«Книжка року-2019»: у списку найкращих твори Марії Матіос, Василя Шкляра, Юрія Винничука

Символічно, що в Міжнародний день рідної мови, 21 лютого, відбулася ХХІ церемонія нагородження лауреатів Всеукраїнського рейтингу «Книжка року».

 

 

Читачі «України молодої» добре знають, що рейтинг, заснований 1999-го, визначає відтоді найкращі книжки та видавців України і є щорічною загальнонаціональною акцією, що покликана стимулювати читання змістовних видань.

 

 

А наша газета є одним із партнерів проєкту і щотижня друкує тексти про найдостойніших претендентів на звання лавреата.

 

Експерти рейтингу: книгознавці, критики, науковці, письменники, політологи, журналісти, редактори, культурологи, народні депутати, керівники державних установ — усього майже 100 осіб — і цього разу визначили найкращі українські видання в семи номінаціях. 

 

Два мільйони на книжки для столичних бібліотек 

 

На пресконференції, що відбулася у КМДА перед церемонією вручення премій «Книжки року-2019», її президент Костянтин Родик акцентував на питанні: чи потрібен книжкам рейтинг? Бо хоча книжка є джерелом мудрості, до нас вона приходить у вигляді товару, який має свої параметри і ціну і який порівнюють з іншими товарами. А рейтинг — інструмент захисту прав споживачів. 

Реклама книжок іноді буває агресивна.

 

Скажімо, на палітурці зазначено, що це бестселер, який треба прочитати, що без цього ви взагалі не розумна людина — інколи навіть так. Тому й потрібен рейтинг, для порівняння. Щоб той, хто хоче купити книжку (а ми живемо в час, коли є їх перевиробництво), мав навігатор. 

 

Також він остерігає критиків від неадекватних суджень, є пересторогою для видавців, які мають за  мету заробіток. В Україні книжки для бібліотек купують за бюджетні кошти. Рейтинг «Книжка року» складають професіонали, люди, які «в темі», констатував Костянтин Родик: «Коли вони приходять до нас, то вони увесь цей книжковий розмай знають. Їм треба лише порівняти (і це найскладніше), й обрати найкраще». 

 

Діана Попова, директорка департаменту культури Київдержадміністрації, розповіла, що опікується всіма бібліотеками міста — а їх 139 (3 міські і 136 районних). Нині збільшується кількість книжок, які закуповують, і бібліотеки перетворюються на сучасні бібліохаби — простори, створені, аби прищепити любов до книжки змалечку. Тут Київ є флагманом — у столиці нині є 5 сучасних просторів, які можна назвати бібліохабами, бо там, крім звичайних, паперових, є й електронні книжки, і видання шрифтом Брайля. 

 

Цьогоріч 2,2 мільйона гривень закладено в бюджеті столиці на закупівлю книжок. Багато це чи мало — можна сперечатися, однак ця цифра є найбільшою за всі роки. Серед закуплених книжок будуть видання-переможці рейтингу «Книжка року-2019». 

 

Книговидання як волонтерство

 

Політолог, культуролог, багаторічний експерт рейтингу «Книжка року» Олесь Доній нагадав: популяризація українських книжок ще й досі є справою волонтерів-ідеалістів, а не державних інституцій. Можливо, в цьому є й позитив — вона не перетворилась на певну корупційну схему.

 

Система, яку створив Костянтин Родик, — справжній багаторічний експерт щодо оцінювання книжок, і можна стверджувати, що вона не піддавалася жодному зовнішньому впливу. Інша справа — чому цим не переймається держава. 

 

Усі культурологічні проєкти — справа одержимих ідеєю людей, які чекають визнання — якщо не від держави, то від суспільства, народу. Українське книговидання потребує підтримки. І навіть якщо розглядати його не як справу національної безпеки і культурної ваги, а винятково як бізнес, потрібно розуміти, що таке преференції. Аби підняти бізнес, щоб він став конкурентоспроможним, ми повинні зробити йому пільгові умови на певний час. На жаль, розуміння цього нема. Тому справу продовжують ідеалісти. 

 

Валерій Ананьєв, автор книжки «Сліди на дорозі», що є у цьогорічній номінації «Сучасна мемуаристика і публіцистика», ветеран АТО,  вдячний рейтингові «Книжка року» за можливість бути пліч-о-пліч із поважними людьми, про яких раніше тільки чув. Сьогодні, у контексті війни і пропаганди, якою впливають на людей, цей рейтинг дуже важливий. Приклад — ситуація з видавництвами «Альпіна Паблішер» і «Якабу».

 

Вони видають російською мовою російські книжки і друкуватися  будуть тут, силами потужностей «Якабу». Це загрожує тим, хто на книжковому ринку працює з патріотичних міркувань, наприклад видавництву «Наш формат», що друкує книжки винятково українською мовою.

 

Але якщо в Україну «зайде» російське видавництво і буде ті самі книжки друкувати російською мовою, то їх купуватимуть. І всі, хто працює на цьому ринку і намагаються робити свій бізнес з ідеєю, — «прогорять». 

 

Церемонію вручення премії «Книжки року-2019» відкрив міський голова Києва Віталій Кличко. Гран-прі цього року вибороло видавництво «Родовід» і книжка Василя Косіва «Українська ідентичність у графічному дизайні 1945—1989». 

 

Марія Матіос: 550 персонажів і 225 років європейської історії

 

Так відреагувала на перемогу Марія Матіос, лауреатка Шевченківської премії з літератури (2005): «Укотре пересвідчилася, що Бог таки любить «трійцю». Український книжковий «Оскар» у номінації «Сучасна українська проза» від «Книжки року» дістався моїй «Буковій землі». Це вже третя моя нагорода за ХХІ рік існування рейтингу: 2005 року перше місце дісталося «Солодкій Дарусі», 2008 — «Майже ніколи не навпаки». 

 

Я ще не знаю всього діапазону сприйняття мого роману-панорами. Для когось ця книжка — енциклопедія, для когось вона «загруба», комусь у ній забагато політики і тих нюансів, які насправді повертають хід історії, комусь вона відкриває навіть несподівані сторінки минулого та незнані імена. Та для мене як її автора «Букова земля» — це квінтесенція 35-річної творчості, це здійснені потуги «історичного крота».

 

І той, кому цікаво читати, і не просто гойдатися на хвилях емоцій і пристрастей, але й споживати інтелектуальну інформацію, а також знаходити відповіді про наше завтрашнє, нишпорячи лабіринтами нашого вчорашнього, — тому, знаю, не буде важко носити в сумці чи тримати на столі цей півторакілограмовий фоліант, у якому вмістилося більше 550 персонажів і 225 років європейської історії.

 

Такі книжки не тільки пишуться довго — вони й читаються не за три дні і, може, навіть не за три місяці. Зате як про багато речей нам можна буде поговорити згодом, подискутувати і зрозуміти одне одного: Автор Читача і Читач Автора. А поки ви читатимете «Букову землю», ми з Іваном Малковичем і «А-ба-ба-га-ла-ма-га» готуємо наступну книжку. І я щаслива, що союзником і «китайським муром» у моїй праці, моїй печалі чи визнанні була і залишається Мама».

 

У тій же номінації «Красне письменство» найкращою жанровою літературою стали «Характерник» Василя Шкляра (Х.: Клуб сімейного дозвілля) та «Арканум» і «Нічний репортер» Юрія Винничука (Видавництво Фоліо).

 

Книжка «Культурна дипломатія Симона Петлюри: «Щедрик» проти «русского мира». Місія капели Олександра Кошиця (1919-1924)» здобула перемогу в номінації «Минувшина» «Велика честь і відповідальність! — коментує авторка, молода дослідниця Тіна Пересунько. — Цим виданням ми започатковуємо серію книг (а до того й інші супровідні акції) про світове турне Української pеспубліканської капели, а до 2024 року плануємо видати (й актуалізувати) всі документальні свідчення культурної перемоги України в світі!».