Цими вихідними нарешті відбудеться офіційне відкриття нового супер-пупер-модного розважального комплексу Freedom, яким заправляє колишня львівська дизайнерка Леся Савенко. Наворочений Freedom постане на руїнах піонера клубного руху Києва, клубу «Голлівуд». Оскільки комплекс, назва якого в перекладі з англійської означає «свобода», належить до мережі «Козирна карта», можна очікувати, що все в ньому буде прекрасним — і кухня, і програма, і дизайн, і сервіс. 11 і 12 жовтня в рамках грандіозних урочистостей з приводу відкриття на сцені Freedom виступлять відомі, але не заяложені артисти — чорношкіра співачка, танцівниця і мультиінструменталістка Келлі Джойс і паризька група Gibson Brothers. Келлі народилася у Парижі в інтернаціональній, але з обох боків аристократичній родині: батько — син принца Заїру, а мама — з нащадків першого бразильського президента Мануеля Деодору де Фонсека. Вона отримала хороше виховання, хорошу музичну освіту — грає на фортепіано, скрипці і контрабасі і підбирається до тромбона та перкусії, — а потім ще й 12 років навчалася класичному балету в Лондонській королевській академії, а потім її занесло в брейк, африканські народні танці, фламенко і джаз-танець. Бурхливе минуле у 21-річної дівчини. Зараз Келлі мешкає в Італії, у неї серйозний продюсер — Чарль Рапіно і кілька серйозних хітів — Vivre la Vie та Avec l'amour, наприклад. У 2001 році вийшов альбом KJ, де є і ритм-енд-блюз, і брейк-біт, і джаз, і індійські мотиви, він ввійшов у десятку кращих альбомів Італії. Перед походом у Freedom пошукайте його в магазинах — щоб не осоромитися в такому пафосному місці. У Gibson Brothers на рахунку такі хіти, як Cuba, Que sera mi vida, Latin America, що видавалися мільйонними тиражами, та два альбоми — Emily та Move on up.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
