(автора.)
— Іване Михайловичу, з-поміж усіх проблем регіону, що залишилися вам у спадок від старої влади, які вважаєте найболючішими?
— Передусім, будучи першою людиною області, я б ніколи не дозволив допустити того, що допустили мої попередники у стосунках «влада-народ». Тому постійно нагадую своїй команді: ми ніколи не повинні забувати, що прийшли на ці посади завдяки народу, тож люди повинні мати від нас повну віддачу. Лише за такої умови все буде гаразд і всі намічені плани будуть виконані. Хоча дуже нелегко зробити це в ситуації, яку нам залишили попередні керівники Тернопільщини. Боляче це констатувати, але регіон погано виглядає за всіма параметрами. Це й найнижча в Україні зарплата, і найбільші безробіття та відтік на зарубіжні заробітки якраз тієї категорії населення, яка найбільше потрібна тут для підняття економіки. Це — повний безлад і занепад у переробній, харчовій, спиртовій та цукровій промисловості, які завжди були базовими для нашої області. Це — надто слабкий розвиток малого і середнього бізнесу. Плюс величезна заборгованість із зарплати. Правда, за один лише останній місяць нам уже вдалося зменшити її майже на 8 відсотків, що складає близько 1,5 мільйона гривень.
— Відомо, що ви мало не з перших днів роботи на новій посаді почали досліджували ситуацію на цукрових і спиртових заводах області. Які результати?
— У цих галузях Тернопільщина має дуже великий потенціал. У нас, наприклад, виробляють 25 відсотків усього українського спирту. Маємо десяток потужних спиртозаводів, однак вони мало працюють на інтереси області. Спирт в основному вивозиться, акцизні податки сплачуються там, де виробляється вже лікеро-горілчана продукція, тож ми залишаємося без прибутків. Я ж уважаю, що податки в бюджет мають сплачуватися там, де виробляється спирт. Зрозуміло, що частину спиртозаводів задіяно в урядових проектах, вони працюють на експорт, але спиртове об'єднання — це все-таки державна структура.
Ще дуже непокоїть те, що багато горілки, яка в нас продається, є фальсифікованою, виготовленою на різних підпільних гуральнях. У цій галузі, як і в багатьох інших, область упродовж останніх років перетворювали у своєрідний відстійник, звідки можна було викачувати сировину, а натомість ввозити недоброякісні товари. Зараз треба докорінно змінити цю ситуацію, створити своєрідний замкнутий цикл виробництва і тим самим забезпечити мешканців області і роботою, і зарплатою, і якісною продукцією. Ще стосовно спиртової промисловості в регіоні зараз розглядається кілька кримінальних справ, пов'язаних, зокрема, з тим, що спирт начебто йшов за кордон, насправді ж туди не потрапляв. А взагалі більшість спиртозаводів області, очевидно, готувалися до приватизації, бо з кожним роком ставали все менш прибутковими, при тому що обсяг продукції збільшувався.
Що ж до цукрових заводів, то більшість із них була незаконно приватизована (на жаль, ця галузь уже не є державною монополією). Керівники дбали в основному про власний інтерес, тому дуже багато скарг було в останні роки щодо заниження рівня цукристості й ваги при прийомі сировини, невиплат за зданий буряк, і тут ще багато чого потрібно врегулювати. Те саме — і з імпортною давальницькою сировиною, яка знищує місцевого виробника. Вже в цьому році ми на 5 тисяч гектарів збільшили посіви цукрових буряків, і перед усіма керівниками цукрозаводів поставлене завдання всіляко сприяти подальшому розширенню площ задля повного забезпечення власною сировиною. І ще надзвичайно важливо вивести галузь із тіні, в яку вона все більше потрапляла впродовж останніх років.
Продовжуючи тему агропромислового комплексу, хочу назвати ще один напрям, який визначили для себе пріоритетним, — відродження інфраструктури села, забезпечення соціально-побутових умов. У сільських населених пунктах повинні нормально функціонувати клуби, ремонтні майстерні, перукарні, дитсадки, фельдшерсько-акушерські пункти, всі вони мають бути газифіковані, бо без цього людей неможливо втримати в селі. Тішить, що цьогоріч ми були в авангарді посівної компанії України. До того ж посівні площі збільшено на 20 тисяч гектарів, а восени суттєво розширяться і посіви озимих. У найближчій перспективі запланували розорати ще 100 тисяч гектарів, бо чимало землі в області стоїть облогом, марнується. Для розвитку ж тваринництва, зокрема, в Борщівському районі буде збудовано два великих сучасних комплекси з вирощування свиней та великої рогатої худоби.
— А як із нашими колишніми промисловими велетами — комбайновим заводом та бавовняним комбінатом? Спроби їх реанімації ставали каменем спотикання чи не для всіх ваших попередників.
— Бавовняний комбiнат підхопила компанія «Лоджистік сервіс», відтак туди вже пішли десятки мільйонів інвестицій, встановлюється надсучасне обладнання, так що процес, думаю, пішов. На комбайновому ж ситуація досить складна, і такою є вже більше десяти років. Минулоріч, наприклад, було випущено тільки 15 комбайнів — це смішна цифра для такого підприємства. Керівники, які взяли в управління державні акції заводу, не впоралися із завданням. Відтак ми почали працювати одразу в кількох напрямах, і я впевнений, що ще цього року досягнемо відчутних зрушень на цьому підприємстві. Підприємство має можливість випускати досить широкий асортимент сільськогосподарської продукції, і нема сенсу «зациклюватися» на самохідних комбайнах, як колись. Наразі вже є серйозні пiдприємцi, які зацікавились цим заводом, тож є надія на солідні інвестиції.
Узагалі, не хочу забігати наперед, але, думаю, через три місяці вже зможу з гордістю говорити про великий капітал, який прийде на Тернопільщину. І зараз уже — за кілька місяців цього року — є відчутні фінансові вливання в економіку регіону.
— Іване Михайловичу, ви публічно пообіцяли серйозно зайнятися проблемами заробітчан...
— Дійсно, я підготував спеціальне звернення до всіх тернопільських заробітчан у всіх країнах, аби вони поверталися. А тут ми хочемо зробити все, щоб капітал, зароблений цими людьми за кілька років, можна було швидко вкласти в якусь прибуткову справу. Для цього створено, зокрема, спільно з нашим управлінням економіки, центр менеджменту інвестицій при обласному центрі підприємництва. Це — спільний проект із надання послуг та кредитування тим, хто хоче розпочати свій бізнес, спростивши всі організаційні процедури. Ще працюємо над створенням інвестиційного паспорта області, чого досі ще не робилося. Область повинна мати привабливий для потенційних інвесторів вигляд, має бути створена свого роду інвестиційна карта, щоб перед інвесторами відкривалася повна картина, починаючи від туризму і закінчуючи родовищами корисних копалин.
Зараз я майже щоденно проводжу переговори з потенційними інвесторами. Дуже важливо те, що область має можливість не тільки торгувати, а й виробляти та переробляти. Особливо — переробляти, адже переважна частина населення живе в сільській місцевості, де є достатньо сировини, тож регіону просто необхідно мати потужну переробну та харчову промисловість.
— Скажіть чесно, проблеми народу ви з цього крісла бачите такими ж, як і з мітингових трибун, чи вже по-іншому?
— По-іншому, але я й раніше мав достатню поінформованість щодо проблем регіону. Правда, лише стосовно кількох районів округу, там, де балотувався в депутати, але ж вони типові для області. Загальні позитивні зміни загальмувало те, що, на жаль, дещо затягнувся процес формування нової влади — лише в середині березня ми змогли затвердити керівників районів. На час нашої розмови вся команда вже сформована, хіба що не замінені ще всі керівники районних і обласних організацій, яких я вважаю за необхідне замінити, бо чекаємо відповідної постанови Кабміну стосовно реорганізації таких.
— Знаю, що при розподілі портфелів у вас були серйозні проблеми з місцевими організаціями «Батьківщини», УНП, соціалістами. Вони вирішилися чи залишилися? І чи існує, на вашу думку, на Тернопільщині серйозна опозиція новій владі?
— Якихось великих непорозумінь із представниками сил коаліції в нас зараз немає. У виконавчій владі області успішно працюють разом представники і УНП, і «Батьківщини», і УРП, і взагалі переважної більшості партій, які входили в коаліцію. Не відчуваю я і якоїсь серйозної опозиції з боку інших сил. А щодо розподілу портфелів, то в такому процесі важко на сто відсотків задовольнити всіх. Проте передусім я враховував, враховую і буду враховувати інтереси всіх членів коаліції, яка перемогла на виборах. Я дуже добре знаю громадсько-політичну структуру області. Всі пропозиції партнерів у мене тут, у шухляді, і як тільки виникає потреба нового призначення, передусім враховую саме їх.
— Тернопільщина вже має гіркий «рухівський» досвід, коли, зокрема, на всі ключові посади в районах були призначені начебто винятково «наші» і віддані ідеї патріотизму люди, однак багато хто з них був елементарно не готовий до такої відповідальної роботи професійно. Чи враховуєте ви як член НРУ цей факт?
— Основними критеріями при призначенні мною людей на відповідальні посади були їхнi порядність і професійність. До того ж я не робив «механічних» призначень — обмірковував і зважував абсолютно всі «за» і «проти», тому впевнений, що на посади керівників районів, наприклад, відсотків принаймні на 85 я призначив таки правильних людей. І якщо навіть на когось із них упродовж перших місяців були скарги, то ми уважно розглядали кожну скаргу і детально обговорювали зміни у стилі роботи. У мене в кабінеті постійно відбуваються відповідні розмови, як і конкретна робота з виправлення недоліків.
Знаєте, за такий короткий строк взагалі важко оцінити ефективність роботи тієї чи іншої людини. Але, об'їжджаючи зараз райони, я щоразу переконуюся в тому, що в усіх нових «ставлеників» є велике прагнення якомога швидше змінити ситуацію на краще, бо ж куди не копни — скрізь проблеми. Всі вони добре розуміють, що новій владі люди видали величезний кредит довіри, і він має бути виправданий. Режим роботи з сьомої ранку до дванадцятої ночі є сьогодні нормальним для всіх цих людей. Не все вдається відразу, але я вже бачу позитивні зрушення.
— Що вважаєте основним досягненням очолюваної вами нової виконавчої влади регоіну?
— Багато про що я вже говорив вище. Скажу ще, що за рік ми запланували створити 25 тисяч нових робочих місць, і понад 2 тисячі в малому бізнесі за лютий—травень уже створили. А насамперед вважаю здобутком суттєве підвищення довіри людей до влади. Постійно переконуюся в цьому і на зустрічах у Тернополі, і під час виїздів у райони. Ще, вважаю, вдалося вже досить багато зробити для зменшення корупції і хабарництва у виконавчих структурах. Ефективно працюють у цьому плані наші громадська приймальня й «телефон довіри».
— Чи виявлено в регіоні якісь кримінальні сліди старої влади?
— Не можу детально коментувати такі речі, бо ще ведеться слідство. Скажу лише, що наразі мені відомі вже кілька фактів серйозних зловживань керівників колишніх районних адміністрацій. Прийде час, і буде оприлюднено багато цікавих речей. І це буде аж ніяк не політична розправа, а елементарне встановлення справедливості, коли кожний винний відповість за свої протизаконні дії.
Іван Стойко
Народився 27 квітня 1961 року в селі Жизномир Бучацького району Тернопільської області.
Після закінчення школи навчався у Проскурнянському професійно-технічному училищі Глибоцького району Чернівецької області, працював помічником екскаваторника Бучацької ПМК-153 Тернопільської області, служив у лавах Радянської армії. 1982—1987 — працював у ліспромгоспі в Комі АРСР.
У 1993 році закінчив Сиктивкарський державний університет, спеціальність — викладач історії. У 1993—1997-му працював комерційним директором малого підприємства «Синхроімпульс» у Дрогобичі Львівської області. 1997—2000 — декан факультету, завідувач навчального відділу Тернопільського комерційного інституту.
2000—2001 — керівник управи Тернопільської крайової організації Народного руху України. У 2002 році обраний головою Тернопільської обласної організації НРУ.
З листопада 2001-го по квітень 2002 року працював заступником начальника управління у справах преси та інформації Тернопільської облдержадміністрації.
У квітні 2002 року обраний до Верховної Ради по в/о №166 Тернопільської області (висунутий блоком «Наша Україна»). 4 лютого 2005 року указом Президента України призначений на посаду голови Тернопільської ОДА. Зараз залишається народним депутатом, член фракції «НУ».
У 2004 році здобув звання магістра економіки та підприємництва, закінчивши Тернопільську академію народного господарства.
Одружений. Разом із дружиною Тетяною виховує двох доньок — Ярославу та Світлану.
В Україні серед голів обласних рад лише одна жінка — Валентина Коваленко, яка чотири місяці тому очолила Черкаську обласну раду. Вона входить до Комісії при Верховній Раді з питань децентралізації влади та очолює комісію з питань освіти і культури Асоціації обласних рад. >>
Звільнення Василя Червонія здригнуло всю Україну. Принаймні так вважають мешканці області, в якій і досі газети виходять із заголовками на кшталт «Війна чи співпраця». Чи не рік рівненські «нашоукраїнці» разом із місцевими «регіоналами», а також «литвинiвцями» й соціалістами відкрито домагалися звільнення Червонія з посади голови облдержадміністрації. І, врешті, десять відсотків голосів виборців, замість обіцяних тридцяти, отриманi на виборах в області, зробили позицію представника Української народної партії на Рівненщині настільки хиткою, що Віктору Ющенку таки довелося задуматися над долею «губернатора» у вишиванці». Жорсткий вирок Кабміну та недовіра нового складу обласної ради не вмовили Президента негайно підписати необхідний указ. І лише терміновий візит до Єханурова представників трьох «зразково-коаліційних» рівненських партій завершив звільненням Василя Червонія та призначенням на посаду голови ОДА «нашоукраїнця» Віктора Матчука. >>
22 січня виповнюється 60 років із дня створення Закарпатської області. Саме з того часу Срібна земля стала частиною України. З цієї нагоди ми зустрілися з керівником краю Олегом Гаваші. А оскільки розмова відбувалася під час різдвяних свят, то хотілося більше говорити про вічне, нiж про мирське і суєтне. Тим паче що в долі голови обласної державної адміністрації ніби віддзеркалена доля всього повоєнного Закарпаття. >>
Багато хто запитає: а чому «нова влада»? Адже після зміни режиму Кучми минуло чимало часу, багато хто вже й встиг розчаруватися у помаранчевому «Олімпі», тож про якусь «новизну» нібито й не йдеться. Але влада, до якої замість Тимошенко, Томенка, Турчинова etc прийшли Єхануров, Сташевський, Сахань та ін. — таки нова. Вона інакша, ніж попередня: не революційна, не така строката, у чомусь не така романтична і не настільки ідеалізована. Тепер вона, так би мовити, «технічна». На зміну емоційній політиці в рюшечках прийшли суворі краватки та начебто засукані рукави.
Політичне «межичасся», яке почалося з відставкою уряду Тимошенко, нарешті підходить до кінця. Планується заповнення останніх вакансій у найвпливовіших органах державної влади (включаючи Конституційний Суд), зокрема, чекаємо затвердження парламентом Генпрокурора та заміни низки «губернаторів», а якщо пощастить — ще й обрання нового віце-спікера Верховної Ради.
У зв'язку з цим «УМ» на численні прохання читачів вирішила подати повну галерею облич влади, навести коротенькі біографічні дані посадовців та координати їхніх відомств.
Що показово: знайти потрібну інформацію для такої підбірки виявилося досить непросто. Довідники, телефонна служба «09» і навіть інтернет-сторінки багатьох органів влади були скупими навіть на елементарні відомості, тож кореспонденту «УМ» доводилося годинами «висіти» на телефонах, набридати прес-службам та апаратам різних посадовців. Виявилося, що нова влада не така вже й відкрита, як це декларується після Майдану. Інформуванню громадян про себе вона приділяє таки замало уваги і до категорії «закритих» відносить зовсім елементарні речі. Багато міністрів не вважають за потрібне оприлюднити через офіційні інтернет-сторінки навіть місце або дату свого народження. Мабуть, просто не розуміють, що навіть така суха річ, як біографія, може бути цікавою пересічному українцю.
А найцікавішим елементом біографічної утаємниченості є партійність. Її міністри у біографіях воліють узагалі не згадувати. І не тільки у біографіях. «УМ», наприклад, два тижні намагалася з'ясувати, чи є якийсь партквиток у «аграрного» віце-прем'єр-міністра Юрія Мельника. Чекали, телефонували у приймальню та службу віце-прем'єра, але крапкою в цій епопеї стало зустрічне запитання самого пана Мельника: «А навіщо їм партійність?». Ні, ми все розуміємо: і уряд — «технічний», і політикою його попросили не займатися, і роботу посадовця оцінюють не за партквитком... Але ж ідеться не про кого-небудь, а про віце-прем'єра, людину публічну. Чи наші державні мужі, наче флюгери, так часто міняють партійну приналежність, що воліють не розводитися про це перед журналістами?
А ось який прикол вийшов із першим віце-прем'єром Станіславом Сташевським. У його приймальні нам порадили дізнатися про партійність на інтернет-сторінці уряду. Читаємо: «Член президії, перший заступник голови Української партії "Єдність" (з 12.2001)». Заходимо на інтернет-сторінку «Єдності» і бачимо, що Станіслав Телісфорович не значиться в жодному з перелічених керівних органів партії, ба більше — пошукова система сайту не видає жодного результату за запитом «Сташевський». Отже, у «Єдність» він не входить. Що й не дивно, бо його бачили на установчому з'їзді «Народного союзу «Наша Україна». У прес-службі «партії Ющенка» «УМ» підтвердили, що Сташевський є членом НСНУ, та ще й учасником ради партії. Тільки чому інтернет-сайт центрального органу виконавчої влади пише про інше?
Подібна історія трапилася і з головою секретаріату Президента Олегом Рибачуком. Річ у тім, що офіційний сайт НСНУ уперто називає його членом ради партії. Рибачук натомість уже на кількох брифінгах казав, що в «Нашу Україну» не входить і є позапартійним. Щоб отримати однозначний коментар, «УМ» звернулася до прес-служби голови президентської канцелярії, і нам відповіли: «Він не писав заяви про входження до НСНУ і є позапартійним». Зате Олега Борисовича, як і Сташевського, бачили на установчому з'їзді «Нашої України»! А той, хто приходить на «установку», автоматично записується в члени партії, і про це неодноразово казали на тому-таки з'їзді НСНУ в лютому ц.р. Тож виходить так: або Рибачук не знає, що він став членом «Нашої України», або в НСНУ не відають, що Олег Борисович насправді нікуди входити не збирався. Плутанина, та й годі.
А тепер про іншу річ, через яку відкритість нашої влади знову-таки можна вважати «недоконаною». Коли «УМ» бралася за збір інформації для цього довідника, то думала, що в кожному міністерстві є сектор, куди люди можуть зателефонувати і отримати якісь консультації, викласти скарги, щось уточнити. Та виявилося, що таких спеціалізованих управлінь існує не так уже й багато. Є телефони, за якими можна дізнатися, на якій стадії перебуває звернення громадянина, є телефони для запису на прийом, але таких, щоб людина могла отримати якусь консультацію, — зовсім мало. І це теж зрозуміло. Бо в міністерствах, адміністраціях абощо займаються глобальними справами, і там не виділяють ресурсів для проблем «маленьких українців». Для контакту ж із міністерством існують письмові звернення або особистий прийом. А ще — управління на місцях, чи, коли йдеться про питання на кшталт: «А скільки через місяць буде коштувати м'ясо?» — курилки або кухні. Але все одно це якось негоже — не виділити у міністерстві хоча б одного телефону, хай і з автовідповідачем, куди люди могли б зателефонувати і викласти свої проблеми. А в деяких випадках, зауважмо, було складно знайти бодай один діючий «контактний» телефон міністерства чи відомства... >>
Цей 48-річний львів'янин працює в Луганській обласній держадміністрації лише два місяці, але вже встиг досягти принаймні двох знакових речей. По-перше, його визнали владою підлеглі (і, схоже, навіть безпосередній начальник Олексій Данилов). По-друге, він викликав відверто щиру лють у місцевих москвофілів та маргіналів. Газети, що їх обслуговують, переконали самих себе, буцімто Зіновій Гузар приїхав до «неблагонадійного» краю наглядачем від «націоналістичної» київської влади. Коли четверо «регресників» вирішили вибити з обласної адміністрації гроші, які їм заборгував власник шахти, пан Зіновій заявив, що їхнє голодування — симуляція. При цьому послався на об'єктивні результати аналізів, та все одно його відвертість викликала в аборигенів шок. Шахтар на Луганщині — щось на зразок священної корови: обкрадати можна, лаяти — зась!
Гузар прийшов «простим» заступником обласного голови; сьогодні в Києві ще лежать документи на його підвищення до рівня першого заступника, а він уже тимчасово виконує обов'язки першої особи замість голови ОДА Данилова, який пішов у двотижневу відпустку. Власному кореспонденту «УМ» на Луганщині це дало нагоду зробити ще одне інтерв'ю під рубрикою «Нова влада». >>
Іван Гладуняк, здається, єдиний із новопризначених голів областей, кого не приїжджали представляти місцевій еліті чільники зі столиці. Прем'єр-міністр Юлія Тимошенко обмежилася напутніми словами, мовляв, вас і так добре знають в області, тож бажаю успіхів. І справді, Іван Васильович зі станом справ у краї обізнаний досконало, до цього спонукала його попередня посада заступника «губернатора». У ході буремних осінньо-зимових подій не піддався на вимогу колишнього шефа працювати задля перемоги провладного кандидата і, як наслідок, почув безапеляційне: пиши заяву на звільнення. Заяву Гладуняк написав, але... на відпустку, яку використав для агітації за Ющенка. Коли ж революційний вихор мас змів одіозного попередника, Іван Васильович кілька місяців виконував обов'язки керівника області, аж поки на початку березня не був у цьому статусі узаконений остаточно. Зауважмо, що «губернатором» Гладуняк став пізніше за решту своїх колег на подібних посадах, адже, як пам’ятають читачі «УМ», спочатку — в лютому — на посаду глави Хмельниччини було призначено скомпрометованого депутата Олуйка з фракції НАПУ, і люди пікетами домоглися його швидкої відставки. Лише після цього настав час Гладуняка. >>
