Як спокусливий змій: у Центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса представили «Одержиму духом»

06.07.2021
Як спокусливий змій: у Центрі театрального мистецтва імені Леся Курбаса представили «Одержиму духом»

Одержимий та Старий — Олег Сокрута, Міріам — Олександра Пономаренко.

Переосмислили відому філософську поему «Одержима» на сцені Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса у Києві актори творчого об’єднання «Вітряк» на чолі з режисером Василем Вітром.

 

Поетична притча написана Лесею Українкою більше ста років тому, утім є актуальною й нині, адже піднімає глибокі світоглядні теми: любові й обов’язку, дружби та самопожертви заради іншого.

 

Написання твору збiглося з особистою трагедією Лесі Українки — смертю її близького друга Сергія Мержинського. Душевні переживання письменниці поєднуються в драмі з глибоким філософським змістом, що виводить її за рамки автобіографічного твору.


Рядки листа відтворюють емоційний стан письменниці під час написання поеми: «Я її в таку ніч писала, після якої, певне буду довго жити, коли вже тоді жива осталась. І навіть писала, не перетравивши туги, а в самому її апогею. Якби мене хто спитав, як я з того всього жива вийшла, то я б теж могла відповісти: J’en ai fain un drame («Я пережила драму». — Авт.)».


Режисер вистави Василь Вітер не обходить глибоких підводних каменів, що ховаються у підтекстах Лесиної поезії. Навпаки — намагається озвучити їх, проявити через образи, музику, пластику.
Сценографічне рішення — мінімалістичне.

 

На тлі чорної рампи дві одинокі ширми та дерев’яні кілки, що в фіналі перетворюються на хрест. На авансцені — довгий металевий ланцюг: чи то символ підступного змія, що єхидно спокушає на гріх; чи знаряддя тоталітарної влади, що силою тримає народ у покорі.


Вистава йде на малій сцені. Це створює атмосферу камерності, інтимності, близькості, прибирає зайві рамки між глядачем та акторами.
Немає чіткої прив’язки до часу, місця, в якому розгортаються події. Дійство вирішене немов поза часом. Це нагадує якусь старовинну містерію, що ходить багато століть по колу, і грається кожного разу на новому рівні.


Головні герої — прості люди з власними слабкостями, недоліками, знайомі і близькі нам. Кожен з них обрав свій шлях, призначення, долю.


Римський Легіонер, Преторіанець (Ілля Мурашковський) — безжальний воїн, загарбник, кат. Одна його поява на сцені змушує здригатись від страху. Вправно грається з металевим «змієм», символом необмеженої влади, приборкує, страшить натовп. Його герой уособлює систему, стереоти, правила, закони, що нав’язує нам навколишній світ, тримає в рамках, клітці, на прив’язі.


Актор Олег Сокрута (Одержимий, Торговець, Старий) проносить через своїх героїв  наскрізною лінією  тему гріха, спокуси та вибору. Молодим Торговець спокушається на принади вуличної повії й потрапляє в залізні пута гріха, Одержимий бісом, зв’язаний намертво пекельним ланцюгом, волає про допомогу. У фіналі постає в образі Старого Діда, що шукає спасіння, Месію.


У героїнях Анни Шерстюк (дівчина на вулиці, Йоганна) проглядається загальний образ пристосуванців цього світу; тих, у кого «своя хата скраю...» Матеріальна насолода для неї значно миліша важких духовних поступів.

 

Героїня є тою змією-спокусницею, що підступно затягує у цупкі пута всіх охочих. Актриса пластично грається з металевою плетеницею, як з кошовною прикрасою, ув’язнюючи нею чоловіків, і врешті сама стає бранкою тяжких гріховних кайданів.


Месія (Маркіян Мірошніченко) — скромний, тихий, усамітнений, одинокий. Актору вдадося надзвичайно тонко знайти образ Пророка. Людини, що обрала свій шлях і чесно йшла ним. Він був одиноким, та не самотнім; сумним, та не спустошеним. Любив, та не прив’язувався до об’єкта своєї любові. Збагнути його непросто...


З усіх сил це намагалась зробити Міріам (Олександра Пономаренко). Однак у неї на все було своє бачення. Понад усе вона хотіла, щоб Месія прийняв її як ученицю, друга, жінку, посестру. Прагнула розділити його хрест. І віддати за нього життя.


Актриса вправно відтворює образ янгола, тіні, альтер его Христа. Зливаючись у пластичному малюнку з ним, стає невід’ємною частинкою єдиної божественної гармонії і водночас внутрішнім світоглядним розломом між духом і плоттю. Немов між двома світами: духовним та матеріальним, двома стихіями — інь та янь, місяцем і сонцем, вогнем та водою, жіночим та чоловічим...


У сцені забиття камінням Міріам уперше відкрито говорить про свою зневагу до влади, системи, устрою, законів, які вигадані, щоб одягнути людей в ярмо, зробити з них покірних рабів, слухняне стадо, що зі страху здатні розіп’яти Бога, а потім пліткувати про його воскресіння, заради них же, сплячих.

 

Своє катування сприймає вона як дар, що дозволяє звільнитися від беззмістовного існування, і можливість нарешті дорівнятись своїм життям до себе і до Христа. Мати щастя віддати за друга життя...


Чи вдалося це їй? Чи зустрілись ці двоє на небі? І що думала про це Леся в ту фатальну ніч?


У фіналі вистави Месія і Міріам з’являються разом, немов два світлі янголи, дві душі, що поєднались у засвітах назавжди. Напевно, це вдале вирішення для тих, хто не міг бути разом на землі. Для тих, хто прийшов будити людство.


...Актори пішли зі сцени, а людство продовжує чекати Пророків, Месій, Будд, що приходять на Землю кожного разу з місіями і змушують прокидатися.