Є місця, де історія присутня фізично — у ландшафті, у деревах, у дорогах, у могилах, у голосах людей, які приїздять уклонитися тим, хто не скорився.
До таких місць повною мірою можна віднести й Холодний Яр на Черкащині – нині один із нервових центрів української історичної свідомості
Вшанування героїв
Саме тут, у Холодному Яру — національному природному парку та урочищі з десятком навколишніх сіл, включно із Суботовом, що належав Богданові Хмельницькому, нещодавно відбулися вже ХХХІІ-і Всеукраїнські вшанування героїв Холодного Яру та Героїв нинішньої війни. До події долучилися представники обласної влади, військові, молодь, історики, краєзнавці, родини полеглих та громадськість з усієї України.
Основні заходи розгорталися у День Героїв біля славнозвісного Мотриного монастиря. Тут, на холодноярському плато було відкрито пам’ятник полеглим воякам «Карпатської Січі» всіх епох. Також було освячено десять горельєфів героям, які віддали життя у сучасній російсько-українській війні: Олександрові Грачову — «Графу», Дмитрові Кізімову — «Луганю», Мирославові Мислі — «Мисливцю», Михайлові Ніколенку — «Соупу», Вікторові Панаску — «Іранцю», Андрієві Приймаченку — «Архангелу», Миколі Соляру, Олексієві Старікову — «Албану», Петрові Хижняку — «Діду», Ігореві Климовичу — «Африці».
Нові пам’ятники розташовані біля пам’ятника загиблим військовим 93-ї ОМБр «Холодний Яр», встановленого у 2019 році. У березні 2022 року біля нього, за власним заповітом, було поховано командира добровольчого підрозділу «Фрайкор», Героя України Георгія Тарасенка, який загинув, захищаючи Харківщину. У червні 2022 року тут розвіяно прах громадського активіста та воїна із Черкас Павла Добротворського на псевдо «Історик», а у листопаді 2024 року — прах Олексія Назарчука, який загинув на Донеччині.
У грудні 2024 року тут поховали Андрія Лугового, який поліг на Курському напрямку. У травні 2025 відкрили пам’ятний знак полеглим воякам 31-го полку Національної гвардії України. Таким чином комплекс «Пантеон Героїв» після встановлення нових горельєфів налічує вже 35 пам’ятних скульптур і стає одним із найважливіших місць пам’яті сучасної війни.
«Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого…»
Під час вшанувань заступник командира 49-го окремого штурмового батальйону Валерій Зетченко — «Зеніт» вручив нагороди «Лицар Карпатської Січі» родинам полеглих добровольців: Юрія Свистуна — «Сума», Станіслава Скрипіна — «Тора», Артура Світухова — «Святого», Романа Левченка — «Льови», Івана Рожкова — «Гоцула», Геннадія Дуброва — «Бізона», Тараса Кузьміна — «Арго».
Панахида, салюти на честь загиблих, виступи членів родин Героїв і побратимів творили особливу атмосферу. А кульмінацією заходу стала спільна молитва, озвучена хорунжим 3-ї ОШБр Русланом Филиповичем і підхоплена сотнями чоловічих голосів.
Вшанування Героїв.
«Україно свята, мати героїв, зійди до серця мого… Нехай мої руки будуть мечем твоїм, а серце моє — вівтарем твоїм…», — ці слова «Молитви українського націоналіста», написаної 1936 року у в’язниці Осипом Мащаком, неслися над мальовничими холодноярськими краєвидами ген аж до золотого сонця в блакитному небі.
У цю мить особливо чітко відчувалося, що українська жага волі має глибоке коріння — від холодноярських отаманів, козаків-добровольців, вояків Армії УНР і січовиків, членів ОУН та УПА до сучасних захисників. Змінювалися назви держав, армій, режимів, але суть протистояння залишалася тією самою: право України бути собою проти намагання імперії це право знищити.
Презентація книги
Ще одним важливим центром вшанувань цього ж дня був Музейно-етнографічний комплекс «Дикий Хутір», де біля знаменитого тисячолітнього дуба Максима Залізняка діяла літературно-музична сцена, а за організаційної підтримки віцепрезидентки Історичного клубу «Холодний Яр», керівниці ГО «Туристичний рух Чигиринщини» Лесі Островської було організовано частування для учасників.
В межах заходу відбулась презентація книги «Хоробре серце Олега Куцина», що вийшла у серії «Видатні українці». Олег Куцин був першим віцепрезидентом Історичного клубу «Холодний Яр», однією з ключових постатей сучасного добровольчого руху, засновником і командиром підрозділу «Карпатська Січ».
Він загинув на фронті 19 червня 2022 року, а у 2025 році йому посмертно присвоїли звання Героя України. І хоч похований він із почестями на Байковому кладовищі у Києві, у 2023 році йому було встановлено пам’ятник у холодноярському Пантеоні Героїв.
Романом Ковалем та Іриною Гармасій були зібрані й упорядковані спогади побратимів, рідних, друзів і соратників командира, а також свідчення про сучасну війну за незалежність України. І це дуже важливо, що холодноярська пам’ять не замикається лише на минулому. Вона одразу фіксує сучасність для майбутнього, адже те, що сьогодні є болем родин і побратимів, завтра стане джерелом історичної правди.
А на сцені лунали чудові виступи — пісенні й поетичні, модеровані Андрієм Купчиним. Саме там мені випала честь долучитися до вшанувань своїм виступом. Вітання від Одещини також передали поет, громадський діяч В’ячеслав Бондар та харизматичний лідер відомої рок-групи «Друже музико», заслужений вчитель України Максим Трубніков.
Вразив всіх своєю енергетикою та патріотизмом відомий репер Артем Лоїк, що нині служить у лавах Національної гвардії України. Вшанували героїв також автор і виконавець В’ячеслав Купрієнко, бандуристка Лариса Веселова, Олександр Шнайдер і вокальний дитячий колектив «Гайдамаки з Головківки», Михайлик Крохмаль, народна артистка України Світлана Мирвода, пречудове вокальне тріо «Жоржини» зі Звенигородщини, унікальний оркестр 93-ї ОМБр «Холодний Яр» (художній керівник Сергій Довгополий). Глядачі з захватом слухали в їх виконанні козацькі й повстанські пісні, а також сучасні тексти, народжені уже цією війною.
В урочищі «Чорний Ворон»
Наступного дня учасники заходу вшанували могилу сотника Івана Компанійця біля Мотриного монастиря, навідались до Василя Чучупаки та його козаків на цвинтарі с. Мельники, поклали квіти до пам’ятників гайдамацькому отаману Гнату Голому, отамана Пилипа Хмари у с. Цвітній та полеглим від рук червоних катів у с. Соснівці.
Завершились відвідини знакових локацій холодноярського простору вшануванням братської могили отамана Чорного Ворона та його козацтва в урочищі «Чорний Ворон» поблизу села Розумівка Кропивницького району, що було підтримано Кіровоградською облдержадміністрацією.
Тут з нагоди 100-ліття від загибелі головного отамана Армії УНР Симона Петлюри Максим Трубніков виконав «Думу про Петлюру». Цю пісню колись співали харківські кобзарі, серед них і Іван Кучугура-Кучеренко, якого було розстріляно 24 листопада 1937-го, а у графі «вирок» було коротко зазначено причину: «Кобзар».
Люди вклоняються загиблим за Україну.
Розмовляючи з учасниками заходу, слухаючи розповіді голови оргкомітету ХХХІІ-х вшанувань Героїв Богдана Легоняка, переконувалась, що такі заходи мають значення не лише для Черкащини чи Кіровоградщини, а чи для родин Героїв — вони важливі для всієї України.
Бо нація потребує не тільки правильних політичних рішень та військової сили, а й місць, де може побачити себе в історичній тяглості. Вона потребує імен, які формують моральні орієнтири, та потребує людей, які цю пам’ять бережуть і передають далі.
Але так було не завжди. Десятиліттями радянська влада намагалася витіснити пам’ять про Холодний Яр, про повстанський рух, про українську збройну боротьбу за державність. Імена героїв стирали з публічного простору, місця поховань занедбували, саму традицію спротиву намагалися подати як «бандитизм» чи «контрреволюцію». Тому так необхідно було знову назвати героїв героями, повернути їхні імена на мапу України — не лише географічну, а й духовну.
Канон пам’яті
Однією з ключових постатей цього великого повернення став Роман Коваль — український громадський діяч, письменник, краєзнавець, учасник боротьби за незалежність України, член Національних спілок журналістів і письменників України, президент Історичного клубу «Холодний Яр».
Народжений у Горлівці на сході України, Роман Коваль присвятив життя тому, щоб відновити цілий материк героїчної історії Визвольної боротьби українського народу першої половини ХХ століття. Він став серцем холодноярських вшанувань, що проводяться вже 32 рік поспіль.
Разом з членами Історичного клубу «Холодний Яр», родинами героїв, краєзнавцями, меценатами й місцевими громадами йому вдалось створити цілісний простір пам’яті: мережу меморіальних місць, пам’ятників, горельєфів, імен, дат, маршрутів, книжок, символів і ритуалів.
Через видання книг, газети «Незборима нація», публічні виступи та живу присутність родин і побратимів ця пам’ять перестала бути лише знанням про минуле — вона стала способом самоусвідомлення та формування сучасної української ідентичності.
Роман Коваль та його однодумці не просто «згадують» героїв, а вводять їх у сучасний український моральний канон. Тут кожен новий горельєф чи пам’ятний знак — це не тільки скорбота, а й утвердження, що ці люди залишаються з Україною назавжди.
І поки ми приходимо до них, поки звучать їхні імена, поки пісня, молитва, книга і пам’ятні знаки працюють разом, — Холодний Яр залишається місцем, де Україна щоразу заново усвідомлює себе. Пам’ятаємо і шануємо всіх захисників України — минулих і сучасних.
Вічна слава Героям.
