Вадим Карасьов, директор Iнституту глобальних стратегiй:
— Уряд Тимошенко, як і нова влада в цілому, зробили набагато більше, ніж можна було від них реально очікувати, але значно менше, ніж того потребує дійсна ситуація в Україні. Плюсів у роботі цього Кабміну поки що значно більше, ніж мінусів. При цьому вже той факт, що влада чітко обрала свій курс і почала його реалізовувати, нівелює помилки, допущені в постреволюційному поспіху. Загалом, «урядом Майдану» цей Кабінет назвати не можна, бо Майдан — поняття ширше, що охоплює цілковиту народну демократію й роботу в революційному темпі. А уряд зараз враховує й прагматичні резони. Хоча і Президент Ющенко, і Прем'єр-міністр Тимошенко — це, безумовно, Президент і Прем'єр-міністр Майдану, і це дуже важливо в тому сенсі, що їхні керівні імпульси несуть позитивний заряд новітньої української «майданної» демократії.
Якщо все ж таки шукати в роботі нового Кабінету помилки, то можна сказати, що не завжди правильно були підібрані інструменти для вирішення конкретних проблем, не завжди існувала гармонія в діях міністрів, які насправді мають оптимізувати інтереси різних прошарків суспільства. Перші сто днів уряду були присвячені насамперед малозабезпеченим шарам суспільства, у цей час уряд працював на бідну більшість. І в цей час у жертву були принесені не тільки деякi інтереси багатої меншості, зокрема так званих олігархів, а й середнього класу. А в ідеалі уряд, якщо він працює по-європейськи, повинен не просто задовольняти бідну більшість, а робити так, щоб більше було «середніх». Один з останніх прикладів неповаги до цього середнього прошарку в Україні — так звана ревальвація гривні, тобто різкий удар по долару.
Юлія Тимошенко, безумовно, збережеться на посаді Прем'єр-міністра до виборів 2006 року — вона має мандат Майдану. Точно збережеться й економічне ядро уряду. А ось подальшу долю Кабінету та самої Тимошенко як політика вирішуватимуть парламентські вибори.
Володимир Полохало, шеф-редактор журналу «Полiтична думка»:
— Уряд Тимошенко, попри всю критику на свою адресу, як продуктивну, так і просто роздратовану, є дуже легітимним з точки зору його підтримки населенням. Довіра до цього Кабінету безпрецедентна — його підтримують близько 60 відсотків громадян. І ця довіра, яка до того ж поступово зростає (!), є не лише наслідком помаранчевої революції, а й пов'язана з особою глави уряду, і з тими діями, до яких уряд вдається. Я маю на увазі соціальну політику.
За минулі 15 років пострадянської доби такі тенденції простежувалися хіба що на прикладі прем'єрства Віктора Ющенка. Порівнювати уряди Ющенка й Тимошенко можна, але потрібно враховувати, що в 2000—2001 роках Ющенко мав величезний спротив тодішньої Адміністрації Президента, яка була «урядом номер один», а зараз із Юлією Тимошенко ситуація значно краща. Загалом, її уряд фактично є спадкоємцем уряду Ющенка-2000; це два Кабінети, для яких головне завдання — інтереси більшості населення, найширших верств. І Юлія Володимирівна поновила перервану традицію керування урядом Віктора Андрійовича.
Багато хто звинувачує нинішню владу в надмірному популізмі. Але популізм — це невід'ємна складова діяльності будь-якого уряду, і якщо цей популізм у міру здоровий, конструктивний, то немає підстав його заперечувати. Саме на ньому базується сьогодні політична й економічна перспектива. У визначення «популістський» — у сенсі «народний», «народолюбний», «популярний» — я вкладаю позитивний зміст і протиставляю його поняттю «олігархічний». А попередні уряди в нас були саме олігархічними, тобто такими, що працювали на користь кількох десятків сімей, а не більшості народу.
Зараз в Україні склався унікальний тандем дуже рейтингових політиків, найбільш впливових і харизматичних лідерів, які є, відповідно, Президентом країни та Прем'єр-міністром. Інші — значимі, компетентні, амбітні, але вони — другий план. Також ми бачимо спроби деяких «технологів» внести розкол між Ющенком й Тимошенко. Однак я переконаний, що в разі відставки Юлії Тимошенко, в разі створення нею якогось конкуруючого центру означатиме початок стагнації для нової України.
У О'Генрі є така відома фраза — «Болівар не винесе двох». Так от, в Україні навпаки — «Болівар не винесе одного». Наразі в позитивному стереотипі масової свідомості два Ю. нероздільні, і бути разом Ющенкові та Тимошенко має підказувати навіть інстинкт самозбереження, не кажучи вже про тверезий розрахунок.
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
