговоривши попередньо зі мною, зробив таку заяву у пресі.

      — Ви особисто вірите у відродження УТ-1?

      — Вірю. Там треба все міняти. Повторюю: все міняти. Крапка. Кінець фрази.

      — Свого часу як результат ведення ток-шоу «Табу» на «1+1» ви почали видавати у книжковому форматі розшифровки своїх програм. «21 вересня» на К-1 так само чекає друкована доля?

      — У нормальних людей, які мешкають трохи західніше, ніж місто Чоп, це нормальна традиція, так усі роблять. Спеціально я про це не думаю. Такі проекти народжуються, «як Пилип із конопель», залежно від матеріалу, який існує. Буквально вчора подзвонив один мій товариш, прочитавши якесь інтерв'ю зі мною чи статтю, і сказав: «Ти не тим займаєшся, тобі треба писати». Якщо хтось найме для мене «чорношкірих» виконавців, то я б узявся багато чого написати. А паралельно самотужки вести два таких проекти — це, звичайно, нереально.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>