Гетьман Іван Степанович Мазепа 24 жовтня (4 листопада за сучасним календарем) 1708 року вирушив зі своєї столиці Батурина назустріч шведському королю Карлу XII.
Так почався виступ гетьмана проти царської влади в Україні.
Безумовно, з точки зору нашої сучасності, це був найвизначніший епізод із життя Івана Степановича. Як мінімум, найактуальніший для нас.
Тому вкотре звернімось до гетьманової спроби вирвати Українську державу з-під панування московського царя.
Щоправда, в цьому питанні не обійтися без передісторії.
Головним інструментом зовнішньої політики була війна
Загалом упродовж гетьманування Іван Мазепа найважливішим завданням для себе як державного діяча бачив здобуття миру для Української держави.
Звісно, тодішні часи сильно відрізнялися від «вегетаріанського» XXI століття. Тому здобути повний мир на тривалий час гетьману Мазепі в принципі було неможливо — на межі XVII та XVIII століть головним інструментом зовнішньої політики була війна.
Івану Степановичу вдалось віднайти, мабуть, єдине можливе в тогочасних реаліях стратегічне рішення. Гетьман вирішив зайняти сусідів Української держави справою у їхньому власному домі і переніс війну на чужу територію. Це не були загарбницькі походи з боку Мазепи.
Він лишень час від часу завдавав ударів по ключових об’єктах або чутливих місцях сусідів. То піде і зруйнує турецьку фортецю Кизи-Кермен в пониззі Дніпра, то на підконтрольній полякам частині України підтримає або й організує козацьке повстання.
Щоб сусідам було чим зайнятися вдома, щоб не було часу і сил для втручання у справи Української держави. І ця стратегія принесла успіх — та частина України, де існувала Українська держава, отримала 20 років майже безперервного миру. Що і стало підґрунтям справжнього розквіту.
У визнанні ж московського царя як суверена Української держави гетьман Мазепа довгий час бачив «менше зло». Насправді Іван Мазепа мав тільки 30 років досвіду співіснування з Москвою.
Імперія ще не встигла принести на українську землю всі ті «радості» на кшталт кріпацтва (що в російському варіанті було справжнім рабством), регулярного голоду з людожерством, тотальних репресій і тому подібного.
Все перелічене Москва змогла вкорінити в Україні тільки після того, як спромоглася знищити Українську державу в 1780-х роках.
Навіть український селянин, хоча у масі своїй не володів землею, але був особисто вільним, поки існувала Українська держава. Це і було підґрунтям для відсутності на українській землі перелічених вище «духовных скреп».
Тобто гетьман Мазепа не мав того історичного досвіду, який тепер маємо ми, і особливо на тлі католицької Речі Посполитої та ісламських Криму та Туреччини (а релігія в той час була визначальним чинником) довго вважав Москву «меншим злом».
Але Москва професійно вміє «сідати на голову». І тому на вирішальний 1708 рік гетьман Мазепа мав уже до двох десятків серйозних політичних причин для розриву з царем московським.
Найважливішою причиною стало те, що Петро Перший дуже активно використовував тактику випаленої землі під час свого «прорубування вікна до Європи» (тобто війни зі Швецію за Балтику).
Протистояти у відкритому бою шведській армії цар не міг. І тому, коли восени 1708 року Петро Перший привів війну до України, віддав гетьману Мазепі наказ знищити економіку України.
Наказ відступати козацькому війську разом із московським, руйнуючи за собою міста, села, житло, харчі, фураж — перетворивши Україну на пустелю, прирікаючи десятки, а то й сотні тисяч простих людей на загибель від голоду, холоду, хвороб.
Тобто дії царя Петра посягали не тільки на найважливіше досягнення гетьмана Мазепи — мир в Українській державі, не тільки передбачали знищення всіх його досягнень попередніх років, а й мали призвести до загибелі величезної частини українського народу.
Гетьман мав знищити українську економіку власними руками, та ще й невідомо заради чого — приєднання балтійських портів, як, у принципі, і чужих земель загалом, ніколи не цікавило Україну.
Потрібно було рятувати власну землю і її народ. Просто відмовитись виконувати наказ царя було неможливо: присутність московського війська на території України і московської агентури в оточенні гетьмана не залишали шансу на успіх подібної акції.
Покровська церква Дігтярівки як свідок
Свято-Покровська церква в селі Дігтярівка — свідок зустрічі гетьмана Івана Мазепи та короля Карла XII.
Московські царі ніколи не були схильні враховувати бажання людей не вмирати, тим більше цар Петро І — людина, яка заради міцності особистої влади стратила власного сина.
І тому, якби Мазепа і козацьке військо просто відмовилися брати участь у руйнуванні української економіки, це призвело б до прямого бойового зіткнення з московськими військами.
При тому що з іншого боку проти гетьмана Мазепи був би шведський король Карл XII зі свою армією. Потрібні були рішучіші кроки, тому гетьман Мазепа наважується на повномасштабний виступ, розриваючи стосунки з царем і укладаючи договір зі шведським королем.
24 жовтня 1708 року (за старим стилем) гетьман Мазепа полишив Батурин і вирушив назустріч шведському королю. Вони зустрілися в селі Дігтярівка сучасної Чернігівської області.
І до сьогодні свідок тих епохальних подій — Покровська церква (дивіться на фото), до речі — останній меценатський проєкт гетьмана Мазепи, збереглася в Дігтярівці. Її стан — то промовиста ілюстрація байдужості до символів становлення нашої державності і, сподіваємось, заклик до дій сучасним державникам і меценатам!
Обставини та події подальшої збройної боротьби гетьмана з царем добре відомі. Від показової каральної акції — знищення російськими військами гетьманської столиці Батурина — через більш ніж піврічне маневрування Україною до розв’язки під Полтавою.
Виступ гетьмана Мазепи завершився поразкою, а найважливішою причиною цього став програш в інформаційному протистоянні з московським царем.
Тодішня боротьба за свідомість була не менш драматичною за сучасну. Бачимо, як повний традиційний арсенал московської пропаганди (від базарних чуток до «тлєтворного» впливу Московського патріархату), так і достатньо хаотичні та нескоординовані спроби мазепинців протистояти йому.
«Ізмєльчала» імперія
Результати тодішнього інформаційного протистояння відомі, теперішні — поки що ні, але, що цікаво, деякі «слов’янські хлопчики» московських пропагандистів 300-річної давнини живуть і донині.
Так, улюбленим епізодом сучасних мазепофобів є оповідка про останні години життя гетьмана — люблять смакувати, як його самотнього заїдали воші (автору доводилось чути цю абсолютно дослівно повторювану історію десятки разів).
Смішно навіть заперечувати подібну казочку, адже за станом гігієни умови XVIII століття — це не умови XIII століття, а разом із гетьманом Мазепою в імміграцію пішли сотні вірних соратників з родинами і після смерті гетьмана за його труною йшли тисячі людей.
Знаючи, що більшість подібних сюжетів 300 років тому генерували саме «Скабєєви від церкви», зрозуміло, що їх надихали біблійні сюжети. Тому не дивно, що і друга за «популярністю» сьогодні історія про те, що Мазепа «здійснив шість зрад». Стверджувати про шістсот шістдесят шість зрад, ймовірно, було б перебором навіть для Russia Today, але натяк зрозумілий.
Та Бог із ними, зазвичай такі примітивні оповідки використовують задля ілюстрації своєї точки зору люди, які первинно мають «ставлення до гетьмана Мазепи» і просто підганяють факти під своє «ставлення». Значно сумніше виглядає те, коли в цілому нібито адекватні громадяни висувають проти Мазепи звинувачення на кшталт: «скільки людей загинуло через те, що підняв повстання».
Навіть серед жителів сучасного Батурина можна почути твердження, що в знищенні міста суворих листопадових днів 1708 року винний саме Порошенко..., пробачте, Мазепа.
Не той, хто прийшов на твою землю, не той, хто віддавав наказ вбивати, і не той, хто власне вбивав, а саме Мазепа — бо чинив опір. Дива! А точніше: наслідки багаторічного пропагандистсько-ідеологічного промивання мізків.
Вище наведена точка зору не має нічого спільного з реальністю. І навіть залишимо за дужками той факт, що зараз Українська держава існує, і боротьба Мазепи і мазепинців слугувала прикладом для всіх наступних поколінь українців, які розуміли, що «в своїй хаті своя й правда, і сила, і воля».
Найважливішим, з точки зору встановлення достовірного історичного факту, є те, що Мазепа навіть своїм невдалим повстанням проти влади царя врятував українську землю.
Адже Петро Перший після початку виступу Мазепи відмінив свій наказ про розгортання в Україні тактики випаленої землі! Царю потрібно було відірвати від Мазепи суспільство, дати поле для маневру тим, кому «какая разница».
Так, гетьман Мазепа врятував сотні тисяч українців, більшість із яких, на жаль, так і не змогли оцінити цього ні тоді, ні зараз. Як порівняння згадаємо, що територія сучасної Білорусі, де не знайшлося власного Мазепи, за даними дослідників, втратила в ті роки до третини населення, було покинуто 60-70% посівних площ, знищено близько половини робочої худоби. Понесені втрати співставні з втратами часів Другої світової!
Також було б непогано розуміти, що гетьману Мазепі й очолюваній ним Українській державі було важче, набагато важче, ніж сучасній Україні. І зовнішньо-, і внутрішньополітичні ситуації були складніші, а ресурси скромніші.
Навіть ворог тоді був сильніший та страшніший. Віддамо належне Петру Першому. Звісно, це був стандартний кривавий російський тиран, але дуже гнучкий, динамічний, вигадливий і розумний.
До того ж підібрав собі відповідне оточення. Певна річ, не можна недооцінювати ворога, але сучасній Україні, з погляду історика, протистоїть, м’яко кажучи, аж ніяк не фігура рівня Петра Першого.
Та й загалом, «ізмєльчала» імперія з тих часів! Достатньо хоча б порівняти ситуацію із залученням українських інтелектуалів на службу імперії.
Петро Перший спромігся перетягнути на свій бік найсвітліші голови України, що, як Феофан Прокопович та Стефан Яворський, керували імперією та навіть формували її ідеологію.
Кого з сучасних українських «інтелектуалів» зміг перетягнути на свій бік «теперішній цар» — хіба що одного Іллю Киву. Важче було Мазепі, набагато важче!
Тому згадаймо Великого Гетьмана добрим словом!
Із Батурина Іван Мазепа розпочав свій виступ, і поки Батурин стоїть — пам’ять про гетьмана не зникне. Національний заповідник «Гетьманська столиця» зберігає правдиву пам’ять про гетьмана Мазепу.
Віталій МАМАЛАГА,
старший науковий співробітник Національного історико-культурного заповідника «Гетьманська столиця»
Батурин
