«Від Богдана до Івана — не було у нас гетьмана», говорить українська народна приказка.
А от оцінки життя та діяльності гетьмана Івана Мазепи за радянської доби були зовсім іншими.
«Мазепа... зрадник українського народу», хотів «запродати Україну шляхетській Польщі», пише «Радянська енциклопедія історії України».
«Мазепа, Иван Степанович... выступил в начале XVIII века как вождь движения, имевшего целью прекращение московского владычества над Украиной и создание обособленного государства», «враг Росии» — відзначає більш «об’єктивно» «Малая советская энциклопедия», 1931 р.
Для нас — герой, для них — «гетман-злодей»
«Гетьман-злодей», — пише Олександр Пушкін в поемі «Полтава», але тут же визнає мету гетьмана:
Без милой вольности и славы
Склоняли долго мы главы
Под покровительством Варшавы,
Под самовластием Москвы.
Но независимой державой
Украйне быть уже пора:
И знамя вольности кровавой
Я поднимаю на Петра.
І не жадоба посісти трон у незалежній державі, а загальна обстановка в Україні спонукала гетьмана до рішучих дій.
Украйна глухо волновалась.
Давно в ней искра разгоралась.
Друзья глубокой старины
Народной чаяли войны.
(Олександр Пушкін, «Полтава»)
Розуміючи, що значить для України московське ярмо, в одній зі своїх дум Мазепа писав:
Ідім матку рятувати,
Не даймо їй погибати.
Для перемоги над Москвою потрібні були союзники і Іван Мазепа уклав союз із шведами.
«З шведами була зв’язана пам’ять про давніші трактати за часів Хмельницького та Виговського, коли то під шведською протекцією і охороною мала бути забезпечена свобода і незалежність України» — пише Михайло Грушевський, який, за висловом Анатолія Луначарського, був найвизначнішим істориком усього слов’янського наукового світу.
Після трагедії під Полтавою Україна майже на триста років зазнала лихоліття ордино-московського ярма.
Так хто ж він був, гетьман Іван Мазепа насправді, як людина і як державний український шляхтич? Вихований при європейських дворах, знавець багатьох європейських мов (для порівняння: Петро I ледве вмів читати і писати, Меньшиков узагалі не міг ні читати, ні писати), блискучий кавалер і фантастичний Дон Жуан, який володів чарівним красномовством.
У свідомість українського народу Мазепа ввійшов як будівничий. Під його патронатом у стилі «мазепинського бароко» були побудовані головний корпус Києво-Могилянської академії, в’їзна башта Софійського монастиря у Києві, п’ятибанний козацький Миколаївський собор у Ніжині, церква Покрови в Ромнах, Всіхсвятська церква на економічній брамі Києво-Печерської лаври, кам’яний собор жіночого Вознесенського монастиря у Києві, ігуменею якого була мати гетьмана Марія Магдалена, Вознесенський собор у Переяславі, Троїцький собор у Чернігові, Преображенський собор Мгарського монастиря, Богоявленський собор Братського монастиря, Миколаївський собор у Києві.
Левова частка цих перлин архітектурного мистецтва стилю українського бароко була знищена окупаційною владою червоних монголо-москалів уже в ХХ столітті.
Але чому освічена Європа так компліментарно говорить про цього легендарного чоловіка, а московські, за висловом Сергія Єсеніна, «тысяча гнусавейших попов» на виконання наказу скаженого царя правлять Івану Степановичу анафему?
Отже, по-справжньому лицарський, дещо романтичний образ Мазепи постає у творах європейців Вольтера, Байрона, Гюго, Готшаля, Мютцельбурга, Гавронського, Юліуша Словацького.
Пише про Мазепу Тарас Шевченко, Богдан Лепкий, Степан Руданський, Володимир Сосюра та інші. Пишуть про нього музичні твори Ференц Ліст і Петро Чайковський.
Кожного автора твору про Мазепу приваблює освіченість, вихованість, рівень культури та козацьке лицарство героя, який умів зачаровувати своїми речами слухача і, особливо, жінок.
Згадують сучасники Мазепи: «При його дворі — два лікарі-німці, з якими Мазепа розмовляв їхньою мовою. З італійськими майстрами говорив італійською, добре володіє французькою, знав латинь».
«Моє сердечне кохання»
Іван Степанович і Мотря Кочубеївна, йому 64, їй — 16. Але «любовь, исторически доказанная» (за Олександром Пушкіним).
На склоне лет моих ты как звезда
Мне душу осветила.
И в страстном лепете речей твоих
Для старика была чарующая сила.
«Моє серденько, мій квіте рожаний! Моє сердечне кохання», — пише він у листах до Мотрі. І Мотря — Марія, як називає її в поемі «Полтава» Пушкін, відповідає:
Своими дивними речами,
Своими страстными очами
Старик меня сумел приворожить.
Люблю в нем все!
Російська «Вікіпедія» називає Мотрю «крестница и любовница гетмана Мазепы». Але історик і дослідниця постаті гетьмана Ольга Ковалевська наголошує: «Гадаю, що там дійсно було кохання, бо Мазепу було за що покохати. З боку гетьмана якісь почуття, можливо, й були, але він більше ставився до Мотрі по-батьківськи, з певним почуттям покровительства. Він просить її руки в батьків, але отримує відмову, офіційно звертається до церкви, щоб узяти дозвіл на шлюб, адже був хрещеним батьком Мотрі, і знову — негативна відповідь. Він це приймає і підкоряється. А потім, як хрещений, подбав про те, щоб Мотря вигідно вийшла заміж. Знайшов для неї достойного хлопця — Семена Чуйкевича, молодого, з пристойної забезпеченої родини. Але Мотря була в тому шлюбі нещаслива, пішла в монастир і закінчила свій земний шлях як ігуменя Ніжинського дівочого монастиря».
Історик додає: «Попри те, що Мазепа мав репутацію любителя жінок, в цьому сенсі він був цілком «правильним» чоловіком. Це віруюча людина, яка виховувалася в глибоко релігійній православній родині. Як відомо, мати гетьмана, овдовівши, постриглася в черниці, а згодом стала ігуменею одразу двох монастирів, крім того, її брати Андрій та Іван були священниками, сестра і племінниця гетьмана теж стали черницями». Вихований у такому середовищі гетьман не міг бути ні хтивим спокусником, ні батьком позашлюбних дітей.
Мотря Кочубей. Портрет XIX століття.
«Чоловік хоробрий, ініціативний, невтомний в роботі»
У березні минув 381 рік від народження національного героя України, її Гетьмана. Шанує його Україна, ганьбить баба яга-Росія. Та Росія, про яку Луначарський писав: «Почти у всякой русской могилы, у могилы Радищева, Пушкина, Лермонтова, Гоголя, Некрасова, Достоевского, Толстого и многих других (Луначарський не згадує Т. Шевченка, С. Руданського, А. Тесленка, не міг знати про розстріляне відродження 30-х рр. ХХ ст.), — почти у всех можно провозгласить страшную... анафему... против Роcсии, ибо всех их она либо убила, либо искалечила... проклятая Россия».
Оцінюючи Мазепу, де Вогює писав: «Історія не дала йому корони, як він того жадав. Але поезія обдарувала його... тим — без його відому королівством, набагато загадковішим, аніж те, що є в політиці... Його вороги ненавиділи, але зате жінки його любили, а поети оспівали його! А поки світ буде таким, як він є нині, останнє слово завжди належатиме жінкам і поетам».
Насамкінець ознайомимося з оцінкою подій в Україні у XVIII, яку дав один з найяскравіших представників просвітницької філософії, історик і письменник Вольтер. Народившись на 55 років пізніше від Мазепи, переживщи його майже на 70 років, він відзначав, що Польща занадто утискала Україну, а Московія все робила, аби тримати її в рабстві.
Вольтер вважає, що благородний за походженням і вихований на традиціях європейського лицарства, Мазепа не міг терпіти знущання царя — ординця та катюги — та його сатрапів над козаками.
«Це був чоловік хоробрий, ініціативний, невтомний в роботі, незважаючи на свій похилий вік», — писав про Івана Степановича Вольтер .
Шануймо Івана Мазепу — він того вартий!
Борис ВАСИЛЬЧЕНКО,
учасник Другої світової війни
м. Боярка, Київська область
