Кшиштоф Пендерецький: польська легенда з українським корінням

23.11.2021
Кшиштоф Пендерецький: польська легенда з українським корінням

Кшиштоф Пендерецький після концерту в Києві «Музика Незалежності», присвяченого 100-річчю відновлення державності двох країн: Польщі та України. 29 вересня 2018 року. (Фото Польського інституту в Києві.)

Композитор, диригент і педагог Кшиштоф Пендерецький (1933—2020) — один із музичних титанів, які прославили польську музичну культуру на весь світ, отримавши, зокрема, чотири премії «Греммі».

 

«Мій батько народився в селі Тенетники біля Рогатина», — підкреслював маестро в інтерв’ю під час перших відвідин в Україну і згадував про дитячі прогулянки з батьком у передвоєнні роки у Львові.

Не надто добрими дорогами Івано-Франківщини — у гості до рідні

Популярність до талановитого Кшиштофа Пендерецького, народженого 23 листопада 1933 року, прийшла ще в 1960-х — як до представника музичного авангарду. Серед його найвідоміших творів — «Плач за жертвами Хіросіми», «Страсті за Лукою», «Кредо».

 

А ще — «Польський реквієм», перший фрагмент якого композитор написав у пам’ять про загиблих наприкінці 1970 року під час антиурядових протестів співвітчизників і присвятив одному з керівників страйку в Гданську Леху Валенсі, який через десятиліття очолив незалежну проф­спілку «Солідарність», а ще через 10 років, нагадаємо, його було обрано президентом Польщі 74,25 відсотка голосів у другому турі.


Уперше через багато років після дитинства Кшиштоф Пендерецький з дружиною Ельжбетою приїхав у Львів уже після проголошення відновлення Незалежності України — у вересні 1995-го, після концерту в польському Перемишлі. А вже наступного року відбувся перший концерт за участі маестро в українському місті, яке пам’ятав із дитинства.

 

За кілька років пройшов і другий концерт, перед яким — досить випадково — зустрівся з численними Пендерецькими в селі Тенетники Івано-Франківської області, на батьківщині діда по батьковій лінії.


І далі складалася плідна двостороння співпраця, переважно у Львові, але не лише. Пам’ятний для багатьох у Київській філармонії концерт 29 вересня 2018 року, коли за диригентським пультом стояв Кшиштоф Пендерецький, — тоді реалізували проєкт «Музика незалежності», присвячений 100-річчю відновлення державності обох країн: Польщі та України.

 

А виконання «Семи брам Єрусалима» 86-літнього видатного польського композитора у присутності маестро прозвучало в Одесі вже наприкінці ще передепідемічного 2019-го, у грудні, диригував Хобарт Ерл.

Мирослав Скорик та Кшиштоф
 Пендерецький мали дружні стосунки.
У засвіти пішли 2020 року.
Фото Євгена САВЧУКА з сайту mus.art.co.ua.


Свідок зустрічі Кшиштофа Пендерецького з родичами в селі Тенетники Івано-Франківської області Роман Ревакович — польський диригент, який також має українське коріння, розповідає, що особисто познайомився з композитором на початку 1992 року, коли був диригентом Українського чоловічого хору «Журавлі» у Польщі.

 

«До сьогодні зберігаю ноти твору Benedicamus Domino для чоловічого хору, які тоді отримав з пам’ятним написом автора», — каже пан Роман, який долучався до організації останніх приїздів Кшиштофа Пендерецького в Україну та кількох перших: у рамках одночасно Першого фестивалю польської культури в Україні та Другого міжнародного фестивалю сучасної музики «Контрасти» у Львові у 1996 році та двох концертів 1999 року — у Київській філармонії 31 березня та 12 жовтня у рамках уже п’ятих «Контрастів» у Львівській опері.

 

Останньому з названих почесний патронат надав тоді президент Польщі Алєксандр Кваснєвський, а його дружина, пані Йоланта, особисто відвідала той концерт. І це свідчення особливого ставлення сусідньої держави Польщі до культури загалом уже понад два десятиліття тому.


А напередодні того пам’ятного концерту у Львові було заплановано поїздку Кшишофа Пендерецького у село Тенетники, що біля Рогатина. Провідником мала бути юна Любов Пендерецька, яка прийшла на репетицію у Києві того року перед концертом у березні до відомого композитора та диригента і сказала: «Пане професоре, я називаюся Любов Пендерецька, мої батьки також народилися в селі Тенетники біля Рогатина. Але там всі Пендерецькі...»


«Я був свідком тієї розмови, — розповідає Роман Ревакович. — Зараз не можу стримати усмішки, згадуючи здивоване обличчя маестро — його прізвище, в Польщі таке унікальне, виявилося широко розповсюдженим в Україні...»


Малий автобус забезпечило Польське консульство у Львові. У поїздку не надто добрими дорогами Івано-Франківщини вирушили Ельжбета та Кшиштоф Пендерецькі, режисер Збігнєв Хшановський та музикознавець і диригент Роман Ревакович.


«У гостинній хаті чекало нас близько двадцяти Пендерецьких, для яких Тенетники виявилися родинним гніздом. Унікально цікавою була зустріч достойного гостя зі своїм на три роки старшим вуйком по лінії брата діда Пендерецького. Дід із малолітним батьком композитора виїхали в Польщу ще до Першої світової війни, де батько Пендерецького доростав, отримав освіту й одружився з Софією з дому Бергер. Я був свідком зустрічі через покоління — Кшиштоф Пендерецький зустрів сина брата свого діда», — розповідає Роман Ревакович.

Прізвище сучасним Пендерецьким навіть допомагало безпроблемно перетинати кордон

Якщо перечитати найповнішу на тепер двотомну працю 2008 року видання про відомого композитора «Кшиштоф Пендерецький. Бунт і визволення» польського музикознавця Мєчислава Томашевського, то там немає згадки про Тенетники.

 

«У книзі можна прочитати: «Власному батькові завдячує Пендерецький у справах віри — відкритість, яка вела його в напрямі екуменізму. Можна здогадуватися, що цей екуменізм народжувався з родинних реалій. Під час однієї зі своїх докторських промов своє власне походження охопив Пендерецький в короткому формулюванні: «Я є гібрид, моя родина походить з кресів, баба зі сторони батька була вірменкою, натомість дід був німцем. Оця баба-вірменка, Стефанія Шилькевич, вийшла заміж за поляка на австрійській службі, Михайла Пендерецького.

 

Вони жили в Загатині неподалік Станіславова, що біля польсько-українського кордону. Отже, цей «кресовий» дід Кшиштофа Пендерецького, Михайло, разом зі своєю широко розгалуженою родиною ходив не до костела, а до церкви, тільки не до православної, а українсько-польської, тобто греко-католицької», — цитує Роман Ревакович.

 

І зауважує, що w Zahatynie — можливо, так помилково названо Рогатин.


Ще Мєчислав Томашевський пише: «Під час одного з недавніх перебувань Пендерецького в Україні, після концерту в Житомирі, сімнадцять членів родини батька та діда Михайла прийшли зустрітись зі своїм славним родичем».

 

Однак від Тенетників в Івано-Франківській області, де справді багато Пендерецьких, до названого українського міста — понад 400 км. Тому, найімовірніше, знову неточність.


Нащадки Пендерецьких із Тенетників — де залишилося на тепер кількасот мешканців — нині проживають, зокрема, у Бурштині, Львові, а хтось — як Любов Пендерецька, яка, по суті, стала ініціаторкою поїздки Кшиштофа Пендерецького у родинне село понад 20 років тому, — у Польщі.

 

Так, Шемелько Тарас із Івано-Франківська повідомив, що його бабуся, Пендерецька Анна Федорівна родом із села Тенетники, проживає зараз у містечку Бурштин. А її мама — Пендерецька Марія Прокопівна — була двоюрідною сестрою Кшиштофа Пендерецького.


Пендерецький Олександр, який має далекий родинний зв’язок із польським композитором і останнім часом працює у Польщі, а їздить у сусідню прикордонну країну давно, — каже, що з’ясування з митниками питання, чиє його прізвище: польське чи українське — часто допомагало встановленню доброзичливих стосунків при перетині кордону.

 

Усі, з ким довелося поспілкуватися, з повагою ставляться до родинного зв’язку з великим польським композитором.

Титани музики двох країн

Безперечно, Кшиштоф Пендерецький багато років був амбасадором польської культури в Україні. Двічі приїздив до Львова у рамках Міжнародного фестивалю «Відкриваємо Падеревського».

 

Ігнацій Ян Падеревський — один із найвідоміших піаністів початку ХХ століття, поляк за похо­дженням, народжений у селі Курилівка Вінницької області. Освіту здобув у Варшаві.

 

Перший великий концерт зіграв у Парижі, вже перше турне піаніста по США мало неабиякий успіх. Деякий час жив у Швейцарії. Падеревський був присутнім на відкритті Львівської опери 4 жовтня 1900 року, а також грав там численні концерти.

 

Є автором опери «Манру», світова прем’єра якої відбулася у Дрездені 29 травня 1901 року, а далі 8 червня — польська прем’єра у Львові. І вже наступного року, 1902-го, її презентували в Метрополітен-опера у Нью-Йорку — вперше польську на цій сцені.


У 1910 році піаніст був учасником великої імпрези з нагоди століття від дня народження Шопена на сцені Львівської філармонії. А ще Падеревський свого часу був прем’єр-міністром Польщі, і тією особою, яка посприяла тому, що Польща з’явилась на мапі Європи в 1917— 1918 роках.


У 2015 році видатний композитор сучасності Кшиштоф Пендерецький отримав диплом Doctor Honoris Causa і став почесним членом мистецької спільноти Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка.

 

Урочиста церемонія і святковий концерт відбулися у залі Львівської філармонії, ознаменувавши також початок ІV Міжнародного фестивалю «Відкриваємо Падеревського».

 

Тісний музичний взаємозв’язок двох національних культур та визначну роль Львова як мистецького осередку Кшиштоф Пендерецький відзначив у своїй урочистій промові, згадавши, зокрема, постаті народженого у Чернівцях учня Шопена Кароля Мікулі, який очолював Галицьке музичне товариство; учителя Станіслава Людкевича Мечислава Солтиса та свого наставника в музиці — Артура Малявського.


Той інавгураційний концерт був організований згідно з задумом самого Кшиштофа Пендерецького. Прозвучали твори відомого польського композитора та українського маестро Мирослава Скорика, з яким мали дружні стосунки.

 

Побачити за диригентським пультом упродовж одного концерту двох титанів — то була велика удача для поціновувачів сучасної академічної музики, яка, втім, львів’янам у рамках фестивалю «Відкриваємо Падеревського» тоді посміхалася другий рік поспіль.

 

До слова, Національна музична академія України у Києві вшанувала Кшиштофа Пендерецького званням Почесного доктора ще 1999 року — за ініціативи Євгена Станковича.