На стіні центрального корпусу Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка» поряд із меморіальною дошкою, встановленою на честь випускника електромеханічного факультету, бійця полку «Азов» Дмитра Коряка, що загинув 11 лютого 2015 року під селищем Широкине Донецької області, захищаючи суверенітет і незалежність України (іменем якого названа одна з вулиць Полтави), з’явилася ще одна — на честь студента 3-го курсу Навчально-наукового інституту архітектури та будівництва, гранатометника 72-ї окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців Максима Хітайлова, який поліг у бою 20 лютого нинішнього року поблизу хутора Вільний на Луганщині під час нападу бойовиків на спостережний пункт.
Максимові було всього 22 роки... Відкрили меморіальну дошку ще одному полеглому захиснику Вітчизни його мати Віта Хітайлова та ректор Полтавської політехніки імені Юрія Кондратюка, професор Володимир Онищенко.
«Про втрати завжди говорити важко, але коли з життя йдуть зовсім молоді люди, — важче устократ. Усі ми пам’ятаємо Максима як сумлінного студента, який добре навчався, а ще був справжнім патріотом України. Таким він назавжди залишиться в серці кожного, хто його знав», — сказав, зокрема, у своєму виступі ректор університету Володимир Онищенко й нагадав, що Указом президента України від 18 березня цього року за самовіддане служіння українському народу, особисту мужність, виявлену під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності нашої держави Максим Хітайлов нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Ім’я Максима та його життєпис занесли до Книги пам’яті, яка зберігається у народному музеї історії університету.
Добрим словом згадали героя заступник обласного військового комісара, учасник бойових дій, підполковник Едуард Бородай, а також куратор групи, в якій навчався Максим, доцент кафедри технологій будівництва Людмила Бондар. Науково-педагогічні працівники, однокурсники, друзі, бойові побратими вишикувалися в чергу, аби покласти квіти до меморіальної дошки на честь сильного духом хлопчини, який захищав нас із вами.
Віта Хітайлова, котра приїхала на захід із нагоди відкриття меморіальної дошки на честь загиблого сина із села Вирішальне Лохвицького району, спілкуючись із журналістами, була небагатослівною:
«Максим був дуже слухняною, доброю дитиною, ніколи не сказав мені грубого слова. Характер мав, як у дівчинки. Добре навчався і в середній школі, і в технікумі, й у виші. Коли його не стало, мені мов праву руку відтяли. Не повинні такі хлопці гинути. Він пробув на фронті 6,5 місяця. Йому сподобалося служити в армії. Останні слова, які він сказав мені по телефону: «Усе добре. Не хвилюйся. От невдовзі приїду на ротацію». Вона мала відбутися через 10 днів. Через якихось 10 днів я мала б побачити сина, обійняти його. Та не судилося... Мені його дуже не вистачає...»
