Мова — наша зброя

28.04.2020
«Мова і пісня — душа народу» — ці слова потрібно знати нашим учням, їхнім батькам, депутатам, керівним особам.
 
Українська мова виникла у народу з подальшим розвитком нації, а кожна нація має свою мову, свою територію. Сьогодні нашу мову й нашу територію оберігає Українська армія.
 
Ми жили в окупації під Радянським Союзом, в якому фіксувалося, що російська мова — це мова міжетнічного спілкування.
 
І жодного слова не говорилося про мови кожної з республік. Тоді все затушовувалося і утверджувалося, що ми виховуємо «совєтскій народ».
 
А про незалежність кожної республіки, про їх національну, етнічну самобутність навіть говорити заборонялося.
 
На початку 1918 р. український учений, освітній діяч Іван Огієнко утверджував, що рідна мова — то душа народу, його живе серце. Гине чи занепадає мова — гине й народ. Сьогодні це яскраво видно на прикладі сусідньої з нами держави — Білорусі, адже білоруська мова сьогодні потрапляє до категорії «на межі зникнення». 
 
Можу навести приклад із сьогодення. Олевський відділ культури прибув із піснями й танцями до районного центру Лєльчици, що на півдні Білорусі і прилягає до Житомирської області. Ми, українці, своєю мовою, своїми піснями «пригощали» сусідній район Білорусі, вони ж — чужою, російською. Біда йде від самого їхнього президента Лукашенка, який сам не визнає рідної білоруської мови.
 
Та й у нашій державі існує національна небезпека. Йде війна з агресором — Росією — на сході України, забрано Крим та окуповано частину територій двох областей із їхніми центрами — Донецьком та Луганськом. Щоденно окупанти гатять по наших захисниках із гармат, мінометів, різної стрілецької зброї, є жертви й поранені. Та є й інша небезпека.
 
Чим загрожує Україні її слабка позиція в плані національної ідеології під час війни з Росією? Смертю! Подивіться на Крим, куди понаїжджали з російської глибинки та позаймали керівні посади окупанти, а місцевим кажуть: якщо хочете кар’єру робити — то вас чекає сонячний Магадан.
 
Така історія трапилася з моєю племінницею Антоніною, яка отримала технічну освіту в Керчі, працювала. Їй запропонували отримати російський паспорт, але при цьому здати український, а самій їхати в Магадан. Вона зібрала речі, дещо продала й повернулася додому, в рідне село на Житомирщину.
 
Недавно пощастило побувати в Національному музеї літератури, де спільно з видавництвом «Ярославів Вал» організували «круглий стіл» «Камо грядеши, Україно?» довкола нової дуже нагальної книжки Юрія Щербака «Україна в епоху війномиру».
 
У заході взяли участь письменники, політологи, політики, вчені, дипломати: В’ячеслав Брюховецький, Володимир Василенко, Микола Голомша, Богдан Горинь, Сергій Комісаренко, Павло Мовчан, Дмитро Павличко, Вадим Скуратівський та інші. Вся аудиторія уважно вислухала Богдана Гориня, який чітко акцентував: «Україна в смертельній небезпеці, рятуймо націю та державу!
 
Ще є шанс врятувати Україну від капітуляції та розпаду!». Автор же презентованої книжки — Юрій Щербак — зазначив, що смертельна небезпека полягає в тому, що Україна перебуває під подвійною загрозою — зовнішньою і внутрішньою. Про те, що Путін готується до чергового нападу на Україну, попереджають і закордонні, і вітчизняні політики й аналітики. Цей узурпатор поставив собі за мету знищити не лише Україну, а й її мову, націю, культуру, історичну пам’ять.
 
Причини втрати державності давно, ще в далекому 1905-му, назвав Микола Міхновський — це брак націоналізму серед широкого загалу, відсутність монолітності нації у боротьбі з ворогом під час Української революції 1917—21 рр.
 
А які ж причини сьогодні? У своїй книжці Юрій Щербак пише, що існує кілька типів націоналізму. Їх можна об’єднати у два блоки: націоналізм демократичний та націоналізм антидемократичний.
 
До другої групи належить інтегральний націоналізм, так званий паннаціоналізм. Його постулати: єдина ідеологія в державі; єдина партія; на чолі держави — вождь як верховний правитель.
 
Експансіоністський націоналізм — це найвища форма радикального націоналізму, агресивна сутність якого асоціюється з німецьким націонал-соціалізмом, італійським фашизмом і російським імперіалізмом. Росія це довела і в теорії, і на практиці, анексувавши Крим і окупувавши частину Донбасу.
 
В українській політичній термінології ХІХ ст. націоналізм — це поняття, що охоплювало патріотизм, активну національну свідомість, боротьбу за самостійну державу, рух, спрямований на збереження і розвиток національних традицій, культури, мови. Це і є демократичний націоналізм.
 
Леонід ПОЛОСЕНКО, просвітянин
Олевськ, Житомирська область
  • Небезпечний прецедент справи Лучанова

    Є підстави оцінювати злочин комбрига С. Лучанова і його підлеглих як такий , що сприяє підриву єдності тилу і фронту та створює передумови для можливого бунту в ЗСУ на кшталт " маршу справедливості " вагнерівців Пригожина на Москву 23-24 червня 2023 року . >>

  • Не дають добро на добро

    Шановна редакціє!
    До вас звертається по допомогу Вікторія Захарова з міста Балаклія Харківської області. Мені 20 років. >>

  • Тривожна тінь диктатора Пілсудського

    У перебігу, подекуди, напружених відносин між Варшавою і Києвом, українська сторона, із невідомих причин, належно не відреагувала на заяву президента Польщі Кароля Навроцького про те, що у нього "кожен день відбувається духовний зв'язок із Пілсудським". >>

  • Вибачаємо і просимо вибачення: в Україні та Польщі різна історія і різні герої

    Ми, українці, зокрема і влада, не ставили за мету акцентувати чи формувати польській нації, хто має бути вашим національним героєм. Це — ваша історія і ваш вибір! ​Очевидно, і українці не потребують аналогічних послуг. Це наше суверенне право — визначати, хто є наші національні герої. >>

  • Проблеми нової реформи: армія - це не лише піхота

    Замість того, щоб підвищувати цінність військової служби загалом, створювати стимули для професійного розвитку, підготовки кадрів, набуття нових спеціальностей та довгострокової кар'єри у війську, нам знову пропонують перерозподілити доплати між різними категоріями військовослужбовців. >>