Колись перший ватажок «ДНР» красномовно сповіщав, що коли вона відокремиться від України, жителі псевдореспубліки заживуть так, що вся Європа буде заздрити.
Захопленням довірливих обивателів не було меж, і на головній площі Донецька люд співав та витанцьовував.
Та ось ентузіазм сплив, і на зміну прийшли сірі будні. Виявилось, що балакати про загальне щастя досить таки просто, а от побудувати чудове життя о-о-ой як складно.
Вмерла пошта, позакривались банки, через понівечені мости і вокзали припинено залізничний рух, вщент було рознесено аеропорт, що колись був гордістю донеччан, перестало існувати чимало галузей індустрії.
За підрахунками економістів, тільки для відновлення інфраструктури Донбасу, не враховуючи житла, знадобляться мільярди доларів. А де їх узяти?
На допомогу з чужого боку розраховувати особливо не варто, треба кошти заробляти самим. А де і яким чином, якщо майже всі заводи і більшість шахт не працюють? Одначе ватажки «ДНР» не втрачають надії, намагаються якимось чином мобілізувати населення. Створюють партії та інші громадські організації, за допомогою яких можна перебороти розруху.
Хоча добра третина населення роз’їхалась у різні боки, хороші спеціалісти і господарники давно вже живуть за лінією розмежування «ДНР» і «ЛНР» з Україною та Росією. Та місцеві головотяпи вважають, що працездатних людей на Донбасі залишилось ще багато, тільки треба спромогтись залучити їх до будівничого процесу.
А для цього треба знати, що за народ живе у краї. Так народилась ідея провести перепис населення самопроголошених республік. Мовляв, тоді керівництво знатиме, скільки на територіях республік проживає люду, рівень його освіти, кваліфікації тощо. (Цього також бажають й у Кремлі, бо їм кортить знати, куди і як витрачається їхня «гуманітарна допомога»?).
Словом, щоб у всеозброєнні взятися за будівництво зразково-показової «держави» і з часом знайти міжнародне визнання, запрошення до ООН, до Ради Європи, та інші міжнародні організації. І тоді обіцяне першим ватажком «ДНР» благоденство стане ліпше за європейське.
Сказано — зроблено, і ось уже армія переписників пішла по містах і селах, по квартирах і хатах, здобуваючи керівництву потрібні відомості. Тільки питаннячко: чи допоможуть вони зробити життя населення псевдореспублік достойним, чи, як і більшовицький експеримент, із часом ганебно закінчиться?
Дуже вже небажано, щоб це затяглось надовго...
До речі, невідомо, до яких наслідків це призведе, бо дехто відмовиться давати відповіді на питання анкети...
