Оздоровлення ампутацією

      Чесна влада в Україні прийшла всерйоз і надовго. Настільки надовго, що не надто поспішає з наведенням ладу. В усякому разі складається стійке враження, що шахраї всіх мастей до цього часу особливого психологічного дискомфорту не відчувають. Мабуть, з точки зору вічності підстав для хвилювання небагато. Хіба що трохи посумувати про обмеженість конкретного людського життя. Або про життя підприємств. А те, що з долями заводів дуже часто й тісно переплетені долі людей — просто застарілий пропагандистський штамп. От тільки коли впритул стикаєшся з такими долями, подібні штампи починають набувати свіжості, а подекуди й очевидного драматизму.

З життя екстрасенсів

      Коли на початку лютого в «Україні молодій» вийшла стаття про битву за збереження двох сiверськодонецьких заводів — приладобудівного та заводу опорів, здавалося, їхні митарства мають припинитися: впливова газета, щойно призначений уряд професіоналів, зусилля місцевої влади... Нагадаю: йшлося про класичний приклад використання процедури банкрутства. Податкова інспекція ініціювала оту саму процедуру; Господарський суд Луганської області (тоді він ще звався Арбітражним) призначив керівників санації, причому ключові посади опинилися в руках податківців — і економічні показники обох підприємств з важкого підйому миттєво перейшли в невимушене піке...

      «Санація» з латини перекладається як «оздоровлення». Керівник санації ВАТ «Сіверськодонецький приладобудівний завод» (СПЗ) Максим Балаба вирішив оздоровити підзвітне підприємство шляхом «ампутації». Тобто продати три основні цехи, аби розрахуватися з кредиторами. Спосіб перевірений, однак... Якби хірурги відтяли хворому кінцівку або половину шлунка — того записали б в інваліди. Із забезпеченням відповідних соціальних гарантій. Для «прооперованих» заводів жодних гарантій не передбачено. А як існуватиме після такої інтенсивної «хірургії» СПЗ — така думка голову п. Балаби навряд чи відвідала. Бо цей екс-міліціонер не є фахівцем у галузі економіки промисловості і погано розуміє, наскільки потрібен той чи інший цех у виробничому циклі приладобудування.

      Між іншим, живе санатор у Луганську. Оригінально, чи не так? Людина без відповідної освіти оздоровлює «пацієнта» на відстані 105 кілометрів. Аллан Чумак разом із Кашпіровським виглядають дуже блідими на тлі нашого «екстрасенса». А він тут не один такий. Певний час виконавчим директором заводу при ньому працював інший міліціонер, Дмитро Хворостян. Місту з допомогою комітету кредиторів ледь вдалося здихатися Хворостяна і призначити на його місце фахівця. Але й фахівець у тих умовах небагато зробить. Достатньо сказати, що вся бухгалтерія контролюється винятково Балабою. Спробуйте без грошей закупити сировину або комплектуючі. Однак певні замовлення колектив виконує. Я запитав у нинішнього (хоча, не виключено, вже колишнього) виконавчого директора Сергія Корнюшина, хто їх набирає — він чи Балаба.

      — Я. Але ведуться тільки механічні роботи. Мета зараз — аби завод хоча б дихав і його не розграбували.

      — Як же ви без фінансів?

      — Коли він приїздить, наш економіст дає йому викладку й захищає, тобто, вигідне нам чи невигідне це замовлення. Як правило — вигідне, просто завод втратив довіру деяких замовників. Немає впевненості, чи будемо ми далі функціонувати. Переважно дрібні замовлення йдуть, та я радий, що вони є. Ми дали оголошення в газету, що приймаємо замовлення. Я прошу його тільки оплатити це оголошення. Він не оплатив.

Час — це гроші

      Відразу скажу, що нічия провина не доведена, але на СПЗ та на заводі опорів наприкінці минулого року встановлено нестачу 2587 одиниць обладнання на суму 1 мiльйон 306 тисяч гривень. Принаймні так стверджує міський голова Сіверськодонецька Володимир Грицишин у листі до народного депутата Юлія Іоффе.

      — Це ж не цвяхи — обладнання, — прокоментував ситуацію перший заступник голови Цезар Шумляковський. — Передали до правоохоронних органів. Не знайшли.

      А інший заступник Галина Слупська (до речі, недавній працівник міліції) на моє запитання, що то за органи, уточнила:

      — Прокуратура. Порушили вони, але потім передали до міліції. Порушили за фактом, і все це так і залишилось. Так, здійснено факт крадіжки. А хто вкрав — Іванов, Петров, Сидоров — невідомо.

      Не будемо звалювати все на Балабу. Чи сприяло його дистанційне керування розграбуванню заводу, міліція так і не з'ясувала. Зате вона продемонструвала неабияку спритність, коли треба було посприяти своєму колишньому колезі. Адже після виходу статті події раптом почали розгортатися по дивній кривій. Справа ось у чому.

      Світова практика знає спосіб відновлення платоспроможності підприємств, дещо відмінний від балабівського. Це — пошук інвестора. Міській владі (в першу голову Цезарю Шумляковському) довелося кілька місяців витратити на те тільки, аби вмовити Балабу дати в центральній пресі оголошення на задану тему. Але коли грошовиті люди з'являлися, керівник санації зустрічав їх украй негостинно і на завод не пускав. Мовляв, заявка в них неправильно оформлена. Яка заявка?! Потенційний інвестор приїжджає познайомитися з підприємством, оцінити його (і свої) можливості, а вже потім подавати заявку на участь у конкурсі. Не кота ж у мішку купувати! А тут на «кота» навіть одним оком подивитися не дають. Не те, щоб показати, як він мишей ловить...

      Керуючий санацією мишей не ловив. Навіть з точки зору ним же розробленого плану. Господарський суд у жовтні минулого року змушений був подовжувати термін санації до 24 травня 2005-го через те, що план санації з'явився із мало не річним запізненням. Згідно iз Законом, за два тижні керівник має звітувати перед комітетом кредиторів про його виконання. Однак звіту не було ні до 24 травня, ані після. Натомість Балаба відкрив проти міської влади Сіверськодонецька бойові дії. З використанням важкої артилерії. Можна сказати, розв'язав превентивну війну.

      Справи розгорталися, як у анекдоті. Після чергового нагадування Шумляковського про необхідність шукати інвестора «санатор» захитався: воно й треба, та не можу ж без згоди комітету кредиторів.

      — То скликай засідання.

      Розповідає перший заступник міського голови:

      — Він мені надсилає запрошення на 12 квітня. Я потелефонував усім кредиторам, а вони мені: «Цезарю Йосиповичу, у нас запрошень немає». Ну, як?! У мене ж ось воно, лежить. Я кажу: «Ні, поїхали. Може, забула людина, мало там що». Тільки виїхав, він мені телефонує: «Цезарю Йосиповичу, не відбудеться сьогодні засідання». — Чому? — «Та ніхто ж не з'явився». Я: «Ну, ти ж приїхав уже ...» Приїжджаю на завод, і приїжджають кредитори. Кажу: «Ну, ось бачиш, усі приїхали, а ти переймався!» А 12 квітня ще холодно. Завод не опалюється. На вулиці тепліше, ніж у будівлі. А жінки вже одяглися по-весняному. Я кажу: «Ну, поїхали тоді до мене». Мабуть, це була помилка.

      Слід думати, поява кредиторів у робочому кабінеті «санатора» справила на нього враження приблизно як повідомлення про ревізора у фіналі безсмертної комедії Гоголя — на Сквознік-Дмухановського. Німа сцена! Після такого нокдауну Балаба «поплив». Як свідчить протокол засідання, СПЗ майже вдалося врятувати. Вирішено «визнати асоціацію «Зовнішторгсервіс — Україна» в статусі потенційного інвестора ВАТ «СПЗ», спільно з інвестором «підготувати нову редакцію плану санації». А після його затвердження не пізніше 20 травня «клопотати перед судом про подовження строків процедури санації», забезпечити «представникам інвестора вільний доступ на територію заводу». Головне ж — «у зв'язку із розробкою нового плану санації і до його затвердження зняти з торгів обладнання інструментального цеху в кількості 61 од. і об'єкти, відображені в п. 4 оголошення про проведення аукціону, опублікованого в газеті «Луганская правда» від 15.03.2005 року».

      До речі, про останній пункт. У згаданій газеті зазначено, що ці 61 од. пропонуються усього за 200185 грн.00 коп. По 3300 гривень за одиницю. Нагадаю — йдеться про приладобудівний завод, де використовується найточніша техніка. Що це за «одиниці» — важко сказати. В газеті наведено електронну адресу: www.adency.lg.ua, але такого сайту в природі не існує. Є сайт «...agency...» — Луганської філії Агентства з питань банкрутства, який сьогодні жодних згадок про ВАТ «СПЗ» не містить. Можна лише здогадуватися, було це друкарською помилкою або чимось іншим.

Удар у відповідь

      Як уже було сказано, керуючий санацією за два тижні до закінчення терміну «оздоровлення» зобов'язаний звітувати перед комітетом кредиторів про свою титанічну роботу, а отже він мав би обкластися теками й рипіти пером. Або стукати по клавіатурі комп'ютера. Натомість Максим Олександрович «стукав» у зовсім іншому сенсі. Головним адресатом «відстуканого» листа зазначений голова Луганської облдержадміністрації Олексій Данілов, але копії полетіли і в обласну податкову, і в СБУ, і в Управління з боротьби з оргзлочинністю...

      Про що ж повідомляє «санатор» високоповажних осіб? М'яко кажучи, складений ним документ страждає перебільшеннями. Наприклад, він повідомляє, що 12 квітня «Шумляковский Ц.И. предложил провести заседание комитета кредиторов совместно с членами конкурсной комиссии у него в кабинете. Часть членов комитета кредиторов и члены конкурсной комиссии направились в исполком, провели соответствующее заседание и составили протокол. На этом заседании было решено признать инвестором Ассоциацию «Внешторгсервис — Украина», несмотря на то, что гарантийный взнос ими перечислен не был, аудиторское заключение не представлено... Более того, по предложению Шумляковского Ц.И., было принято решение назначить исполнительным директором завода гр. Каплина С.Н. с полномочиями большими, чем полномочия председателя правления ОАО».

      Я вже частково цитував протокол засідання від 12 квітня. Там сказано про визнання згаданої асоціації «в статусі потенційного інвестора». Різниця, погодьтеся, суттєва. Що ж до С.Н. Капліна, то комітет кредиторів лише рекомендував керівникові санації призначити його директором, а про обсяги повноважень узагалі не йшлося. Ну, і як завершальний акорд, Балаба заявляє: «Считаю, что срыв выполнения санации объективно ведет к объявлению предприятия банкротом и последующей ликвидации ОАО «СПЗ», что, по всей видимости, соответствует интересам группы людей, которые под различными благовидными предлогами (поиск инвестора и т.д.) препятствуют выполнению плана санации и проведению расчетов с кредиторами». Ще одна німа сцена. Цього разу за участю автора цих рядків...

      Наскільки мені відомо, адресати відреагували на донос «санатора» цілком адекватно. Окрім в. о. начальника луганського УБОПу пана Шутяка. Не знаю, чи то літери «в. о.» його дратують і хочеться відзначитися по службовій лінії, чи просто вирішив посприяти колишньому міліціянту Балабі? А може, винний у всьому міністр Луценко? Юрій Віталійович ще в лютому запропонував своїм підлеглим в областях посилити боротьбу із корупцією, приблизно вказавши мінімальний ранг потенційних корупціонерів. В усякому разі Галина Слупська стверджує, що два бравих офіцери УБОПу, тт. Григор'єв та Мазуран, які приїхали складати протокол про корупцію Шумляковського, саме 4-м рангом останнього й аргументували свою наполегливість. Ото був би звіт! Галина Веніамінівна каже, що хлопці виявили неабияку винахідливість, аби тільки Цезар Йосипович погодився підписати так званий адмінпротокол. Він не погодився і пообіцяв звернутися до суду.

      Можна висловити тільки захоплення роботою поборників з організованої злочинності. С. В. Шутяка конче цікавить, чи отримав перший заступник міського голови доручення на участь у засіданні комітету кредиторів ВАТ «СПЗ», а от факт крадіжки на цьому ж ВАТ «СПЗ» кількох тисяч одиниць обладнання він сприймає зі спокоєм мешканця грецького Олімпу. До відома правоохоронців: у ст. 16 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» абсолютно чітко зазначено: «У роботі комітету має право брати участь з правом дорадчого голосу», серед інших, «представник органу місцевого самоврядування». Абсолютно логічно — кому, як не місцевій владі, турбуватися про збереження робочих місць та джерел поповнення міського бюджету! Тому будь-які пропозиції володаря отого дорадчого голосу слід сприймати винятково як цінні поради. Тим більше що радив Цезар Йосипович усього лише зберегти цілісний майновий комплекс заводу, а кредитори з ним у цьому погоджувалися.

      Закон про боротьбу з корупцією достатньо чітко перераховує ознаки корупційних дій посадовця. У даному разі жодних таких ознак у діях міської влади Сіверськодонецька не встановлено. І не проглядається, якщо не брати до уваги бурхливу фантазію двох луганських міліціянтів. Їхня в'їдливість мене лякає. Вже й сто днів чесної влади давно минули, а в країні все ще неможливо працювати чесно, і при цьому не потрапити під прес... правоохоронців. На кшталт вищезгаданих. Але якщо старші офіцери Управління, де мав би зосередитися інтелектуальний цвіт МВС, не можуть відрізнити намагання не допустити дерибану заводу від корупції, не здогадуються, що розпродаж основних цехів заводу аж ніяк не може замінити інвестора — то що вони роблять в УБОПі? А якщо відрізняють та здогадуються? Тоді вже є підстави боятися.

      До речі, цікавий збіг: коли означені Григор'єв із Мазураном 26 травня чатували на першого заступника міського голови та розпитували мешканців Сіверськодонецька про корумпованість, на приладобудівний завод заїхали вантажівки з автокраном і спробували вивезти обладнання одного з цехів. Корнюшин викликав міліцію (свою, сіверськодонецьку), і та зупинила це неподобство. Потім з'ясувалося, що дозвіл на вивезення дав Балаба. Який, як уже зазначалося, керує заводом «дистанційно». От тільки питання: чому він не поставив до відома виконавчого директора (письмово!)? І як він може бачити, сидячи в Луганську, чи не прихоплять «покупці» чогось такого, що їм не належить? А так! — ми ж забули про його екстрасенсорні здібності...

      Ситуація неконтрольована: він привіз із Луганська власну охорону, яка працює з 8-ї до 17-ї. Місцевим же охоронцям, які чергують цілодобово, він не платить, а коли ті приходять до нього скаржитися — пропонує звільнитися. Мовляв, ви мені не потрібні. Треба відзначити, серед боржників ВАТ «СПЗ» числиться ще й власний трудовий колектив, але його представники чомусь не введені до комітету кредиторів. Чи треба пояснювати — чому?

      З тим, хто розпродає їхній завод направо й наліво, ветерани приладобудівного спільної мови точно не знайдуть.