Пожежа йде за планом: чому прийдешні місцеві вибори можуть стати найбруднішими за всю історію України

07.07.2020

Території вже помічені, причому неодноразово. Прапорці розставлено по всіх периметрах.
 
 
Залишилось закріпити документально, відвоювавши омріяний кусень на місцевих виборах.
 
 
Кожен, хто бачить себе у кріслі керівника регіону чи окремої невеликої території, вступає у запаморочливу боротьбу. До того ж, боротьбу цинічну й доволі жорстку.

Вивалятись у бруді 

Чимало експертів прогнозують, що прийдешня виборча кампанія до місцевих органів влади цієї осені має бути найбруднішою. Причому найбруднішою за всю вітчизняну історію. А намагання корелювати різні ситуації у столиці не завжди матиме серйозний вплив на перебіг сценарію на місцях.
 
Відслідковування початкових подій у зоні польових виборчих баталій підтверджує: переговорні процеси в українських верхах жодним чином не впливають на поведінку дощових черв’яків глибинки.
 
Ці корисні тваринки вилазять на дощ і діляться надвоє, якщо випадково потрапляють під лопату. А іноді можуть у стрімкій прогресії ділитись на значно більшу кількість часток. Приблизно такий колоритний живопис уже видніється і щодо партій, які вступають у боротьбу за вплив в окремо взятому регіоні. 
 
Вбачається, що, окрім традиційних маніпуляцій політиків (підняти пенсії, зменшити тарифи, подолати корупцію), чимало спекуляцій буде довкола токсичних новел місцевого самоврядування — розподілу повноважень та бюджетних ресурсів. 
 
«Кому мають належати ресурси, як далі рухатись, рухати процес децентралізації — це буде активно обговорюватись. Тема розподілу повноважень та бюджетних ресурсів. І залежно від того, наскільки сильно вдарить по нас економічна криза, ці кризові економічні тенденції також можуть бути в центрі дискусій та передвиборчої політичної боротьби», — розмірковує глава Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимир Фесенко.
 
Затребуваними також будуть питання екології — обіцянки вирішити екологічні проблеми в окремих регіонах, де ця тема досить актуальна. Звісно, для більшого переконання і наочності використовуватимуться вуличні активісти. 
 
Підготовчі роботи розгорнулись повним ходом і з цього боку. Уже є сотні структур, котрі для інсталяції подібних заходів пропонуватимуть свою робочу силу, причому різного віку.

Лікнеп для виборців

Маніпулятивні технології, за допомогою яких намагатимуться взяти виборця на гачок, очікуються жорсткішими й різноманітнішими в міру наближення до дня виборів.
 
Зокрема політолог Андрій Єрмолаєв зазначив, що наразі вже використовуються складніші методи й дискусійний запал змінює свій характер, переходячи на прямий тиск, варварство, шантаж, організацію нападів, підпали офісів, особливо, коли йде відвертий напад або провокація будь-яких зіткнень політичної сили чи окремої особи. 
 
Зрозуміло, що тактичні ходи в разі потреби мінятимуться з лету. З іншого боку, це може бути пізнавальним для непосвяченого виборця, адже ознаки чорного піару, такі, як безпідставна, нефахова критика, свідчать про конфлікт інтересів.
 
Та й для самих конкурентів застосування проти них «заборонених» прийомів вказуватимуть рівень їхньої рейтинговості та змальовуватимуть загальний портрет опонента. Адже завжди треба знати, хто в тебе в палаті.
 
Ціна ж бо чимала: землі, села з «кріпосними» душами, влада й гроші.

Відкриті й закулісні заморочки

Як уже зазначала «УМ», серед нововведень виборчого законодавства — повернення мажоритарки на місцевий рівень (для громад до 90 тис. виборців).
 
Офіційно пояснюється це спробою зменшити партизацію місцевої влади. Проте навряд чи комусь пощастить побачити, як партія влади буде спокійно реагувати на вільний політ зальотних зозулят та на те, як вони виштовхуватимуть з омріяного владою, а тому вже й «рідного», гнізда яйця зелених партзасновників разом iз носіями. Хто у владному тренді, той і правий — це ще один із підвидів передвиборчих чорнопіарних «дискусій». 
 
А «слуги», незважаючи на падіння рейтингу провладної сили, — все ще найнареченіша наречена. 
 
Із новинок виборчих штрихів додамо, що вперше (!) внутрішньопереміщені особи отримують право змінити свою виборчу адресу, аби на цій підставі взяти участь у місцевих виборах.
 
А щодо схованого за куліси, то до виборчого процесу цієї осені можна віднести не новину, але суттєву бувалу деталь — це зняття з повістки дня не те що питання, а й чуток i натяків про відставку міністра МВС Арсена Авакова. Звісно, хто ще так уміє забезпечувати необхідний порядок, вважаймо, і рейтинг на виборах? Хто ще так зможе за потреби підтягнути кого треба?
 
Як-от на останніх президентських виборах — представники правоохоронних органів показали силу, вплив, уміння заохочувати. Хоч обожнюваний ними кандидат і не пройшов, однак рейтинг йому виборці й агітатори в погонах підтягнули до трійки лідерів. 
 
Також важливо, що завдяки «мажоритарці» певний куш для себе можуть урвати відомі й авторитетні в громадах кандидати.
 
За умови, що вони протягом попередньої діяльності або добре заявили про себе, або безвідносно до того, чи перебували у владі, «правильно себе поставили на районі», або ж зможуть «слугам» віддатись, якщо не з гарантією, то в «прикордонному» варіанті точно. І всі ці риси можуть знадобитися для того, аби представляти олігархів. У першу чергу — латифундистів. Цю касту одинаків-індивідуалістів можна вважати окремими «партіями». Ймовірно, саме вони й задаватимуть тон битві за виборчий «урожай» на місцевих полях.

Заблукалі між партійними ідеологіями 

Політологи стверджують, що місцеві вибори можуть надати новим політикам шанс віднайти свою політичну структуру. Бо, мовляв, зараз в Україні спостерігається хоч і поволі, не дуже масштабно, процес зміни «культу осіб» на партійні ідеології. Можливо, й у нас скоро буде, як у розвинених країнах, наприклад, лише ліберали й консерватори або праві та ліві. 
 
От і з польових штабів політичних партій долинула новина в унісон: вони (штаби) переорієнтовуються — геть медійні особи! Дайош партійні ідеології! Тільки проблема в тому, що пересічний виборець навряд чи має бодай якісь початкові уявлення про те, що це таке. І, до речі, на партійних сайтах про це дізнатись не завжди можна. Схоже, що самі партійці не впевнені в ідеології своєї партії. А якщо і є натяки на якусь позицію, то це просто риторика, така необхідна під час виборів, але така, що не завжди відповідає істині.
 
І якщо взяти за приклад партію «Голос», що була створена досить швидко під медійне обличчя співака Святослава Вакарчука й котра, зібравши у свої лави чимало пристойних людей, отримала достатньо голосів, щоб подолати п’ятивідсотковий бар’єр, то тепер iз відходом Славка Вакарчука від високої політики, ймовірно, рейтинг наростити не вдасться. 
 
І наразі суперечки про те, від кого ж був покликаний відтягнути голоси «Голос» — чи від ВО «Батьківщина» Юлії Тимошенко, чи від тих проєвропейських виборців Петра Порошенка, які вважали перебором християнський консерватизм «Європейської солідарності», уже не мають значення.
 
А лідер-співак різко вирішив піти, тому що, за його словами, партія «Голос» — не вождистського типу, тому він, вождь, іде, щоб зайнятися якимись «освітніми проєктами».
 
Ну це, можливо, по-американськи. Але в нас ще зовсім недавно, на останніх місцевих виборах, так звана партійна ідеологія була справою двадцятою. Чимало виборців скептично ставились до партійних «клятв» передвиборчих агіток. Місцеві підприємці просто купували франшизу в партії і під знаменом обраної політсили ішли змагатись один з одним за владу.
 
І це в Україні питання питань, чи зміняться часи вождів часами партійних ідеологій? Наприклад, Радикальна партія Олега Ляшка. Він — й ідеологія, і особистість, і медійне обличчя.
 
Тепер же Олег Валерійович відсунутий убік перебірливим жезлом виборчої долі, а на суспільній трибуні впевнено нарощує симпатії українців інший Ляшко — головний санітарний лікар України та так званий демон вітчизняного карантину Віктор Кирилович.
 
І так він увійшов в азарт, що нещодавно заявив про свої президентські амбіції. У нас усе може бути — Віктор Ляшко досить швидко став популярним.
 
Однак карантин карантином, а без підґрунтя політичного флеру та харизми добре відомого екстравагантного тезки Віктора — Олега Ляшка, що занурився у підсвідомість українців, тут не обійшлось. Така діалектика сприйняття харизматичних постатей. Тому зерно націленості головного санітарного лікаря, схоже, зможе знайти для себе добру поживу і в політичному ґрунті.

Бог працює по-іншому

І хоч хто що би говорив, роль особистості в історії, тим більше на наших теренах, важко недооцінити. 
 
Візьмемо переможців парламентських виборів і очікуваних лузерів виборів місцевих — «слуг народу», усі їхні партійні позиціювання себе (найгучніше «лібертаріанці») схожі на пошук застосувань красивих політичних визначень, бо практично до озвучених гасел вони жодного стосунку не мають і не прагнуть мати. Тут узагалі роль зіграна виконавцем ролі кіношного президента Голобородька. 
 
Або згадаймо ВО «Батьківщина», що, до речі, була лідером на виборах до об’єднаних територіальних громад у 2016/2017 роках, у неї взагалі жодної ідеологічної платформи не прописано. У них і платформа, й ідеологія, і дороговказ — це «Юля!». 
 
Псевдоопозиціонери з ОПЗЖ олігархічного угруповання, орієнтованого на Росію, жонглюють популістськими псевдосоціалістичними гаслами. Тут дещо інший діагноз, але з тим же підтекстом ролі особи. 
 
Про те, що ідеології, навіть якщо вони реально працюють, не дуже впливають на вибір електорату, свідчить низький відсоток підтримки партій націоналістичного спрямування. 
 
Наразі всі ключові гравці, котрі прораховують всі свої ходи та їх успішність для себе, переймаються головним: аби ця кампанія не стала даремною тратою ресурсів. 
 
Отже, пожежа йде за планом. Здається, і Володимир Олександрович починає для себе щось глибинне розуміти. Майже фольклорне: «Коли я був маленьким, я молився про велосипед. Потім я зрозумів, що Бог працює по-іншому, — я вкрав велосипед і став молитись про прощення».