Піар на незробленому, або ЗЕконі не винні? Важливі питання про і до Зеленського

22.02.2023
Піар на незробленому, або ЗЕконі не винні? Важливі питання про і до Зеленського

Генерал-майор ЗСУ Сергій Кривонос. (Фото з відкритих джерел)

Виявляється, залишений президентом на посту міністра оборони Олексій Резніков — такий грайливий пустун.

 

Пригадаймо, як нещодавно він усміхнено-театрально махав носовичком із зображеними літаками перед камерами іноземних журналістів! Мовляв, незабаром у нас буде оце.


Звісно, цінними кадрами, котрі вміють міряти яйця кілограмами, чиє відомство підписує контракти на 13 млрд грн, 4 з яких, за даними розслідувань медійників, розпилюються, — не розкидаються.

 

До того ж Резніков уміє «передбачати»: вкотре каже, що великий наступ ЗСУ почнеться через кілька місяців, коли прибуде вся очікувана нами техніка.


Знову цифри, дати, якими, ніби ширмою, прикривають відсутність усвідомлення реальних процесів війни. Бо що таке цифри в сучасному політичному вимірі? Під ними зазвичай ховається явна брехня, завуальована брехня і статистика.


Пустопорожні балачки та піарна «багатогранність талантів» можновладців іде врозріз із побудовою плану переможної ходи.

 

Варто котрійсь із держав пообіцяти необхідну зброю, одразу з усіх прасок «єдиних новин» про це розповідають посвячені Банковою. Для чого? Щоб одразу ж у зазначеній країні активувалось російське лобі й передача зброї затягувалась на місяці?


Може, корисніше для держави було б оприлюднити увесь список «непричетних» до корупційних скандалів? Щоб ми вже пакетом їх, недоторканних, знали. І не збавляли темпів народного аудиту нуворишів на крові. Бо видається, що вся державна верхівка — поза правовим полем.

 

Щоправда, міжнародні партнери виписали чіткі правила поведінки для правителів країни у війні, але все це виглядає, за оцінкою голови правління Центру протидії корупції Віталія Шабуніна, ще достатньо примарним.


«Команда «Не На Часі» зробила бутафорне відеошоу з обшуками, піжамами і капцями для ревізорів США. Це закінчиться нічим», — каже Віталій Шабунін.

Зеленський «опустив» співвітчизників

А тим часом суспільство обурено порівнює дії керманича України, його оточення з його висловлюваннями на загал. Зокрема, це стосується виступу Зеленського на пресконференції саміту Україна—ЄС.


Наприклад, президент сказав, що Бахмут ніхто не буде здавати. Хто? Верхівка? Друзі у владі? Хто з вас сидить в окопах? Про це найкраще знає головнокомандувач ЗСУ Валерій Залужний.

 

Як він скаже, так і буде. А президент має займатися промоцією України у світі. Робити так, щоб нам якнайшвидше давали зброю. Щоб тема війни в Україні не сходила з перших шпальт провідних ЗМІ світу й про злочини мордору знали всі.

 

І не варто чиновникам лізти зі своїми прогнозами у війну. Бо коли, наприклад, директор Фонду державного майна України розказує про наступ росії, і це все передруковують світові ЗМІ, — починається паніка.

 

Тому кожен нехай займається своєю справою. А стосовно фронту нехай говорять ті, хто на «нульовці», на передовій. Не треба цих політичних гасел від політиків. Не лізьте до військових зі своєю радянщиною.


Врізались у пам’ять суспільству й обіцянки, які також має давати не Зеленський: «Якщо пришвидшать надання нам зброї, ми не лише відіб’ємо Бахмут, а й деокупуємо Донбас, який був захоплений у 2014 році. Ми дякуємо всім державам, які на цьому шляху поруч із нами».


Очевидно, що наш гарант асоціює себе з патріотами та Збройними силами України. А чому? Бо ЗСУ — переможці? А чому не з тими, дуже своїми, кого призначив на посади?


І далі, на тому ж саміті, президент Зеленський, увійшовши в бойовий пафос воєнного часу, зганьбив перед світовим співториством своїх співвітчизників, звинувативши українців у тому, що ми розслабились. Тобто, поскаржився світу на нас.


«Мотивація дає дух усередині держави. Я вважаю, що на початку війни дух був міцнішим. Ми всі були на війні… Тепер ми розслабились ... міста розслабились, і я вважаю це слабкістю», — сказав Володимир Зеленський.


Круто! Називати людей, котрі, не маючи надійних бункерів, сотень тисяч гривень на рахунках, живуть у пеклі втрат і стресів війни, намагаються вижити й втриматись посеред ракетних обстрілів, здичавіло високих цін і копійчаних прибутків та боротись за перемогу, кожен на своєму місці.


І знову ж: хто — «ми», кого пан президент мав на увазі? Дух усередині держави? А який може бути дух під владною ковдрою, де вільно почувається корупційна дупа? Дихати нічим.


По-друге, з якого міста почнемо аналізувати наш розслабон? Може, зі столиці? Що, немає загроз? А що тут відбувається регулярно під завивання сирен тривоги? То не обстріл Києва ракетами, дронами, не розвідка подібними до китайських кулями?

 

Як так могло статись, що Київ виключили з переліку територій можливих бойових дій? Виходить, усе, що летить на столицю, нам сниться? Інколи вдень, інколи вночі? Це стосується й інших міст та сіл України.


Є пояснення цьому, і воно таке ж ганебне, як і всі криві антикорупційні заходи. Подейкують, що рішення назвати Київ повністю безпечним містом прийнято, аби не припинялось будівництво. Саме час використати всі наявні можливості: будівництво під обстрілами — хто там буде рахувати втрати бюджету?


Ніяких нових заморочок не потрібно придумувати. Є напрацьовані методички, а загалом роблять так, як декотрі попередники робили й заповідали. Кожна влада жила з того, що «стерегла», а нинішня — пильнує будівництво.
То це ми чи владне оточення під час війни обростає новими маєтками, автомобілями?


Влада не розслабилась, прокручуючи мільярдні грошові потоки під час війни, відпочиваючи на заморських престижних курортах?


Це народ розслабляється: волонтерячи професійно і віддаючи останнє, проливаючи на фронтах кров, жертвуючи життями.


Може, ми винні ще й у тому, що в гаранта під носом оточення розслабилось від злочинної вседозволеності?


Нас продовжують закидати «кинджалами», відбивати котрі не маємо чим. То, може, в цьому напрямку треба посилено працювати із Заходом, а не лише на позір іноземної публіки, відчуваючи себе героєм з такими ЗСУ та самостверджуючись у приниженні збіднілих, висотаних українців? Може, варто навчитись якісно застосовувати кулуарні аргументи?

 

І нехай ніхто не знає про зміст певних міжнародних розмов, але буде результат, а не гротеск і театральність.


Дуже легко пану президенту, маючи гарантії недоторканності від путіна, які останній дав ізраїльському експрем’єру Нафталі Беннету, звинувачувати мешканців України, котрі вже рік живуть у пеклі війни, сподіваються і моляться лише на ЗСУ, а не на владу.

Зеленський дістав ізраїльтян?

Нагадаємо, колишній прем’єр-міністр Ізраїлю Нафталі Беннет, який очолював уряд країни у 2021—2022 роках, стверджує, що на початку війни російський лідер володимир путін пообіцяв йому не вбивати президента України Володимира Зеленського.


В інтерв’ю ізраїльському телеканалу Беннет розповів, що обговорював це питання з президентом росії 5 березня 2022 року, коли приїжджав до москви на прохання Володимира Зеленського.

 

За словами колишнього прем’єра, він поставив пряме запитання про долю президента України, а путін відповів: «Я не збираюся вбивати Зеленського». Тоді Беннет попросив, щоб російський президент дав йому своє слово, і путін повторив обіцянку.


Після зустрічі, як стверджує Беннет, він зателефонував Зеленському, який на той час ховався в секретному бункері, і повідомив, що йому не загрожує небезпека. Через кілька годин вийшло відео президента України, записане вже в його офісі, розповів Беннет.


Колишній прем’єр-міністр Ізраїлю зазначив, що всі його дії були узгоджені зі США, Німеччиною та Францією.


Чому після майже року мовчання на цю тему Беннет заговорив? Вочевидь, за словами політичного експерта Володимира Цибулька, «Зеленський дещо дістав євреїв своєю поведінкою і маневрами».

Робити, незважаючи на піар влади

Щодо маневрів, то генерал-майор ЗСУ Сергій Кривонос відкрито дорікає «зеленій» владі в піарі на тому, чого ще не зроблено, мовляв, про своє досягнення можна говорити лише тоді, коли вже є певний результат.


«Наші перемоги на війні — це винятково висока професійність військових та їхніх командирів. Так, не вистачає на фронті сил і засобів, артилерії і боєприпасів. А щоб мати достатньо зброї, потрібно було всередині країни щось робити.

 

Адже сьогодні зброю­ ми маємо завдяки підтримці світового співтовариства. А з боку влади попередніх трьох років не було відповідних дій, щоб досягнути втілення сьогоднішнього бажання радника ОП Михайла Подоляка — знищувати ворога щоденно по 5 тисяч осіб.

 

Тому подібні оприлюднені наміри — чергова порожня балаканина і піар ОП, — каже Сергій Кривонос. — Також варто порушувати питання як кількості щурів, котрі сидять на печерських пагорбах і в інших державних установах, так і того, що влада зробила для нашої міцності.


Водночас ніколи російська армія не зможе перемогти мотивований, підготовлений і навчений український народ. Саме його опір на початку війни зупинив російського агресора, а не влада. Вона не змогла це організувати, а може, й не хотіла цього робити.

 

І також саме опір українського народу зупинив певних керівників на шляху прийняття рішення про капітуляцію України. Тому й надалі ми мусимо покладатись лише на себе, на Бога й на сусідів праворуч і ліворуч, котрі пліч-о-пліч стоять з нами. Ми єднаємось і робимо, що маємо робити, незважаючи на те, що скаже влада й як діятиме ворог. Це найголовніше.


Скажімо, на сьогодні критично не вистачає захисту від повітряного нападу. Доки в нас не буде зброї далекого ураження — від 300 до 1 тис. кілометрів, доти ерефія нас не боятиметься. Єдине, чого вони бояться, аби наші союзники не надали нам цю зброю, не афішуючи.

 

І тут вилізає чергова велика помилка Банкової: вона бездумно щоразу анонсує будь-які наміри наших міжнародних партнерів. Не треба цього робити! Бо після кожного такого оголошення росіяни одразу вмикають важелі впливу в тих країнах, які хотіли нам допомогти. І в результаті замість зброї маємо розповіді: хотіли, але не змогли. Не змогли, тому, що багато балакали. Є золоте правило для нашої реальності: скільки разів мовчав, стільки разів не пожалкував».


Отже, Зеленський і далі править у міру свого розуміння, котре не можна назвати масштабно державницьким. Однак цього вистачає на безкінечні маневри з метою благоустрою власної п’ятої точки.


Тому оприлюднена інформація експрем’єра Ізраїлю Нафталі Беннета викликає неоднозначні відчуття. З одного боку, ймовірно, партнери колективного Заходу вирішили таким чином іще чогось навчити українського президента.
З іншого, а чи не замислились вони про заміну коней на українській історичній переправі?