Лихом об землю вдарю.
В серці цвістимуть сади.
Жити, любити, не скнарить —
Я ще зовсім молодий.
Вийду на поле рано,
Радує степу синь.
Стану, навколо гляну —
Поле в обіймах краси.
Ранок у руки білі
Взяв за чуби колоски.
Всі тут дороги милі,
Всі тут знайомі стежки.
Земле, моя ти нене,
Чую врожаю плин.
Батько — господар у мене,
Сам я — господаря син.
Буду з одною в парі
Тут працювати завжди.
Жити, любити, не скнарить —
Я ще зовсім молодий.
Володимир МАКЛЮЧЕНКО,
кандидат історичних наук, доцент кафедри культурології та філософії Національного університету «Острозька академія»
Острог, Рівненська область