Боже, як-таки далеко забрели у трясовину словоблуддя! Про які суспільні ідеали йдеться, коли парламентські новобранці отаборилися зовсім не для того, щоб примножувати економічний потенціал країни, посилювати національно-визвольний рух чи консолідувати суспільство? Не маючи до цього ні тями, ні бажання, давай займатися здирництвом. І ніхто, схоже, не збирається біди та злигодні ділити з нами навпіл. Триває безлад і свавілля, що тільки підточують державні підвалини. Тоді чим наші правителі відрізняються від окупантів? А як м’яко стеле В. Рабінович, отой iз Медведчукової секти...
Аж ось кодування «улюблених телеканалів» перекреслює можливість дивитися «на шару». Остерігаймося: скарб мудрості і культури — книгу — затьмарює телевізор, що з примхи олігархів стає пристроєм ідеологічної лихоманки. Проте кожен із нас, незважаючи на «кінець епохи бідності», спершу прикине, скільки то треба заплатити за компослуги, харчі та ліки, а вже потім ризикне придбати японську чи китайську апаратуру. Окрім того, доведеться ще й сплачувати щомісячну мзду. А тут, як на зло, й урізали субсидію до чотирьохсот п’ятдесяти гривень дев’ятнадцяти копійок (пишу зумисне словами, а то дехто (здебільшого ті, що розкошують у хоромах, ніжаться на пляжах Середземномор’я чи змагаються з вітром на гірськолижних курортах) плутаються у відмінкових закінченнях складних числівників). З арифметичних дій успішно засвоїли хіба що додавання та множення. Ділення — слабувато. Ага, мені ще й скасували пільговий проїзд. Це вже віднімання, бо — багатій. Адже за президентства Порошенка збільшили пенсію до трьох тисяч двохсот п’ятдесяти шести грн.
Даруйте, дещо відхилився від теми. На зло лукавим, ми й по суспільному мовленню довідуємося, що, приміром, у гонитві за рейтингами (чи, мо’, на догоду адептам «рускава міра») правоохоронці, нерідко з префіксом псевдо-, «пресують» патріотів-добровольців, ветеранів АТО, волонтерів. Відтак насаджується пацифізм, що близький до капітуляції. Тим часом ясновельможні слуги, завихрені пропагандистським бореєм, демонструють активність: рішення ухвалюють зопалу, борсаються у скандалах, вовтузяться, аби тільки догодити товстосумам. А ще — чого доброго! — може спричинитися, що від нас відцураються стратегічні партнери, і, отже, інвестицій не діждемося. Отож знемагають нас зневіра та відчай. Хоча гарант Конституції божиться — жодної червоної лінії не переступить, факти свідчать про зворотне.
Чи, може, з в’їздом на самокаті до свого кабінету одного з провідних комедіантів діла пішли на лад? Ой, леле! Відколи каменем спотикання стає земельне питання. Бо саме ж від землеробства починається розвиток цивілізації. Та тільки наші слуги аж надриваються, аби знову перетворити селян iз господарів на наймитів. Гасло вікопомної давнини «Земля селянам!» мусить залишитись непорушним. Інакше «чумазі» у гонитві за баришами не зупиняться ні перед чим — занапастять людей, виснажать чорноземи. І буде, як за Валтасара: «Усе проциндрив і довів до згубу землю, державу, народ» («Тисячолітній Миколай», П. Загребельний).
Якщо президент Порошенко доволі чітко окреслив ідейно-політичні засади збереження української ідентичності, порятунку нації і держави: мова, віра, армія, — від чинного почули якісь розпливчасті месиджі. Виявляється, він — не лох, а ми — різні. Тим паче бідний ти чи багатий, патріот чи запроданець — «какая разніца». Більше того, у своєму новорічному спічі словом не обмовився про наших воїнів, котрі, щомиті ризикуючи життями, рятують нас від нашестя здичавілих ординців. (Нагадаю, прелюдією було скасування параду військ iз нагоди Дня Незалежності). Натомість привітав їхнього кумира. То яким міг бути суспільний резонанс, особливо серед фронтовиків чи родичів полеглих? Отож об’єднуватися будемо тільки на рівних, із рівними, а з визискувачами, «собіратєлямі зємєль» треба боротися.
Без найменшого натяку на образу зауважимо: яким себе позиціонує глава держави, таким його й сприймаємо. Наразі, швидше, як талановитого актора, а тепер — iще й мандрівника. Як там у Л. Гайдая: «А царь-то не настоящий!». Адже насамперед завдає шкоди державним інституціям. Тому наше першочергове завдання громадян його величності українського народу — постійний контроль і спрямування зусиль влади на розбудову держави, в якій багаті поділяться з бідними (гасло «Нашої України»), а людське життя стане безцінним.
Звісно, ніхто з нас не проти єднання заради порятунку і процвітання неньки України з тими, хто смакує рябчиками й ананасами і хто, гріючись біля тепломереж, похапцем сьорбає гарячу страву як милостиню. Та ми ж, урешті-решт, створені за образом і подобою Божою і, отже, приречені жити по-людськи, незалежно від того, хто яким кольором заморочений. Тоді сентенція «Не вважайте себе древніми на землі, а усвідомлюйте себе мудрими у Всесвіті»* — саме про нас. Будьмо!
*А.В. Тараненко. Сенсація ХХІ сторіччя. Київ. Видавництво Харитоненка, 2002 — 172 стор. — с. 81.
Станіслав Олійник
с. Михнівці, Лубенський район, Полтавська область
