НАЙВИЩА ЦІННІСТЬ ДЕРЖАВИ. До 30-річчя Конституції України

Варто нагадати, особливо нашим ворогам, що ми, українці, давній народ на цій землі, маємо свою історію, культуру, традиції, мову, релігію, звичаї, закони. 

 

Традиція правотворення на українських землях сягає глибини тисячоліть. «Руська правда» Ярослава Мудрого (1016-1054 рр.) — перший писемний кодекс законів Руси-України, що вже тоді закладав принципи верховенства права, рівності перед законом і захисту особистої безпеки людини. Від «Руської Правди» — через « Пакти Конституції» Пилипа Орлика (1710), Конституцію Міхновського (1905), Конституцію та Універсали УНР, «Конституційний закон Карпатської України» (1939) до Конституції незалежної України 1996 року — це тисячолітня неперервна традиція правотворення, якої не змогла знищити ні монгольська орда, ні московська, ні совєтська окупація. 

Хочу коротенько пригадати про спадкову цінність названих документів, бо ухвалюючи Преамбулу до Конституції України 1996 р., йшли довгі дискусії щодо їх включення у цей розділ. Опонентів, свідомих і несвідомих, було багато, тому не все вдалось додати. 

Отже, першим літописним кодексом судових законів давньої Руси-України, що об’єднувала цивільне і кримінальне право й усі процеси судочинства ХІ століття була «Руська правда» (18 статей). Поява зведення пов’язана з кодифікацією норм звичаєвого права, яку провів між 1016-1054 рр. князь Ярослав Мудрий. У ній закладався принцип верховенства права, поняття державної організації і господарства, вперше було скасовано принцип кровної помсти і замінено грошовим штрафом, що свідчить про цивілізаційний розвиток права. Сини князя — Всеволод, Святослав та Ізяслав продовжили збір та систематизацію норм і в 1068 р. з’явилася «Правда Ярославичів» (43 статті). У ХІІ столітті була сформована «Велика правда» (112 статей). 

Історики часто згадують про особливий внесок у розвиток не тільки українського, але й європейського конституціоналізму Пилипа Орлика — автора «Пактів та Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» 1710 року, часів Козацької Держави гетьмана Івана Мазепи. В історіографії вони ще називаються «Бендерською конституцією», бо ухвалила її козацька рада біля міста Бендери в Молдові. Оригінальний текст написаний староукраїнською мовою, знайдено лише у 2008 р. у фондах російського державного архів в москві. Сотні років московити ховали і не визнавали її існування. Цінність цього документа для європейського конституціоналізму в тому, що це один з перших у світі політико-правових актів, який дав основи республіканського устрою та обмеження абсолютної влади правителя задовго до Французької революції та Конституції США. 

Якщо Пилип Орлик — це історичний символ українського конституціоналізму, то першим розробником сучасної конституційної ідеї незалежності України був Микола Міхновський (1873-1924 рр.), уродженець Київщини, нащадок старовинного козацького роду. Він закінчив юридичний факультет Київського університету, адвокатував, вів процеси українською мовою, за що його намагались позбавити ліцензії. У 1900 р. долучився до створення Революційної Української Партії — першої самостійницької сили в Наддніпрянській Україні. 

Якщо Тараса Шевченка можна назвати Батьком української нації, то Миколу Міхновського — Батьком української державності, як Джорджа Вашингтона для Сполучених Штатів Америки. Микола Міхновський вперше сформулював ідею незалежної держави, і 1905 року львівський часопис «Самостійна Україна» — друкований орган Української Народної Партії опублікував його проєкт, офіційна назва якого «Основний Закон Самостійної України — Спілка народу українського». 

Зважаючи на тодішнє колоніальне становище українців у російській імперії, яке московити обгрунтовували переяславською угодою, (оригіналу якої врешті ніхто й не бачив), М. Міхновський пояснював тим, що росіяни не раз грубо порушували цю угоду, тому українці мають право розірвати її і сформувати свою державу — одну єдину, неподільну, соборну, самостійну від Дону до Карпат. Україна має бути для українців, не тільки етнічних по крові, не тих що тільки у вишиванці, а тих, хто визнає її своєю батьківщиною, знає мову, історію, культуру, традиції. Основою державності є Армія, Помісна Церква зі своїм Патріархом, при владі повинні бути українці з українською ідентичністю. 

На початку ХХ століття поневолені імперіями народи Європи — чехи, словаки, поляки, серби, італійці використали розпад імперій для встановлення своїх національних держав. Тодішня українська політична еліта ще не була готова відразу позбутись московського колоніального ярма, стати на шлях незалежності й не бачила свого майбутнього без федерації з росією. Це проявилось в перших трьох Універсалах УНР, аж поки більшовики на чолі з лєніним не почали в крові топити українську державність. Тоді радикальні державницькі ідеї М. Міхновського частково втілили у Четвертому Універсалі УНР від 9 січня 1918 року. Вперше була проголошена повна незалежність України — не федерація, не автономія, а саме незалежна держава. Центральна Рада навіть схвалила проєкт Конституції УНР, але того ж дня припинила своє існування. Конституція так і не була промульгована, не набула юридичної сили. Гетьман Скоропадський, який прийшов до влади, планував, що Конституцію підтвердять Українські Установчі Збори, але вони так і не зібралися. Історія не дала шансу конституційним ідеям Міхновського втілитися в життя. 

Про конституційні засади, які розробив М. Міхновський, після більшовицької окупації за часів квазі Республіки УРСР та її конституції 1921, 1937, 1977 років, які писались в москві, говорити не доводиться. Україна стала колонією. У 1924 році чекісти знищили МІхновського, а його ім’я стерли зі шпальт історії. 

Ще однією спробою конституційно утвердити свою українську державність була Карпатська Україна. 15 березня 1939 р. Сойм Карпатської України прийняв «Перший конституційний закон Карпатської України», в якому відповідно затвердив назву держави, парламентську республіку, українську мову як державну, синьо-жовтий прапор, герб (тризуб), гімн «Ще не вмерла Україна»). Президентом обрано Августина Волошина. Вночі з 13 на 14 березня 1938 р. угорські війська за підтримки третього рейху розпочали наступ. Конституцію прийняли буквально під час вторгнення. Карпатська Україна зазнала поразки, але символи державності, які вона затвердила, стали прямою спадковістю і увійшли до Конституції України 

1996 р. 

Батько української державності Микола Міхновський.

 

В часи Другої світової війни розробила і затвердила свої конституційні проєкти Українська Головна Визвольна Рада — тодішній Парламент воюючої країни. Великий збір УГВР (11-15 липня 1944 р., Самбірщина) ухвалив два основні документи: «Тимчасовий устрій УГВР» (фактично мініконституція підпільного парламенту) та «Платформу УГВР» (програмний документ з конституційними засадами). Президентом обрали Кирила Осьмака, головою Генерального секретаріату Романа Шухевича. УГВР затверджувалась як верховний орган українського народу в його революційно-визвольній боротьбі, джерелом влади якого була воля українського народу. Проголошувалось, що тільки власна національна суверенна держава є єдиною передумовою і запорукою нормального життя і розвитку нації. 

Навіть в період тоталітарного режиму, совєтської окупації, наприкінці 1960-х р. Левко Лук’яненко на Радехівщині (Львівщина) створив підпільну «Українську Робітничо-Селянську Спілку», програма якої передбачала мирний вихід України з срср, спираючись на права совєтської (сталінської) конституції 1937 р., механізм якого не був визначений. Левко Лук’яненко запропонував провести процедуру виходу через референдум . У травні 1961 р. Львівський обласний суд засудив Л. Лук’яненка до смертної кари, яку потім Верховний Суд замінив на 15 років позбавлення волі. 

В часи большевицької окупації ОУН (б) на своїх Великих Зборах в еміграції розробляла й оприлюднювала низку матеріалів, в яких аналізувала ситуацію в Україні і світі та визначала стратегію української національно— визвольної революції та побудови Української Самостійної Соборної Держави. У Постанові Четвертого Великого Збору ОУН, який відбувався у 1968 р. в Мюнхені (ФРН), у розділі «Українська Держава і її організація» читаємо: « Державно-політичний, суспільний, релігійний, культурний і економічний лад Української Держави виростатиме з творчих традицій нашої державности, княжої, козацької та новітньої доби. У його основу ляжуть традиційне українське християнство, сформована впродовж століть правосвідомість і мораль, почуття справедливості та ієрархічних вартостей. У центрі уваги державної влади буде людина. В українській Державі буде триподіл влади: законодавча, виконавча і судова. Місцеві органи влади будуть побудовані на принципі самоврядування . Державна адміністрація формуватиметься на основі професійних кваліфікацій, а не за партійно-політичною приналежністю. 

Коли 16 липня 1991 р. було проголошено Акт про державний суверенітет України, а згодом 24 серпня 1991 р.і незалежність Української Держави, вже в 1992 р. ОУН (б) розробила проєкт Конституції. Того ж року в Україні було офіційно зареєстровано політичну партію Конгрес Українських Націоналістів. На виборах до Верховної Ради другого скликання КУН, провівши 13 депутатів, став парламентською партією. Провід КУН ухвалив рішення підготувати свій проєкт Конституції України,і 22 жовтня 1994 р. він був видрукований в тижневику «Шлях перемоги» (ч. 43). Проєкт розробила рупа фахівців з Києва, Харкова, Львова та представники української діаспори, ветерани національно-визвольних змагань ХХ століття. Пригадую цих сивочолих чоловіків — Богдана Гаврилишина, Аскольда Лозинського, Богдана Футея, Омеляна Коваля, Івана Равлюка, Василя Олеськіва, Володимира МАзура, Євгена Гановського, Олега Романишина, Ореста Стеціва, Володимира Окіпнюка, Омеляна Кушпету, які приїжджали з-за кордону і брали участь в робочих нарадах. Вони жили мрією побачити Україну державою, за це вони боролись. Очолювала групу пані Ярослава Стецько. Організаційно-технічне керівництво здійснював Анатолій Ткачук — депутат Верховної Ради першого скликання за участю чинних депутатів від КУНу. Як народний депутат я також був учасником цього конституційного процесу. 

Йшов 1996 рік — п’ятий рік незалежності Української Держави, яка далі жила за конституційними нормами УРСР. Причина була в конфігурації української політичної еліти. Перше скликання Верховної Ради (1991-1994 рр.) — 239 рокомуністичних депутатів, які мріяли реанімувати срср, або хоча б снг (союз нєзавісімих государств) і на противагу всього близько 100 депутатів національно-демократичної Народної Ради. В державі гіперінфляція, економічна криза, безробіття, відкрито працює московська агентура, яка контролює президента та й всю владу, між якою ще й внутрішній конфлікт. Президент Леонід Кучма вимагає диктаторських повноважень, більшої влади, Голова ВР Олександр Мороз не може позбутися соціалістичної радянщини. В країні наростає суспільна напруга, що загрожує вибухом. В разі неприйняття Конституції Президент погрожує силою розігнати Верховну Раду і призначити всенародний референдум, щоб народ сам проголосував. 

На цей час у Верховній Раді вже була зареєстрована і офіційно діяла депутатська група «16 Липня», названа на честь дати проголошення 1991 року Акта про державний суверенітет. До неї входили 17 депутатів-націоналістів, яких очолив народний депутат України зі Львова, науковець Григорій Дем’ян. Для нас, націоналістів, було важливо провести якнайбільше конституційних норм, щоб позбутися спадщини колоніальної урср, яка нічого спільного з незалежною державою не мала. Звичайно, орієнтиром стали і надбання минулих поколінь, зокрема Конституція Самостійної України 1905 р. Миколи Міхновського, його принципові конституційні засади незалежної держави. Ми розуміли, що Конституція, яку розробили націоналісти, не пройде, але вона буде противагою тому проєкту, що висуватиме промосковська, прокомуністична депутатська більшість. А їх насправді було багато, і вони мали чисельну перевагу. В одній лише комуністичній фракції було 128 депутатів, а різних олігархічних, прокучмівських, донецького клану — то зо три чверті щонайменше. 

Щоб задати змагальний тон, представники КУНу першими подали і зареєстрували у Секретаріаті Верховної Ради свій проєкт Конституції України. Принциповими конституційними засадами кунівського проєкту були : 1. Преамбула про історичну спадковість від УНР та ідеї Самостійності 2. Прийняття Основного Закону Констатуантою — спеціальним, виборним, представницьким, професійним органом 3. Унітарність без автономії (включно з Кримом); 4. Українська мова як єдина державна без «другої державної»; 5. Визначені критерії громадянства (мова, культура, ідентичність); 6. Права та обов’язки людини на рівні європейських та інші конституційні норми. Ми розуміли, що цей проєкт не пропустить прокомуністична більшість, але він мав стати противагою і маркером у майбутньому. Невдовзі свій проєкт в більш ліберальних тонах подала партія «Реформи і порядок» (Віктора Пинзеника). Отож процес стартував. Це змусило активізувати роботу Спеціальної комісії Верховної Ради, яку очолював Михайло Сирота і яка розробляла офіційний проєкт. Не забарились і комуністи й подали свій документ під назвою «Конституція Української Радянської Соціалістичної Республіки», чим і розкрили свої справжні наміри — реанімувати совєтський союз. Представляв цей проєкт донецький депутат-комуніст Мойсеєнко. Він настільки був ортодоксальний, що викликав невдоволення навіть серед комуністів. Втім проєкт було висунуто на голосування як альтернативний, але він не набрав голосів та був провалений. Лідер комуністів Симоненко після цього дав вказівку своїм партійцям надалі не голосувати за будь-який проєкт Конституції.

Ми, націоналісти, щоб не створювати конфронтації з націонал-демократами, узгодивши зі Спеціальною комісією, яку очолював Михайло Сирота, принципові позиції провели в проєкт Конституціїсвої пропозиції, чим перекрили шлях білоруському сценарію диктатури, створили засади побудови національної держави. 

Як професійному правозахисникові, мені вдалось відстояти свій проєкт статті 63 про право особи на відмову від дачі показів, які стосуються її особисто, чи її близьких родичів. Це  спричинило великий спротив поліцейсько-прокурорського лобі, адже ця норма прямої дії припиняла свавілля під час попереднього слідства та в суді. Це зупинило дію репресивної совєтської кримінальної норми про визнання вини як цариці доказів, за якою мільйони людей були репресовані в комуністичні часи і продовжувала використовуватись в незалежній Україні. 

З прийняттям Конституції України завершився процес становлення і юридичного оформлення Української держави. Перед Українським народом, світовим товариством було проголошено, що Україна є державою, яка найвищою цінністю визнає людину, її права і свободи, забезпечує принцип народовладдя, підтримує мирні взаємовідносини з іншими державами на основі норм міжнародного права. 

28 червня на рівні Основного Закону (ст. 161) визнано державним святом — Днем Конституції України. яке зобов’язує органи влади офіційно відзначати цей день, як визначну подію в житті Українського народу.