Ті, хто не дозволив топтати свободу: у Полтаві відзначили День добровольця урочистою ходою

16.03.2021
Ті, хто не дозволив топтати свободу: у Полтаві відзначили День добровольця урочистою ходою

На День добровольця в Полтаві  добровольці АТО/ООС, рідні полеглих i патріоти пройшли урочистою ходою по центральній вулиці Соборності.


У перших рядах численної колони йшли родичі полеглих Героїв з їхніми портретами. Серед них — мама активного учасника Революції гідності, вояка полку спецпризначення «Азов» Дмитра Коряка, Тамара Олексіївна.

 

Уродженець Миргорода, випускник Полтавського техуніверситету, він загинув у віці 25 років від вибуху міни 11 лютого 2015 року під час бойової операції біля Маріуполя. «Війну не виграти, якщо кожен триматиметься за свою стріху», — говорив юнак.


У колоні також Ігор Олександрович, батько загиблого в Іловайському котлі Олександра Мочалова, який служив у батальйоні «Донбас» розвідником-санітаром.


— За станом здоров’я мій 36-річний син не міг бути призваний в армію, — розповідає батько. — У його «білому» військовому квитку стояв запис: «обмежено придатний до військової служби у військовий час як фахівець фінансової служби». Я так і пояснив своїй дружині, коли дізнався, що Саша пішов на фронт, мовляв, синові вручили повістку, сидітиме десь у тилу, зводитиме дебет iз кредитом.

 

Адже він навіть від мене приховував, що записався в добровольчий загін. А я пишався вчинком свого єдиного сина! У нього було загострене почуття справедливості, і Олександр став на захист своєї Вітчизни, тому що хотів довести ворогові: українці — це не бидло, вони не дозволять топтати свою свободу.  


Учасник російсько-української війни, донедавна заступник голови Полтавської обласної ради, «свободівець» Анатолій Ханко теж не служив у армії й до 2014 року не тримав зброї в руках, мав абсолютно мирну професію археолога.

 

На війну пішов одразу після перемоги Революції гідності в складі батальйону спецпризначення Національної гвардії «Азов», до якого увійшли добровольці з числа «майданівців» і ультрас. Воював за Урзуф, Маріуполь, Іловайськ, Старобешеве Донецької області, був поранений.

 

«Саме у 2014 році ті, хто мав козацький дух, пішли воювати не заради пільг, землі, а за Україну. Вперше взявши до рук зброю. Я добра за натурою, віруюча людина, але ніколи не пробачу Путіну друзів, втрачених у боях», — каже Анатолій.  

 
Учасники ходи — а серед них полтавці, мешканці Кременчука, Гадяча, Решетилівки, Семенівки, Зінькова та інших населених пунктів Полтавщини — йшли під прапорами різних бойових підрозділів, час від часу скандуючи: «Слава Україні! Героям слава!», «Україна понад усе!», «Слава нації! Смерть ворогам!» Захід проходив без політичних гасел і без запрошених представників влади.


На тлі інших виділяю молодого чоловіка з прапором у шкіряній куртці, підряснику й головному уборі монаха. Це 34-річний настоятель храму Різдва Пресвятої Богородиці в Горбанівці, що під Полтавою, отець Іоан (в миру Дмитро Луценко). Він — військовий капелан.

 

Сам родом iз Луганщини, служив у церкві Московського патріархату, а з початком бойових дій разом iз родиною перебрався на Полтавщину й перейшов в Українську православну церкву. Після розлучення при­йняв чин монаха.  


— Я — син військового, і якби не травма, отримана в дитинстві, став би офіцером, як і всі чоловіки в моєму роду, — розказує про себе. — Захищав би зараз рідну землю зі зброєю в руках. А як я можу у своєму сані віддати борг державі, морально підтримати хлопців, що стоять за нас? Лише разом iз ними нести той тягар проблем, з якими вони стикаються щодня, молитися за них, підвести їх до сповіді й покаяння. Це прямий обов’язок військового священника. У мене було кілька ротацій на передову, й зі свого досвіду можу сказати, що присутність капелана умиротворяє душі солдат, вони відчувають, що не забуті Богом. В окопах немає атеїстів.


Виступаючи на мітингу, добровольці наголошували, що основна боротьба ще попереду — боротьба з корупцією і політичними чварами. Тому треба єднатися й брати долю країни, за яку вони проливали кров i готові були віддати життя, у свої руки.


Після урочистостей у Свято-Успенському кафедральному соборі відбулися панахида за загиблими й молебень за перемогу в російсько-українській війні.