А вже весна, а вже красна вдягла дерева в шати,
І серце рветься із грудей, немов на волю птах.
Торік обіцяно було, що «будемо саджати» —
І ось усі ми сидимо в квартирах і хатах.
Бо рік тому взяли своє сімдесят три зі ста.
Не треба мови й віри їм, не треба їм безвізу.
Тепер сидіть в облозі в селах і містах.
А як захочеш за кордон — дивися телевізор.
При демократії завжди панує думка більшості
(Вона ж відповідальність і нестиме).
Торік чекали ми усі кінця епохи бідності.
Тепер чекаємо кінця епохи карантину...