Погоду «робимо» разом
Перші спроби вдосконалити та унормувати діяльність у сфері погоди з’явились наприкінці XIX століття. На той час уже виникла проблема в координації метеорологічних спостережень, що проводилися багатьма країнами розрізнено і нескоординовано.
Морська навігація, ризики сільського господарства, безпека населення вже тоді були актуальними.
Саме тому в 1873 році у Відні було засновано Міжнародну метеорологічну організацію (ММО), яка мала статус неурядової, але її діяльність відіграла вирішальну роль у стандартизації метеорологічних спостережень, розробці міжнародних кодів для передачі та обміну інформацією про стан погоди, а також організації та проведення наукових проєктів.
Першим керівником ММО став відомий нідерландський метеоролог і фізик Христофор Бейс-Баллот.
Після Другої світової війни стало зрозуміло, що для ефективнішої співпраці в галузі метеорології необхідна міжурядова організація. В 1947 році у Вашингтоні було скликано Конференцію директорів національних метеорологічних служб, на якій було ухвалено рішення про створення Всесвітньої метеорологічної організації (ВМО).
Того ж року, 11 жовтня, було підписано Конвенцію Всесвітньої метеорологічної організації. Після ратифікації необхідною кількістю країн Конвенція набула чинності 23 березня 1950 року. Тому ця дата відзначається як Всесвітній метеорологічний день, символізуючи перехід від неурядової ММО до офіційної міжурядової ВМО.
Українська РСР стала однією з перших країн, що ратифікували Конвенцію та приєднались до Міжнародної метеорологічної спільноти.
У 1951 році ВМО офіційно стала спеціалізованою установою Організації Об’єднаних Націй. Цей статус підкреслив важливість метеорології, кліматології та гідрології для діяльності ООН і забезпечив тіснішу співпрацю з іншими агентствами ООН у вирішенні глобальних проблем.
Уся метеорологічна рать
Станом на січень 2025 року до складу ВМО входять 193 члени — 187 держав і 6 територій.
Нинішня структура ВМО включає Всесвітній метеорологічний конгрес, Виконавчу раду, Регіональні метеорологічні організації (Регіональні асоціації), Технічні комісії та Секретаріат.
Конгрес є найвищим органом ВМО, який збирається раз на чотири роки. Основними функціями Конгресу є визначення генеральної політики організації, прийняття нових держав-членів, встановлення та координація діяльності підлеглих органів, ухвалення планів та бюджету, обрання президента та віцепрезидентів ВМО, а також призначення генерального секретаря.
Виконавча рада втілює в життя рішення Конгресу, координує роботу програм, керує бюджетом, розглядає резолюції та рекомендації регіональних асоціацій, а також технічних комісій.
Шість регіональні асоціацій відповідають за координацію роботи в таких регіонах: Африка, Азія, Південна Америка, Північна Америка, Центральна Америка та Карибський басейн, Південно-Західна частина Тихоокеанського регіону, Європа. Регіональні асоціації збираються раз на два роки і визначають регіональні пріоритети та подальшу діяльність.
Технічними комісіями ВМО є органи, що складаються з експертів у різних галузях метеорології, гідрології та суміжних наук. Їхня головна функція полягає у вивченні науково-технічних питань та наданні рекомендацій Конгресу ВМО та Виконавчій раді щодо міжнародних стандартів, методів, процедур та практик.
З 2019 року існують дві основні технічні комісії ВМО:
1. Комісія з питань спостережень, інфраструктури та інформаційних систем (INFCOM), яка займається питаннями скоординованих систем спостереження Землі, даних та систем прогнозування на глобальному рівні. До складу комісії від України входять 12 висококваліфікованих фахівців гідрометслужби.
2. Комісія з обслуговування і застосувань у галузі погоди, клімату, води і відповідних галузей навколишнього середовища (SERCOM), що відповідає за послуги та застосування метеорології, гідрології та суміжних галузей для потреб людської діяльності на глобальному рівні. До складу Комісії від України входять 11 представників гідрометслужби. В обох комісіях представники працюють на ротаційній основі і громадських засадах.
Усі держави-члени і території, члени ВМО (включно з Україною) мають доступ до результатів метеорологічних спостережень кожної держави, результатів наукових досліджень у сфері метеорології та гідрології, спостережень за зміною якості довкілля.
Члени ВМО ефективно використовують отримані можливості для надання якісного метеорологічного, кліматичного, гідрологічного та екологічного обслуговування державних організацій та комерційної сфери.
Для України ВМО є прикладом у виборі підходів до покращення діяльності та застосуванні передових інформаційних технологій у сфері гідрометеорологічної діяльності.
Делегація України на 19-му Конгресі ВМО. Травень, 2023 рік.
З моменту заснування Всесвітньої метеорологічної організації її очолювали сім генеральних секретарів, кожен з яких зробив свій внесок у розвиток організації.
Густав Свобода обіймав посаду генерального секретаря ВМО з 1952-го по 1955 рік. До ВМО він працював керівником Чехословацької метеорологічної служби (1920—1938) і, що важливо, генеральним секретарем Міжнародної метеорологічної організації (ММО) з 1938-го по 1951 рік.
Під його керівництвом було започатковано програми Всесвітньої служби погоди у 1953 році, фундаментальної глобальної системи для спостереження за погодою, обробки даних та телекомунікацій.
У 1955 році делегати ВМО обрали Девіда Артура Девіса на посаду генерального секретаря, яку він обіймав з 1956-го до 1979 року (до цього зробив професійну кар’єру у військово-повітряних силах Великої Британії). Він встановив своєрідний рекорд, пропрацювавши на цій посаді шість термінів поспіль (до речі, у XXI столітті генеральний секретар може переобиратись тільки один раз. На цій посаді Девіс досяг високого рівня міжнародної співпраці з питань клімату та забезпечив співпрацю ВМО з іншими установами ООН. Він був відповідальним за створення Всесвітньої програми спостереження за погодою у 1963 році та Глобальної програми дослідження атмосфери (1967—1982).
Аксель К. Війн-Нільсен обіймав посаду генерального секретаря з 1980-го по 1983 рік. До роботи у ВМО він обіймав посаду першого директора Європейського центру середньострокових прогнозів погоди.
Годвін Обасі обіймав посаду генерального секретаря з 1984-го по 2003 рік. Його найвизначніші досягнення включають організацію Другої Всесвітньої кліматичної конференції в Женеві у 1990 році, яка безпосередньо привела до створення Генеральною Асамблеєю ООН Рамкової конвенції ООН про зміну клімату.
Мішель Жарро обіймав посаду генерального секретаря з 2004-го по 2015 рік. Він був заступником генерального секретаря ВМО з 1995-го по 2003 рік до свого призначення генеральним секретарем. Серед ключових досягнень — розробка та запуск Глобальної рамкової програми з кліматичних послуг, яка має на меті надання кліматичної інформації для підтримки ухвалення рішень у різних секторах.
Петтері Таалас був на посаді генерального секретаря з 2016-го по 2023 рік. Він відповідав за історичну реформу установчих органів ВМО, об’єднавши вісім колишніх технічних комісій у дві. Це було спрямовано на просування цілісних систем спостереження та послуг у сфері погоди, клімату, води, океану та навколишнього середовища.
Селеста Сауло обіймає посаду генерального секретаря з 2024 року. Вона є першою жінкою та першим генеральним секретарем ВМО з Південної Америки.
З авторитетом, але без статусу
За останні роки завдяки активній участі у діяльності Всесвітньої метеорологічної організації Український гідрометеорологічний центр спільно з Фінським метеорологічним інститутом реалізують проєкт під назвою UFIM за фінансової підтримки міністерства закордонних справ Фінляндії.
Проєкт спрямований на автоматизацію та модернізацію моніторингу погоди на території України з метою підвищення якості прогнозування і попередження небезпечних та стихійних метеорологічних явищ, які відповідатимуть потребам українського суспільства.
На сьогодні в рамках реалізації проєкту UFIM встановлено та підготовлено до запуску технічні засоби підтримки системи прогнозування SmartMet в УкрГМЦ та в Гідрометцентрі Чорного та Азовського морів в Одесі; впроваджено на мережі гідрометслужби автоматичні метеорологічні станції (10), сервери (3) та програмні продукти (1); завдяки фінським колегам було поглиблено співпрацю українських метеорологів з Європейським центром середньострокового прогнозування погоди; отримано доступ до низки прогностичних моделей.
ВМО щорічно відслідковує середньоземну температуру повітря, на основі цих даних визначають темпи глобального потепління.
Для коректного порівняння середньоземних температур повітря з 1901 року беруться 30-річні періоди спостережень. Останній кліматичний період розпочався в січні 2021 року і триватиме до закінчення 2050 року.
У більшості країн світу (крім Білорусі та України) Національні гідрометеорологічні служби мають статус юридичної особи. На жаль, з 2011 року через недолугий указ Януковича Українську гідрометслужбу позбавлено юридичного статусу і перетворено на рядове управління гідрометеорології Державної служби з надзвичайних ситуацій України.
Такий низький статус не дозволяє українським гідрометеорологам самостійно вирішувати актуальні питання з колегами сусідніх країн Євросоюзу.
Про неувагу з боку держави до проблем гідрометеорологів свідчить той факт, що один з авторів статті, вийшовши на пенсію в серпні 2024 року, до цього часу є постійним представником України при ВМО.
Складається враження, що замість професіонала-гідрометеоролога чиновники намагаються просунути свою людину. Навряд чи це сприятиме підвищенню ролі України у метеорологічній спільноті.
Микола КУЛЬБІДА, постійний представник України при ВМО з 2012 року, кандидат географічних наук, почесний працівник Гідрометслужби України; Олександр КОСОВЕЦЬ, член вченої ради Українського географічного товариства, почесний працівник Гідрометслужби України
