Робота для своїх: як головного редактора корпоративної газети витісняють з «Антонова»

Спочатку попросили надіслати резюме. «Нові керівники реформують відділ інформаційних комунікацій і проводять конкурс, який визначить можливість продовження роботи в оновленому підрозділі», — пояснили на роботі. Резюме надіслала 14 вересня. 

 

Мій стаж роботи в журналістиці — понад 30 років. У 2010 році отримала відзнаку «Знак пошани» Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

 

Була переможцем конкурсу «Кращий журналіст фондового ринку-2012» за друге місце в номінації «Кращий журналіст друкованого видання», яке проводило Агентство розвитку інфраструктури фондового ринку України.

 

За версією групи «Інвестиційний Капітал Україна» в 2012 році увійшла в ТОП-10 кращих фінансових журналістів України. Нагороджена дипломом Ліги страхових організацій України за внесок у розвиток страхування в Україні. Маю Подяки Центрального комітету Профспілки авіабудівників України і Національної спілки журналістів України. 

 

Коли 28 вересня 2023 року корпоративна газета вийшла за підписом... нового головного редактора — Василини Думан, звернулася до виконувача обов’язків гендиректора ДП «Антонов» Євгена Гаврилова.

 

«Більшість моїх матеріалів про підприємство та літакобудівну галузь друкували у центральній пресі. Тому за рівень моєї роботи мені не соромно. Соромно, що нова команда шанованого мною підприємства руйнує його імідж в моїх очах», — написала я пану Гаврилову.

 

З жовтня минулого року направила на ім’я Гаврилова дев’ять листів, але на жоден він не відповів особисто. Відповіді чиновників «Антонова» також ним не завізовані. 

 

Заступник в. о. гендиректора (з операційної та адміністративної діяльності ДП «Антонов» Віктор Авдєєв, який на той час курирував підрозділ «пресцентр» (між іншим, Авдєєв — заслужений юрист України), листом від 16 листопада 2023 року попередив про моє звільнення з посади.

 

Двічі у листопаді пропонували перелік вакантних посад на восьми аркушах, з яких жодна не відповідала моїй кваліфікації журналіста за спеціальністю «журналістика». Не могла ж я працювати слюсарем з механоскладальних робіт, фрезерувальником або формувальником склопластикових виробів тощо. 

 

Листом від 16 листопада 2023 року держ­підприємство інформувало, що в разі відмови від запропонованих вакансій зі мною 17 січня 2024 року розірвуть трудовий договір.

 

Планували звільнити як «фахівця з організації виставок 1 категорії сектору реклами відділу маркетингу та продажів». Але на запит адвоката уточнили, що в повідомленні мала місце... друкарська помилка і посада зазначена помилково.

З порушенням своїх трудових прав борюся понад п’ять місяців. Про те, що перебуваю у Німеччині і могла б висвітлювати роботу авіакомпанії «Антонов» у Лейпцигу, де вона нині базується, написала гендиректору Antonov Logistics Salis GmbH Олександру Гриценку. Він вважав таку пропозицію слушною, але Євген Гаврилов його звільнив у середині грудня, тепер цю посаду займає вищезгаданий Віктор Авдєєв.

 

В оформленні службового відрядження у Лейпциг (така вимога при дистанційній роботі на держпідприємствах) мені відмовили, тому що перебуваю за межами України. 

 

«Рішення про необхідність та доцільність оформлення відрядження ухвалює сам роботодавець — підприємець. Тут справа вже в бажанні йти назустріч працівнику», — констатує юрист IBC LEGAL SERVICES Даніл Сербін.

 

Мені натякали, що адміністрація підприємства має всі можливості для мого звільнення (прогули, наприклад). Потім в одному з листів вимагали пояснень, через які поважні причини була відсутня на робочому місці з 16 листопада до 1 грудня 2023 року. Втім звільнення призупинили і наказом надали відпустку без збереження зарплати на час дії воєнного стану до 13 лютого цього року. 

 

Але листом від 6 березня №162/3293-24 проінформували, що адміністрація підприємства не погодила надання мені відпустки без збереження зарплати.

 

Що у відділі кадрів підприємства відсутні документи, які підтверджують поважність моєї відсутності на роботі з 14 лютого 2024 року. І мені необхідно прибути з 11 березня 2024 року до підприємства у Київ для виконання свої посадових обов’язків. 

 

Які посадові обов’язки я маю виконувати — залишається загадкою. Неодноразові мої звернення щодо надання посади, яка відповідає кваліфікації журналіста, адміністрація «Антонова» ігнорує. 

 

Преференції на «Антонові» мають наближені до нового менеджменту співробітники. Під гучним гаслом корпоративної реформи Укроборонпрому витісняють небажаних працівників, а на ласі посади беруть своїх.

 

Формально структуру нібито реорганізують, насправді — просто перейменовують підрозділи (зокрема, відділ інформаційних технологій 432 став «пресцентром»). Зі старих посад людей звільняють.

 

Після чого посади вважаються «новими» (навіть якщо базова посада має таку саму назву, але змінилася назва підрозділу). На них призначають своїх. Непотрібним пропонують інші посади, а при незгоді звільняють.

Інший стиль керівництва був у відомого авіаконструктора і засновника підприємства Олега Антонова. Він не вважав спілкування з пересічними співробітниками другорядною справою. В архіві підприємства зберігається низка листів-звернень до нього від співробітників конструкторського бюро.

 

Наприклад, у 1966 році він відповів на лист молодого спеціаліста, інженера Гриценка. Той був розчарований, що на підприємстві не в усьому дотримуються порядку.

 

Зокрема, поділили їдальню для всіх (третій і четвертий поверхи) і для «своїх» (другий поверх). На що генконструктор зауважив, що в курилках багато чого говорять, але добре, що знайшлася людина, яка поставила законні запитання. 

 

Один із ветеранів «Антонова» — Микола Глушко — розповідав, як у жовтні 1957 року повернувся з армії, але через те, що згорів будинок, де він був прописаний, втратив прописку і паспорт. Мав лише військову книжку.

 

«Стою навпроти прохідної і думаю: що ж робити? Йде Олег Костянтинович Антонов («УМ» про це писала) та питає, що трапилося. Дізнався про мою біду, сказав почекати й дав розпорядження, щоб мене без будь-яких паперів пропускали через прохідну режимного підприємства! А через два з половиною роки добився, щоб мені виділили кімнату в житловому будинку. Так я отримав прописку. Наш керівник допомагав по-батьківськи», — пригадував Микола Юрійович. 

 

Показово, що з 1946 року — дати заснування держпідприємства — і наступні 69 років підприємство мало трьох керівників: Олега Антонова, Петра Балабуєва, Дмитра Ківу. Після включення «Антонова» в концерн «Укроборонпром» у 2015 році (згідно з однією з постанов уряду), тобто за останні дев’ять років, управління літакобудівними підприємствами Укроборонпром змінив сімох (!) очільників підприємства!

 

Лише три з них — вихідці з «Антонова». Більшість призначених керівників авіабудуванням не займалися, команди формували за власними симпатіями. Дітище Януковича від 2010 року народження — Укроборонпром — збережено як зручний спосіб керування матеріальними активами підприємств і працевлаштування наближених осіб. 

 

Юрист IBC LEGAL SERVICES Даніл Сербін: