Захід зрадив Київ? Коктейль «хотілок» Байдена і республіканців загрожує залишити Україну без допомоги

31.01.2024
Захід зрадив Київ? Коктейль «хотілок» Байдена і республіканців загрожує залишити Україну без допомоги

Британський журнал The Week: Відмова від України.

Погляди міжнародних експертів каламутніють у хаосі війни.

 

Серед них є ті, хто стверджує, що Європа не хоче капітуляції України тільки тому, аби запобігти злиттю першої армії в роді сухопутних військ, котрою вважають росію, із шостою за всіма показниками, як оцінюють Україну.


Певною мірою це так, але варто уточнити: не хоче капітуляції України та частина Європи, котра колись була у складі СРСР, і найближчі до України держави, скажімо, Польща, Румунія.

 

А інша частина Європи цього не боїться, бо вона впевнена, що зможе домовитись із путіним.

Московія повністю воєнізується

Не задля красного слівця американський телеканал Bloomberg зазначив: «Захід зрадив Київ».


А британська газета The Telegraph узагалі вказує, що російське виробництво зброї «залишає Захід позаду» і через 3 роки росія може отримати беззаперечну перевагу на полі бою.

 

Зокрема, у виданні йдеться: «Колишні торгові центри, пекарні та інша цивільна інфраструктура рф перетворюються на заводи зброї. Кремль планує вести війну ще 3-4 роки, про що говорить посилений розвиток її військового виробництва. Є кадри російського телебачення, де показують, як їхні діти вчаться збирати частини боєприпасів у майстернях. З лютого 2022 року росія збільшила на 560% виробництво танків, бойових машин піхоти на 360%, а БТР — на 350%. Росіяни наближаються до двох мільйонів артилерійських снарядів на рік. Однак поки що їхній масштаб не дозволяє здійснити наступ у 2024 році».


Отже, очевидно, що ресурси після того, як санкції перестали працювати, неспівмірні. Путін отримує до трильйона доларів, не докладаючи особливих зусиль.


На цьому тлі зверхня привселюдна позиція президента України Володимира Зеленського, що він ніколи не буде вести перемовини з очільником кремля путіним, м’яко кажучи, недолуга. Бо рано чи пізно війна закінчиться. І, хоч би що ми про це думали, українські танки не ввійдуть у москву й капітуляції москви найближчим часом не варто очікувати.


Розвал росії був можливий, але ця можливість гепнулася разом з пригожиним. Чекати, що московія розвалиться від тягаря власних кайданів, принаймні найближчі рік-півтора, на жаль, також не варто.
Зеленський поставив себе таким чином, що не зможе ні про що домовлятись. Схоже, виконав місію.


І, найімовірніше, можливість перших перемовин може бути після зміни очільника в Білому домі. Або просто після виборів президента США. Бажано, щоб Україна мала на цих перемовинах максимально вигідні позиції.


Водночас декотрі аналітики Європи та США відкрито й жорстко зазначають, що наразі Україна має знайти спосіб, як усунути від керівництва країною Зеленського.

 

Він навіть може залишитись іще на деякий час у своєму кабінеті на Банковій, але має перестати керувати державою.


Це непросто зробити, бо для чинного президента України якщо не він головна дійова особа на сцені, то спектакль вважається таким, що не відбувся.


Тому в хід можуть піти всі засоби. Недаремно ж він вирішив залишити в тилу всю численну, добре підготовлену армію правоохоронців, натомість ловлять усіх підряд потенційних мобілізованих на вулицях.

США — несерйозний союзник?

У політичних колах світу витає: Америка зливає Україну. Про це написала американська журналістка і пулітцерівський лавреат Енн Епплбаум у колонці для The Atlantic, зазначаючи, що в Україні не патова ситуація, лінія фронту постійно змінюється. Але ці зміни починають грати на користь росії.


«Українці такі ж хоробрі, як і рік тому, і такі ж інноваційні. Нещодавно їхні безпілотники вразили російську нафтобазу під Санкт-Петербургом, за сотні кілометрів від України.

 

Не маючи власного флоту, вони відтіснили значну частину російського Чорноморського флоту від своїх берегів.


Але на землі, на півдні та сході своєї країни, вони нормують снаряди. У них ніколи не було достатньо ракет і набоїв, а зараз вони ризикують залишитися без боєприпасів, щоб продовжувати воювати», — пише Епплбаум.


Журналістка підкреслює, що мирне життя у Європі забезпечується, зокрема, тим, що в Україні ЗСУ стримують навалу росіян. Але це може змінитися, якщо Україна впаде.


«Шоком, який шириться країнами, буде наростаюче усвідомленням того, що Сполучені Штати є не просто ненадійним союзником, а несерйозним союзником. Дурним союзником. На відміну від ЄС, який колективно витрачає на Україну більше грошей, ніж американці, але поки що не може виробити стільки ж зброї, США все ще мають боєприпаси і зброю, які можна відправити», — додає вона.


Епплбаум розкритикувала дії республіканців у Конгресі, які блокували допомогу Україні, та експрезидента США Дональда Трампа, який збирається перетворити ситуацію на кордоні та питання допомоги Україні на власні політичні бонуси у передвиборчих перегонах.


«Ми переконаємо мільйони європейців, що нам не можна довіряти. Ми також надішлемо сигнал росії та Китаю, зміцнивши їхнє переконання, що США є деградуючою державою. Саме зараз дії лише кількох республіканців у Конгресі можуть допомогти зупинити низку поганих рішень. Це їхній шанс зробити Америку знову серйозною. Чи вистачить їм сміливості ним скористатися?» — запитує журналістка.

Перекласти вину на...

Отже, нещодавно президент США Джо Байден укотре зустрівся з членами обох палат Конгресу, нібито намагаючись переконати їх прийняти його запит про допомогу Україні.

 

Затримку допомоги Байден назвав катастрофою.
Дональд Трамп негайно виступив із закликом до республіканців «відмовитись від будь-якої угоди, яка не містить усього необхідного для впорядкування потоку мігрантів».

 

Він висловив недовіру лідеру республіканців у Сенаті Мітчу Макконнеллу та його команді й натякнув на наслідки для спікера Палати представників Майка Джонсона. Республіканці назвали це «спробою зірвати угоду з Сенатом». 

 

Вони розуміють, що це найкращий шанс зупинити потік мігрантів з Мексики, який у грудні побив рекорд за всі часи й перевищив 300 тисяч осіб.


В інтерв’ю каналу АВС Майк Джонсон не приховував, що постійно радиться з Трампом, детально проговорюючи свою позицію перед зустріччю з Байденом.


У президента Байдена, про що ми неодноразово писали, є сильні президентські повноваження надавати оборонну допомогу Україні й без Конгресу.

 

Але він не використовує їх і зосередився винятково на відповідальності законодавців.

 

Перекладаючи на них вину за можливі наслідки перемоги путіна в Україні й розширення ескалації на Європу. Така позиція найбільшого друга України мусить мати якусь логіку. Але рамки її досить вузькі.


Імовірно, частково це можна пояснити відсутністю у Вашингтона стратегії війни в Україні проти росії. 

 

Крім задоволення вимог із захисту південного кордону, республіканці заявляють про підтримку України лише у випадку, якщо президент США назве її цілі. Тобто, стратегію.

 

У своїй доповіді три голови ключових комітетів Палати представників назвали лінію Байдена «допомагати Україні стільки, скільки буде потрібно» найгіршим і найбільш неприйнятним сценарієм. 


Тим часом американські ЗМІ нескінченно пишуть про таємні переговори з москвою і неминучість миру на умовах росії, навіть за рахунок територіальних поступок.


Байден, називаючи путіна диктатором і вбивцею, зовсім не критикує його як негативного главу держави, який обирається в статусі воєнного злочинця, проводячи вибори на окупованих територіях. 

 

Можливо, якась частина оточення Джо Байдена вже має домовленості, що після інавгурації путіна буде реалізовано певний план мирних переговорів. З компромісами від США, які Київ не зможе ігнорувати.


Може тому Блінкен та інші прихильники воєнної перемоги України, як ми про це вже зазначали, відступили на другий план, а їхнє місце зайняв промосковський радник американського президента Салліван. 

 

Нагадаємо, в Давосі у своєму футурологічному виступі він повністю уник теми війни в Україні, шляхів її завершення та наслідків для всього світу.

Атмосфера невизначеності

Таким чином, хочемо ми чи ні, зволікання США з воєнною допомогою, створення атмосфери тривалої невизначеності до виборів у росії, рекомендації перейти до оборонної війни в 2024 році сприяють формуванню позиції у союзників щодо втрати Україною реальної можливості вести наступальну війну і звільняти свої території.


Видання NBC News процитувало радника Байдена Саллівана та директорку нацрозвідки США Евріл Гейнс, що «Україна вичерпає певні можливості ППО та артилерії найближчими тижнями».

 

Медіаресурс прогнозує погану перспективу Білого дому через нездатність Байдена підтримувати Київ «стільки, скільки буде потрібно».


І хоч у Конгресі всі визнають, що військова допомога Україні є важливою частиною національної безпеки США, розбіжності між партіями тримають ситуацію в глухому куті.
Виходить, принаймні на момент дії чинного Конгресу США, Україні не варто очікувати допомоги.


Формально блокування допомоги виглядає так, що це зробили республіканці. Однак можна сказати й те, що, використовуючи внутрішні протиріччя, і президент США Джо Байден створив усі умови для того, аби заблокувати допомогу Україні шляхом внесення різних політичних «хотілок» в один пакет.


Вочевидь, це й створило ситуацію, що згаданий кейс вибухнув від суперечок у залі Конгресу та від несумісності одних з одними потреб США — й розлетівся на дрібні шматки.


Молоко, оселедець, свіжий огірок — окремо хороші продукти, а разом це і є законопроєкт про допомогу Україні, Ізраїлю, Тайваню та Палестині в одному пакеті.


Що потрібно було Україні робити в цій ситуації?


По-перше, почати активне виробництво зброї як мінімум іще півтора року тому. Не нехтувати кричущою необхідністю відновлювати свою економіку та не «закопувати» власних підприємців у збіднілій зруйнованій державі.
По-друге, не лізти всередину американського міжпартійного конфлікту.


Судячи з усього, ми увійшли в остаточну фазу дійства тривалістю вже два роки під назвою: «Байден прийде — порядок наведе».

 

Водночас чимало як громадян України, так і суб’єктів міжнародної спільноти не зрозуміли не лише суті цього спектаклю, а й того, що вони присутні на ньому, хоча квитки сюди не купували.

 

Ба більше, навіть не усвідомили, що чималою мірою є не лише глядачами, а й дійовими особами.