Український ринок захоплює російська гречка: формально її везуть із Казахстану

16.02.2021
Український ринок захоплює російська гречка: формально її везуть із Казахстану

Практично кожне літо в Україні супроводжується масштабними обговореннями у пресі проблеми подорожчання гречки — улюбленого стратегічного продукту українця і провісника практично кожної економічної кризи.

 

Адже саме гречку масово та активно скуповують наші співвітчизники напередодні епідемій — зокрема і нинішньої, коронавірусної, перед зміною влади чи просто поганими прогнозами на майбутнє.


І хоча подорожчання цього продукту наразі — явище тимчасове, експерти ринку запевняють: ситуація погіршується від року до року.

 

Українська гречка поступово «вимирає», замість неї ми вже кілька років їмо російську — в різній упаковці. А домінування імпорту, тим паче від такого непевного та непрогнозованого продавця, робить цінову ситуацію взагалі непередбачуваною.

Гречки зібрали більше, гречка буде в дефіциті

За підсумками минулого 2020 року, сумарний валовий збір основних нішевих зернових культур — вівса, жита і гречки — в Україні перевищив 1 млн тонн. Нинішній неврожай цих культур, на щастя, не торкнувся. Навіть більше цього — такий показник на 21% більший за цифру попереднього сезону, коли вітчизняні товаровиробники зібрали 0,84 мільйона тонн.


За словами аграрного експерта Андрія Купченка, приріст виробництва  обумовлений розширенням (після попередніх скорочень) посівних площ під цими культурами. Адже, за його словами, посіви жита в Україні під урожай 2020 року збільшилися на 19% щодо показника 2019 року і становили 138 тисяч га, вівса — на 10%, до 200 тисяч га, гречки — на 14%, до 79 тисяч гектарів.


Утім для шанувальників головного стратегічного продукту українців, який вони масово скуповують під час будь-яких катаклізмів, а тому вельми болісно реагують на зміну ціни, така позитивна цінова динаміка насправді не є запорукою жодної стабільності.

 

За словами Купченка, незважаючи на очікуваний приріст виробництва гречки, на українському ринку збережеться дефіцит її пропозиції. Через це аналітики агентства прогнозують обсяг імпорту цих зернових за підсумками 2020/21 маркетингового року на рівні 30 тисяч тонн, що на 20% перевищить показник попереднього сезону, який становив 25 тисяч тонн.


Таким чином, попри розширення площ, Україна, що свого часу забезпечувала інгредієнтом гречаників не лише себе, а й сусідні країни, все більше стає залежною від імпорту. А деякі експерти навіть заявляють: уже через три роки український виробник і переробник крупи гречаної, швидше за все, зникне. Тобто не витримає конкуренції з колегами з інших держав. Насамперед із Російської Федерації та Казахстану.

Транзитом через Казахстан

Як стверджують галузеві експерти, вже зараз російська гречка поступово стає основою для переробки українськими заводами. Але і це ще не найгірше, адже експортери завозять до нашої країни навіть не сировину, а готовий товар.

 

І Україна не може конкурувати з ними, адже влада свого часу зробила кілька доволі суперечливих кроків. У 2015 році уряд ухвалює постанову про запровадження на російську гречану крупу ввізного мита в розмірі 20%, а потім російську крупу взагалі заборонили завозити на митну територію України. Це були два кроки зі списку санкцій проти агресора — Росії. 

 

Але наші агресивні сусіди спокійно обходять ввізне мито, переробляючи гречку в інших країнах і везучи її в Україну у вигляді готової крупи. Отримуючи прибуток двічі.


Останні три роки ми бачимо активний імпорт саме з Казахстану. Не дивно, бо казахські виробники крупи мають конкурентну фору перед українськими, що здешевлює їм сировину на 20%. Це і є основною причиною відсутності можливості українських гречкопереробних заводів конкурувати з казахстанськими виробниками гречаної крупи.


Загороджувальне мито в розмірі 20% на продукцію з РФ, а на готову продукцію — ембарго російський бізнес навчився обходити доволі просто. Вони не розгубилися й почали просто переносити свої виробничі потужності в інші країни. Першим став Казахстан. Потім Білорусь. Два роки тому російські інвестори почали будувати завод із виробництва гречки в Молдові.


Таким чином сировина з РФ, яку ми відгородили від себе 20% митом, натомість заходить у вигляді готової продукції від наших сусідів з нульовим митом. А українські виробники в такій ситуації виявляться неконкурентоспроможними, бо маємо заплатити 20% мита на це зерно, сировину.

 

Тож забороняючи імпорт в Україну гречаної крупи з РФ, але не забороняючи її з тієї ж Республіки Казахстан, Україна фактично дозволяє вже понад п’ять років поспіль завозити те саме зерно гречки, вирощене в РФ, тільки у вигляді переробленого в Казахстані на крупу.

Дуже небезпечний імпорт

Ще один мінус для нашої держави внаслідок цієї схеми — і для бюджету, і для конкретного споживача — Україна втрачає можливість контролювати якість крупи, яка завозиться, та ринкові важелі ціноутворення.

 

Також, за відсутності власного виробництва, неможливо буде підтримувати стратегічний запас крупи гречаної, який необхідний для нормального функціонування дитячих садків, шкіл, військових частин, — адже крупа входить до обов’язкового раціону цих об’єктів.

 

Крім того, згортання виробництва крупи призведе до зменшення відрахувань до бюджетів усіх рівнів, а персонал, який працює на цих виробництвах, втратить роботу.


А ось і підтвердження у цифрах. Починаючи з 2018 року, виробництво крупи гречаної на українських підприємствах невпинно скорочується. Україна втрачає на своїй переробці, натомість Казахстан нарощує.

 

За даними сайта міністерства національної економіки Республіки Казахстан, експорт оброблених злаків із товарної групи 1104, куди входить і гречана крупа, з 2016 по 2018 рік зріс у 2,5 раза.


Дані цілком корелюються з цифрами українського імпорту цієї групи товарів: за вказаний період маємо зростання у 5,5 раза. Натомість імпорт необробленого зерна гречки, проса тощо (товарна група з кодом 1008, до якої  входить і гречка) за цей же період впав у 4 рази.


Іншими словами, гречану крупу імпортувати в Україну дешевше, аніж виробляти свою, а імпортувати дешеву російську сировину — невигідно, бо за рахунок зняття ввізного 20% мита вона дорожча. Бачимо, що на внутрішній ринок впливають не українські виробники продукції з доданою вартістю, а імпортери, котрі ввозять гречану крупу з Республіки Казахстан, вбиваючи тим самим вітчизняну галузь.

Площа вирощування впала втричі

Що ж стосується, власне кажучи, вітчизняної гречки, то ситуація в Україні також могла би бути кращою.

 

Ще у 2017 році наша країна була серед світових лідерів за її виробництвом після Росії, яка мала урожай близько 1 млн тонн, і Китаю, де збирали 0,4 млн тонн. Україна зібрала в 2017 році 0,17 млн тонн.

 

Але після тодішнього скорочення посівних площ наш сукупний збір з 2017 року зменшився у 2,5 раза. Так, у 2017 році в Україні збирали 176 тис. т, а в 2019 році – 85 тис. т.


В цілому в останні роки в нас суттєво скоротилися посіви площ гречки: від 200 тис. га до 60 тис. га. Падіння більш ніж утричі. Таким чином Україна стала  імпортозалежною — і трапилося це в попередні два-три роки.

 

Щоб зрозуміти, наскільки суттєвими є наші обсяги посівів цієї культури, варто зауважити, що в Російській Федерації тільки один Алтайський край посіяв 500 тис. га гречки  цьогоріч. Сюди варто додати ще Орловську й Курську області, Воронеж, Саратов, Бєлгород — кожна по 80-100 тис. га, тобто сумарно під мільйон гектарів.

 

За словами аналітиків ринку, в наших північно-східних сусідів значно кращий клімат для вирощування гречки і велика кількість землі, яку можна обробляти. І це природний процес, який не зупинити жодними економічними важелями. Окрім того, в РФ, порівняно з Україною, дешевші пальне, добрива й засоби захисту рослин, тому собівартість зерна гречки виходить меншою, ніж в Україні.
Відтак частка імпорту за останні п’ять років зросла до критичного рівня: від 10 до 50%.


В Україні легендарну крупу вирощують на північному заході Дніпропетровської області, на кордоні з Кіровоградською областю, частково в Харківській області. Цей пояс, на рівні з Кіровоградщиною, свого часу був «батьківщиною» української гречки.

 

Але потім клімат змінився, і врожайність впала. Наразі ж в Україні економічно ефективними для цієї культури є назагал лише північні області — Чернігівська, Сумська — та окремі західні: Хмельницька, Житомирська. Але й там, як кажуть фахівці, значно вигідніше посіяти кукурудзу, соняшник або пшеницю, адже прибутковість буде вищою...

Бажано би скасувати мито

Українських виробників не приваблює навіть висока закупівельна ціна. Яка, до речі, б’є рекорди. Минулоріч вона становила близько 20 тис. грн за 1 тонну. Хоча ще два роки тому вона коштувала 8-9 тис. гривень. Проте необхідного різкого розширення посівних площ не відбулося: скільки би був готовий платити за кіло крупи пересічний український споживач, ціна гречки все одно залишається для вітчизняного аграрія менш привабливою, ніж енергетичні культури — соняшник, ріпак тощо. І обираючи між різними варіантами, він робить ставку на прибуток.


При цьому вартість імпортованої з Казахстану крупи фактично запроваджує  економічні обмеження на ціну цієї крупи, що виробляють в Україні. Відтак українські виробники не можуть продавати свою продукцію дорожче за імпортну крупу, переробники не можуть давати вітчизняному виробнику зерна гречки ту ціну, яку він хоче, тому що для них дорога сировина зробить збитковими виробництво: адже ціна сировини є однією з основних складових при формуванні ціни на готову продукцію.


Дехто з виробників закликає владу до традиційного в такій ситуації кроку — дотувати виробників гречки. Втім експерти переважно не підтримують його, стверджуючи, що подібний підхід зазвичай призводить до корупції.


Влада підтримує ідею запровадження певного рівня дотації за вирощування гречки. Але і такий крок видається фа­хівцям ринку надто мізерним, мов­ляв, малоймовірно, щоби дотація навіть у розмірі 3 тисячi гривень змогла мотивувати аграрія, навіть якщо його не змогло переконати нинішнє зростання цін.

 

Тим паче що більшість намагань влади дотувати окремі галузі сільського господарства призводили до шикарних океанських яхт одного з власників прибуткової аграрної структури. Іншими словами, держдотування, ймовірно, буде непрозорим, на дотацію зможе розраховувати тільки якась група аграріїв, швидше за все, великі, а інші аграрії — дрібні, середні — взагалі викреслять цю культуру зi свого бізнес-плану.


Захистити галузь від знищення може створення рівних умов для виробників України та Казахстану. Переробники також пропонують свої варіанти. Наприклад, ухвалити зміни до Закону України «Про митний тариф», у якому встановити пільговий тариф на гречку в розмірі 0% та встановити строк його дії до 31 липня 2023 року.

 

Ще один крок — перегляд урядової постанови від 2015 року. Тобто щоб законодавець скасував закон про загороджувальне мито у 20% або вивів з-під дії мита позицію за цим кодом на зерно гречки.

 

Останнє можливо зробити й окремим законом. У такому випадку зерно-сировина з РФ піде до нас і ми його будемо переробляти, а додана вартість залишатиметься всередині країни, а не вимиватиметься в Казахстан, Білорусь чи інші держави.

 

Достатня кількість сировини за доступною ціною дозволити наростити Україні експорт, а відтак буде притік валюти. Українська гречка вже затребувана в ЄС завдяки високій якості переробки.