Порядок денний: земля і слуги

26.05.2020

Історично складалось так, що  Україна була, є і буде центром не тільки Європи. Пишу не лише для неуків з історії України. Земля, територія України — це вислід праці багатьох поколінь. Важкими зусиллями довелося добувати життєвий простір.
 
Довгі століття тривали змагання і боротьба, поки наші предки не закріпили за собою свою землю, багато вони пролили поту, поки опанували й окультурили дикі поля та зорганізували державу.
 
Прабатьківщина українського народу, тобто землі, на яких жили наші предки в найдавніші відомі часи (у той період — це для Путіна — про Росію ніхто навіть не знав, її просто не було), простягалася від середини Вісли по Горішній Донець і обіймала Холмщину, Галичину, Волинь, Полісся, Київщину.
 
Опанувати степову смугу й дійти до Чорного моря — було у подальшій перспективі розвитку українського народу завданням надзвичайно важливим.
 
Наші предки вважали і діяли за принципом: поки колонізація не дійшла до Чорного моря, доти територія України залишається незакінченою. Характерною рисою географічного положення України було й залишиться її місце поміж Європою та Азією.
 
Наші предки боролись за кожний клаптик землі, знали, що вона безцінна, і це повинен знати наш президент, а також «молоді обличчя», які зарано всілися на теплих місцях під куполом та бездумно, під команду Разумкова, натискають «зелені» кнопки. До нудоти гидко дивитися на ті події, що відбувалися у Верховній Раді при обговоренні Закону «Про ринок землі».
Земля з історією, релі­гією, культурою та мовою визначає ідентичність народу. Земля формує ментальність суспільства, тому розпродаж землі — це святотатство.
 
Мені в житті  пощастило: я, ще будучи малим, застав той час, коли батьки були господарями і мали свою власну землю. У нашому селі, завдяки розважливості селян, колгосп організували тільки в 1947 р. (у Галичині взагалі колгоспи створювали з дуже великими потугами, оскільки йшов спротив радянській владі).
 
Так от, одна половина села вступила в колгосп, а друга — ні. Серед них був і мій батько. На них і районне начальство тиснуло, і податками так обклали, що продихнути важко, і висилкою в Сибір погрожували.
 
У батька було небагато землі — всього 6,5 морга (морг — загальноєвропейська одиниця землі, 0,57 га. — Авт.), але бідними нас не вважали. Узагалі в селі бідних не було — хто працював на землі, той міг себе й родину прогодувати. Про що яскраво засвідчив голодний повоєнний 1947 рік, коли з усієї України люди йшли в «Западну», як тоді казали, за шматком хліба для дітей, бо в Галичині голоду не було.
 
Тому мене так сильно обурила поведінка депутатів-галичан із фракції «Слуги народу», а особливо з «Голосу», які бездумно проголосували за цей антинародний земельний закон. Звісно, отримавши в конвертах долари, вони не тільки землю, а й матір рідну продадуть. Було б справедливо, якби всі чиновники, урядовці, які отримали колосальні премії за свою бездіяльність (бо як інакше можна охарактеризувати стан економіки в країні), віддали б їх на потреби армії чи здали в бюджет. 
 
Ситуація, що склалася у світі у зв’язку з пандемією, повинна змусити задуматись мільярдерів та мільйонерів, що не спасуть їх палаци, куплені в Італії чи Іспанії, у США чи Великобританії. Вкладати потрібно у свою країну, в її розвиток. Вклавши у свою землю, ви отримаєте сторицею.
 
Хочу кілька слів сказати і про особливу категорію людей, які, вирвавшись на «свободу», кинули рідну землю і подались за довгим рублем чи доларом за кордон, а тепер масово «дарують» Україні закордонну інфекцію. Обробляючи чужу землю, ви забули про свою рідну, а тепер згадали про неї, шукаючи прихистку від коронавірусу...
 
Відсутність молодих рук в Україні, які досить довго працювали на чужих землях, призвела до того, що зараз ми їмо чужі овочі, фрукти, не знаючи, чим їх обробляли, підживлювали, переплачуючи за них втридорога.
 
А в цей час на землях України наживаються й багатіють чужі інвестори, які донедавна не могли купити її, прибрати до своїх рук, а тепер зможуть. І тоді з цієї землі варварськими методами витиснуть усі соки, все, що зможуть з неї взяти, нам же залишать безплідну пустелю.
 
Ще на початку ХХ століття, після закінчення Першої світової війни, українські землі пережили пацифікацію — це коли нашу землю віддавали зайдам, а українці змушені були працювати на них.
 
У моє рідне село на Тернопільщині тоді приїхало 50 польських родин, яким дали там землю, і ще з 50 родин поляків-мазурів поселили довкола. Пани жили у Варшаві й приїжджали до нас лише в господарських справах, «зібрати медок», так би мовити. Вони знали ціну нашим землям. Боюсь, що зараз повториться та сама історія. 
 
Антон КАДЕНЮК
Житомир

  • Відповідь казкарям про совковий «рай»,

    Вельмишановна редакціє «України молодої»! Написати до вас змусила надрукована у вашій газеті стаття відомої української письменниці Оксани Забужко «Путіну потрібні не Крим і Донбас, а мільйони українців». >>

  • Два півники

    Два півники, два півники на жердці сиділи,
    Два півники зозулястій курці «пір’я мили»: >>

  • Хвала своєму

    Ось півроку вже пролетіло,
    Мов крізь сито — жменя піску. >>

  • Вдома — хоч китайською

    Шановна редакціє газети «Україна молода»! Я проста пенсіонерка, постійний читач та передплатник вашої газети. Газета мені дуже подобається, бо вона правдива, патріотична. >>

  • Ген державності відсутній?

    У 1918 роцi німецький кайзер визнав державну незалежність України, і тільки брак гену державності українського народу (який є у наших сусідів поляків, угорців, чехів) та незрозумілі, неузгоджені між собою дії українських керівників віддали Україну на поталу більшовикам Леніна. >>