У контексті сучасних геополітичних подій, коли Україна опинилася віч-на-віч з російським агресором, філософська трилогія Юрія Липи, чиї 75-ті роковини припадають на 20 серпня, набуває особливого значення. Автор праць «Призначення України», «Чорноморська доктрина», «Розподіл Росії» продемонстрував глибокі знання та аналітичні здібності у питаннях бачення ролі та місця України серед інших країн.
Юрій Липа — громадський діяч, письменник, публіцист, лікар. Його непересічні таланти варті згадки.
Будуй найбільше — душу...
Юрій Липа народився в Одесі 5 травня 1900 року. Батьком був видатний український письменник, лікар і борець за самостійність України Іван Липа — тарасівець, письменник, лікар, який самовіддано працював заради України. Видавав альманах «Багаття», заснував клуб «Одеська літературна спілка», читав лекції в одеській «Просвіті». Потім був висунутий українською громадою до уряду; працював міністром віросповідань та релігій, в комітеті охорони здоров’я.
За свідченнями сучасників, невтомний Іван Липа ніколи не втрачав віри в Українську державу. Своєму Юрію залишив такий заповіт: «Тобі, сину, одне завдання зоставляю: перевершити батька, стати більшим од батька». Батьківський заповіт Юрій виконав, про що свідчить його життєвий шлях.
Початкову освіту майбутній письменник здобув в одеській гімназії №4. Тут же вступив до Новоросійського університету. У 1917 році юнак робить свої перші кроки на літературній ниві — був редактором часопису «Вісник Одеси», писав свої перші брошури: «Союз визволення України», «Королівство Київське за проєктом Бісмарка», «Носіть свої відзнаки», «Гетьман Іван Мазепа», що побачили світ у заснованому батьком видавництві «Народний стяг».
Тоді ж, з огляду на загрозу більшовицького перевороту в Одесі, вступає до лав організованої полковником Іваном Луценком та підполковником Всеволодом Змієнком Гайдамацької дивізії, у перший курінь. Пізніше — до куреня Морської піхоти Збройних сил УНР, брав участь у січневих боях з більшовиками на вулицях Одеси. Після того, як до міста увійшли союзні німецько-австрійські та українські частини, Юрій Липа вступав до Познанського університету на медичний факультет. З приїздом Юрія Липи у Познані пожвавлюється українське життя. Тоді в університетах Європи вчилося багато вояків УНР та січових стрільців, які емігрували з України, окупованої більшовиками.
Юрко Наддніпрянець — так називали тоді Юрія Липу — згуртовує навколо себе молоде студентство, засновує братство «Чорноморе» та стає одним з його натхненників. Братчики називали себе комілітонами, носили шапки-мазепинки, віталися словами: «Честь, Україна, товариськість!». Своєрідною заповіддю братчикам є вірш Юрія Липи «Комілітонові чорноморцеві»: «Будуй найбільше — душу; в безсонних ночах архитект узрів, вгадав у каменю пропорцію і міць». Юрій Липа друкувався у галицьких, варшавських, празьких часописах, виходять його статті у «Літературному науковому віснику». Історіософічний філософський талановитий твір — книга «Призначення України» — вийшов друком вперше у 1938 році.
Бути самим собою
Юрій Липа обґрунтовує перспективи України як лідера країн басейну Чорного моря. На той час його думки сприймалися скептично, адже він вважав, що основною віссю для України має бути не Схід—Захід, а Південь—Північ. Бо її дотримувалися ще київські князі, зокрема Ярослав Мудрий, намагаючись побудувати свою державу «від моря до моря». Цей же напрям був визначальним за часів Литовсько-Руської держави, а трохи пізніше «успіх революції Богдана Хмельницького, правдоподібно, був уможливлений підтримкою османів», цебто «опертям на південь».
Геополітична вісь України Південь—Північ дає ключ до розуміння орієнтації її життєвих інтересів. Недаремно все частіше аналізується теорія Липи, аби у сучасних умовах допомогти Україні вирватися з економічної залежності від Росії.
У своїй праці «Призначення України» Юрій Липа прагнув синтезувати національну ідею, визначивши її місце у світі, в історії світової цивілізації. Вже сама назва роботи спонукає до творчих пошуків. Автор рішуче ламає традиційні уявлення про українську націю. Висновок письменника лаконічний та актуальний: «Отже, треба бути, ставати самим собою».
Юрій Липа шукав відповіді на питання про сучасні йому ідеї українців, викривав «безжалісну доктрину ленінізму», що базується на теорії ненависті. Питання українського націоналізму пов’язував з іменами Богдана Хмельницького і Дмитра Донцова. Виступав проти розуміння історії «як мальовничого запального ентузіазму, як наскоку, з пізнішою заплатою за це безтурботним життям, своєрідною посадою», пропаговані в цій атмосфері чужинські гасла «не найкращих часів».
Натомість протиставляв український традиціоналізм. «Новітній державний традиціоналізм українців, або, скоріш, легітимізм, може мати в майбутньому велике значення. Усе залежить від того, як довго можуть носії державності всупереч усьому чинити так, як би ця державність існувала далі», — стверджує Юрій Липа. «Бути самим собою», — основна його, геополітика, думка. Він закликав: «Вперед, Україно! В тебе тяжкії стопи! Пожари хат димлять з-під них: ні Росії, ні Європі не зрозуміти синів твоїх...» та наполягає на тому, що «відвічна вісь батьківщини магнетує» до Півдня.
«Не в російського типу орді і не в змеханізованій по-німецьки масі можуть висловити себе українці, лишень у традиційних і міцних групах, — зазначав Юрій Липа. — Одність, власна релігія, власна висока мораль і відвічні геополітичні підстави — це є величезні заповіти». На думку сучасних дослідників, доктрину слід розширити і назвати її середземноморською. Тоді вона буде скеровувати зовнішню політичну діяльність не лише значно більшої кількості країн (у порівнянні з чорноморською), а й дозволить урізноманітнити геополітичну поведінку України в цьому південному секторі.
Ліки під ногами
У 1929 році Юрій Липа отримав посаду лікаря у Варшаві. В цей час туди приїхав і уряд УНР на чолі з його президентом в екзилі Андрієм Лівицьким. Його дочка, поетеса Наталія Лівицька-Холодна у своїх спогадах згадувала: «Липа не марнував часу. Він був справді надзвичайно працьовитим».
Багатогранний Юрій Липа виявляв себе у багатьох сферах життя. Мешкаючи у Варшаві, Юрій Липа захопився політичними науками і закінчив при Варшавському університеті школу політичних наук. У той самий час захопився лікуванням зіллям. Нині нового прочитання та осмислення потребує його робота «Ліки під ногами», в якій простежено українські традиції лікування травами, вміщено ботанічні описи рослин, пропонованих для домашньої аптечки, вказано їх фармакологічну дію.
Юрій Липа пише, як, навчаючись у польському університеті, пильно придивлявся до того, як лікують хворих у медичних закладах. Прагнення оволодіти фахом зіллярства (зелолікування) було в Юрія Липи таким величезним, що він наполегливо прагнув стати студентом польського професора Яна Мушинського. Останній поставився до цього іронічно: «Ви знову до мене — майбутнє медичне світило на ім’я Ліпа?» На що дістав гідну відповідь Юрія: «Прошу шановного професора, але моє прізвище пишеться і читається саме так — Липа...»
На третьому році професор Мушинський прийняв все-таки Юрія Липу на навчання за впертість, а згодом дуже цінував за здібність і працездатність. Підручник для лікарів «Фітотерапія», що вийшов друком польською мовою у Варшаві у 1935 році, містив докладну статтю професора Яна Мушинського. А ще Юрій Липа пригадав свого господаря-залізничника, в якого певний час квартирував. Той, коли слабував, купував якесь зілля, парив, як чай, і так лікувався.
Юрій Липа зацікавився траволікуванням. Корисним стало знайомство з фармацевтом, який добре розумівся на лікарських рослинах. «Одного разу розповів він про те, що йому трапилося, — писав Юрій Липа. — Це було в 1920 році, коли він іще з двома товаришами втікав через білоруські ліси. Там один з них зранився в ногу, була халепа з кровотечею. Не було нічого під рукою. Тоді фармацевт-зелознавець нарвав калиточника в лісі, витиснув сік через полотно, дав напитися раненому, і кровотеча спинилася. «Ви мали ліки — під ногами!» — зауважив Липа. «Ми всі топчемо ліки ногами, — відповів зелознавець, — а шкода, що часто навіть про це не знаємо. Не знають цього, на жаль, і хворі, і лікарі». Здобуті знання прислужилися Юрієві Липі, коли йому довелося організовувати підпільні курси з підготовки медичних кадрів для УПА.
У вирі боротьби за Україну
Гідна поваги діяльність Юрія Липи, який ставив за мету вивчення політичних та економічних проблем, які мали неодмінно постанути перед Україною після здобуття незалежності. У 1940 році Юрій Липа разом із Левом Биховським та Іваном Шовгенівим створюють у Варшаві Український Чорноморський інститут. Лише протягом 1940—1942 років вченими було видано понад 40 праць з актуальної тематики. Їхньою мрією було після відновлення Української держави перенести Український Чорноморський інститут до Одеси, щоб він став потужним центром наукових досліджень у багатьох галузях. Задля цього Юрій Липа 1942 року приїздив до Одеси, навіть зумів організувати видання декількох наукових збірок. Проте війна перекреслила всі плани.
Тривожне літо 1944 року. Коли радянська окупаційна влада зайняла Львів, Юрій Липа перевозить сім’ю у село Бунів, неподалік від Яворова. Тоді такий відчайдушний крок Липи багатьох знайомих здивував. Мовляв, хіба можна їхати в край, де безчинствує НКВС?! Проте Липа вирішив для себе бути з рідним народом до останку.
Намагався зберігати бадьорість духу, адже поряд була дружина Галина Захарясевич. Цікавою була історія їхнього знайомства. Юрій працював тоді у Варшаві і вирішив поїхати у відпустку в гори. Раптом його очам відкрилася картина: сидить над рікою дівчина і читає... його власну працю «Призначення України». Звісно, що залишитися байдужим він не зміг. Підійшов, чемно поцікавився, звідки у дівчини ця книжечка. Аби зрозуміти ставлення дівчини до висловлених автором думок, автор почав нещадно критикувати свою роботу. Утім, дівчина рішуче та завзято боронила книжку!..
Що ж, знайомство відбулася, а про автора завзята читачка дізналася з бланка... рецепта. На ньому прочитала написані латиною ініціали «Доктор Юрій Липа». А вже за місяць відбулося їхнє весілля...
Працюючи лікарем, Юрій Липа організував підпільні курси з підготовки медичних кадрів для УПА, готував тексти листівок та відозв для населення. Ось тут і знадобилися знання доктора Липи з народної медицини та зелолікування! Його нотатки, наче заповіт для прийдешніх поколінь: «Моя медична праця прислужиться нинішнім і прийдешнім поколінням українців. Можливо, покоління, які прийдуть за нами, зуміють розпорядитися нашими надбаннями розумно, з користю для власного здоров’я — як фізичного, так і духовного».
Юрій Липа не брав грошей із хворих, тож люди намагалися віддячити продуктами. Вночі лікар часто залишався у яворівській лікарні, вивчаючи і вишукуючи можливості лікування складних хвороб. Вечорами часто виїжджав в навколишні села для надання допомоги повстанцям. Коли весною 1944 року з Карпат на Яворівщину прибула повстанська сотня «Трембіта», Юрій Липа сказав своєму охоронцеві і санітару Федору Ненеці: «Воєнний фронт наближається до нас. Я, напевно, приймати вдома вже не буду...Тебе чекають в іншому місці». Охоронець пішов до сотні «Трембіта». Згодом до лікаря постукали у вікно: «Докторе Липа, вам необхідно виїхати з Яворова».
«Тут вороги, і там неприятелі. Одні й другі вимагають упідлитися. Краще вмерти на рідній землі гідно, в боротьбі. Де мої хлопці-повстанці, там і я...» — такими були слова доктора Липи. 19 серпня 1944 року Юрія Липу захопив підрозділ НКВС у селі Іваники Яворівського району, а 20 серпня по-звірячому замордували.
Коли його разом з іншими селянами тримали під вартою, він звернувся до одного з хлопців: «Чуєш, дзвони в селі дзвонять, нині люди святять яблука, а нас — як з тобою посвятили?» Про те, що було далі, свідчить спецдонесення НКВС: «22 серпня 1044 року в Бунівському лісі прикордонним загоном затриманий відомий діяч ОУН доктор Юрій Липа. Дорогою до прикордонної комендатури доктор Липа намагався здійснити втечу, під час якої був убитий...» Хоча на той момент підпільного лікаря вже не було серед живих. Як і його батько, Юрій під час наступу більшовицьких військ категорично відмовився залишити рідний край. А заповітом для прийдешніх поколінь можуть бути слова Івана Липи: «Ми свою справу зробили в боротьбі за Україну, а продовжувати її вже наступним поколінням українців».
