«Дружба народів» з бойовими стрільбами

      Прем'єр-міністр Віктор Янукович відмінив свій візит до Естонії й сьогодні (принаймні він так планував станом на вчорашній ранок) вилітає на буремний острів. Вiн також iнiцiював зустрiч з росiйським головою уряду Кась-яновим, утiм вiдповiдi з Москви на це не надiйшло. Смажений півень клюнув нарешті й Президента Леоніда Кучму: націлувавшись зі своїм бразильським колегою, Л. Д. таки перервав візит до Латинської Америки й цієї ночі повернувся до Києва.

      Сьогодні, отже, має спалахнути конфлікт. Або — спритні пальці миротворців сьогодні мусять його розв'язати. Тузлинська криза має тільки один часовий вимір — сьогодні; завтра для неї не існує, виняток — Росія зупиняє будівництво, не перетягнувши дамбу за міждержавний кордон.

      Офіційну позицію Росії ще до вчорашнього вечора побачити було неможливо — вона крилася в морському тумані. Власне, офіційно Москва робила вигляд, що нічого не відбувається. Посол РФ Віктор Черномирдін на вчорашній зустрічі з головою українського уряду Віктором Януковичем лише запевнив, що не можна допустити силового вирішення ситуації, принаймні тільки цей епізод розмови було винесено в коментарі російського амбасадора інформаційним агенціям. Досі єдиним рухом, з якого можна зробити офіційний висновок про настрої та наміри росіян, був надісланий у понеділок до Києва запит МЗС Російської Федерації про надання їм документів, які свідчать про приналежність коси Україні. Запит цей зовнішньополітичне відомство нашої держави трактувало як зазіхання на територіальну цілісність України, адже цілою низкою міждержавних документів було засвідчено належність Тузли Україні. Зверніть увагу: російські дипломати свідомо вжили термін «коса», а не «острів». У випадку доведення територіальної суперечки до міжнародного суду простіше боротися за косу та прилеглі до неї води і підводні нафтогазові багатства (згадаймо зініційовану Румунією суперечку навколо Зміїного: скеля це, як наполягав Бухарест, чи острів, як вважає Київ). Та, схоже, ні про який суд та інші шляхетні інструментарії для вирішення міждержавних суперечок Москва навіть не думає. Є установка мічурінського штибу: виправити несправедливість, створену морським приливом у 1929 році, на все інше — підписані раніше договори, міжнародне право, засади добросусідства і ризик силового конфлікту, конфлікту з кров'ю, — начхати. «Росія просто відтворює порушений природою ландшафт. А коли так, то на цьому неподобстві грунтується претензія України, що надводна частина коси Тузла, що називається острів Тузла, належить Україні. А коли так, то вся Керченська протока належить Україні. А коли так, то Україна бере за прохід по Керченській протоці гроші з усіх торговельних судів, а це великі гроші», — діловито, по-купецьки, розмірковує перед мікрофоном «Еха Москви» Дмитро Рогозін, голова думського Комітету з міжнародних справ. Про хитріший спосіб привласнення Тузли цією «маленькою» країною говорилося позавчора на каналі НТБ: мовляв, дамбу дотягнуть до мілини, яка саме й починається в районі кордону, а потому переговорами, «митьйом да катаньєм» переконають Київ у тому, що острів перетворився таким чином на косу, властиво, «ісконно російську».

      Наміри росіян зрозумілі. Наміри українців — теж: не віддати. Сьогодні конче Києву треба визначитися з арсеналами захисту своєї території. Верховна Рада, на своєму протокольному рівні, планує ухвалити звернення до парламентів потужних держав світу та до ОБСЄ. Зовнішньополітичне відомство, яке, згідно з позавчорашнім повідомленням його речника Маркіяна Лубківського, підготувало низку заходів, зокрема звернення до третіх країн; хочеться вірити, що серед тієї низки є й такі обнадійливі, як звернення до країн-підписантів Меморандуму 1995 року про надання Україні гарантій безпеки у зв'язку з її відмовою від ядерної зброї, а також — до постійних членів Радбезу ООН. Є обгрунтовані сподівання, що, приміром, США готові позитивно відреагувати на таке звернення Києва.

      Вітчизняні політики називають сьогодні й інші, хитрі, версії реакції української влади на вірогідний конфлікт, утім ці сценарії не дають вирішення кризи, а тільки пояснюють можливе користування нею у внутрішньополітичних інтересах, насамперед Президента Кучми.

      Так, Валерій Асадчев та Іван Плющ, депутати фракції «Наша Україна», вважають, що події навколо дамби «є спробою режиму залишитися при владі», зокрема вони розглядають сценарій, за яким Президент оголошує надзвичайний стан. Згідно зі ст. 21 Закону України «Про правовий режим надзвичайного стану», в разі його оголошення ні про які вибори не може йтися, відтак президентські вибори відкладаються, а тим часом влада працює над вигадуванням інакшого сценарію, який би залишав Кучму при владі. Або ж гарант звертається до народу про перенесення виборів у зв'язку з кризовою ситуацією на кордоні. Повторюся, ці сценарії не дають відповіді на питання вирішення територіального спору з Росією. Як і інші, про які, принаймні вчора, можна було фантазувати, попри відчуття цинізму таких припущень. Приміром, якщо розмірковувати над тим, хто з чинних українських політиків, які досі не виключали для себе можливості балотуватися в президенти, може набрати рейтингу на тузлинській кризі, то логіка виносить два прізвища — Віктора Януковича та Володимира Литвина.