Від арабескових ліній до чорного мороку естампу: екзистенціаліст Гоголь в аналітичній ілюстрації

23.07.2019

Костянтин РОДИК

Від арабескових ліній до чорного мороку естампу: екзистенціаліст Гоголь в аналітичній ілюстрації

Зітхання Аліси сформулювало основний закон дитячого книговидання: «Ет, чого варта книжка без малюнків та розмов?» (Льюїс Керрол. Аліса в Країні Див; Аліса в Задзеркаллі. — К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2005).

Та як замислитися, це правило діяло ще задовго до Ґутенберґа: згадаймо ілюстративну розкіш середньовічних літописів.

Півтораста років тому топ-ілюстратор ХІХ століття Ґюстав Доре випустив перший повноформатний комікс, а вже ХХ вік спробував через кіноекранізації поставити паперову книжку у принизливе становище сценарної сировини.

Конвеєрні видавництва цілком задоволені: по виході екранної версії «сліпий» текст оригіналу розлітається, мов пиріжки. Крафтові видавці грають складнішу й ризикову партію: мало домовитися з кінопродюсером про абияку екранізацію — варто зацікавити топ-режисерів.

І тому книжці потрібні картинки; не буквальні ілюстрації, а графічна аналітика — бо тільки вона здатна привернути так само аналітичний розум. Надто важливо це для перевидання класики. До прикладу, Гоголя.

Попри те, що українська шкільна програма закріпила Миколу Васильовича за «дитячим читанням» — цей один із найтрагічніших письменників світу не став від того прозорішим для розуміння. От як, до прикладу, вимагати від школярика такого-сякого переказу, коли сам автор каже: «Коли чоловік мовчить, то, знать, що доброго розуму доп’яв»?

І це у цілком «дитячому» оповіданні «Пропала грамота». А у «Мертвих душах» подибуємо нібито незначну ремарку, котра насправді є засадничою: «Все схоже на правду». Світ Гоголя ніколи не буває адекватним дійсності. І водночас вельми точно відбиває його абсурдність — тобто, непізнаваність його законів, що насправді не містять нічого «людського».

Після Камю і Сартра цей світоглядний ракурс іменують екзистенціалізмом. Але сам феномен, неназваний, існував завжди. Геніальним його «живописцем» був Кафка, а корені видно у священних юдейських книгах. Та й малярство дало неперевершених візіонерів — Босха і Бройгеля. Гоголь — з цього ж ряду. Пасічник Рудий Панько з «Вечорів на хуторі біля Диканьки» — ніби Кафка старої козацької України. А згадані фламандські художники були би найадекватнішими ілюстраторами Гоголевих візій.

Домінанта екзистенціалізму — страх; його осягнення і поборення (або примирення, колаборація з ним). Авжеж, коли людина усвідомлює нездатність охопити розумом світ, її охоплює страх. «Життя, узяте в такій перспективі, постає як потік страху», — пише дослідник Олександр Ковальчук, а його книжка з цієї проблеми має назву «Гоголь: буття і страх» (Ніжин: Ніжинський державний педагогічний університет, 2002). Ковальчук говорить про «спаралізовану страхом душу автора»: «Гоголь тонко, майже хворобливо відчуває струмування екзистенційного страху у самій товщі буття».

От спробуйте проаналізувати у шкільному класі такого Гоголя. Здебільшого вчителі обмежуються тлумаченням Гоголевого етнографізму (що для письменника було лише формальною зачіпкою, ключем психологічного проникнення до езотерики). Виходить Гоголь, як поглиблений Квітка-Основ’яненко. З ілюстраціями приблизно так само.

Але є серед графічних інтерпретаторів Гоголя справжні сталкери. Сергій Якутович з візією «Вечорів» та «Миргорода» (К.: Либідь, 2008); Владислав Єрко з «Тарасом Бульбою» (К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2018). Тепер-от — Андрій Потурайло з «Пропалою грамотою». Хоч яка різна стилістика, але все це можна об’єднати поняттям необароко. Найбільш кольоровий з них — А.Потурайло. І завжди присутня в його малюнках червона фарба. Це вже геть за Ковальчуком: «Декорації світу тут нерідко підсвічені червоним кольором — кольором страху».

Лігво страху — ніч. Тож нуар-ілюстрації у Потурайла — визначальні. Але є і полудневі. Та придивимося: на них немає сонячних тіней (хоч гра з тінню — одна з фішок цього художника). І ми знову потрапляємо у вихідну точку: «Все схоже на правду».

Торік з’явилося ще одне прикметне ілюстроване видання Гоголя — гравюри Володимира Лободи до «Сорочинського ярмарку» (Л.: Піраміда). Художник з Дніпра виконав серію дереворитів іще 1985 року, але за радянщини перетворитися на книжку вони не мали шансів. Бо надто вже точно відбили власну характеристику Гоголя своїх персонажів: «Осяяні непевним і тремтячим світом каганця, всі вони здавалися зборищем житців з того світу, вкутаних важким підземним паром серед мороку непробудної ночі». Сьогодні роботу Лободи оцінено так: «В Українському мистецтві ці твори можна порівняти з ілюстраціями Василя Седляра до Шевченкового «Кобзаря», а у світовому — з творами Пабло Пікассо до Овідієвих «Метаморфоз» чи Анрі Матіса до «Лірики» П’єра Ронсара» (А.Кісь).

Те, що у Якутовича творить арабескова лінія, у Єрка — колаж, у Потурайла — кольоровий танок, у Лободи чинять білі блискавки по чорному мороку естампу. І вже ясно видно у цьому грозовому насвітленні, що Гоголь — то не шлях Квітки чи й Котляревського. Він — їхній екзистенційний виворіт.

Микола Гоголь писав не для дітей. Писав для дорослих, і то просунутих. Таких, що здатні прищепити молодшим культуру страху: не лякатися, а розуміти. А отже, поборювати. Пригадуєте кульмінацію «Термінатора», коли Рятівника жахає — але не паралізує — регенерація супротивника. А походить цей блискучий епізод із «Сорочинського ярмарку»: «Вхопив він сокиру і в шмаття її порубав. Зирк — аж лізе один клапоть до другого, і знову ціла свитка!».

А з іншого боку, ще один «екзистенціаліст» — Льюїс Керрол — писав саме для дітей. Для дітей, не зіпсованих культурою дорослих і здатних навчити старших спокійно й навіть із захватом сприймати світ абсурду.

«–У нас, — пояснила Аліса, ледь переводячи дух, — коли отак довго мчиш, мов ошпарений, то, зазвичай, опиняєшся в іншому місці. –Яка повільна країна! — зауважила Королева. — А в нас, як бачиш, біжиш, мов ошпарений, аби тільки втриматися на місці. А хочеш дістатися куди інде — біжиш принаймні вдвічі шпаркіше!» — це, вважай, Керрол про Гоголя. А ось ніби другий про першого: «Запустив одне око назад і оглянув їх скос

І для обидвох — кому б не адресували, дітям чи дорослим, — імперативний месидж: «–Та в мене й думки не було… –У цьому й уся біда!»

ЛІДЕРИ ЛІТА: ДИТЯЧЕ СВЯТО

Відбулася тижнева дистанційна експертна сесія Всеукраїнського рейтингу «Книжка року’2019» з визначення «Лідерів літа». Починаємо публікувати шорт-листи кожної підномінації – по сім найподієвіших книжок піврічного видавничого репертуару (за абеткою).

Книжки для малечі та молодших школярів

Гелен ДЕЛЬФОРЖ. Мама. – К.: NeboBooklabPublishing, 64 с.(п)

Сашко ДЕРМАНСЬКИЙ / Наталя КАЩАК. Арктична пасіка. – Х.: Ранок, 32 с.(о)

Золота карета. Буковинські казки у записах Михайла Івасюка. – Чернівці: Букрек, 208 с.(п)

Віталій КИРИЧЕНКО, Юрій НІКІТІНСЬКИЙ. Страшенно-хуліганська книжка. – К.: Час майстрів, 108 с.(п)

Мар’яна САВКА. Родинна абетка. – Л.: Видавництво Старого Лева, 72 с.(п)

Андрій СОДОМОРА. Скельця розмальовані. – Л.: Апріорі, 104 с.(п)

Фонтан казок. Сучасні українські казки. – К.: Фонтан казок, 168 с.(п)

Твори для школярів середніх класів

Валентина АНУФРІЄВА. Буквоїди. – К.: АДЕФ-Україна, 296 с.(п)

Микола ГОГОЛЬ. Пропала грамота. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 28 с.(п)

Євген ГУЦАЛО. Сім’я дикої качки. – К.: Знання, 255 с.(п)

Жахлива книжка. – Х.: Ранок, 104 с.(п)

Валентина ЗАХАБУРА. Ой, Лише, або Як потрапити в халепу. – Вінниця: Теза, 190 с.(п)

Ред’ярд КІПЛІНҐ. Зухвалі капітани. – Тернопіль: Богдан, 160 с.(п)

Джоан РОЛІНҐ. Гаррі Поттер: історія магії. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 256 с.(с)

Підліткова та юнацька література

Микита ГАЙДАМАКА. Кібершулер; Олена РИЖКО. Мишоловка; Юлія ЧЕРНІЄНКО. Помста. – К.: Академія, 128+160+160 с.(п)

Євген ГУЦАЛО. Позичений чоловік. – К.: Знання, 384 с.(п)

Чайна М’ЄВІЛЬ. Вокзал на вулиці Відчаю. – Тернопіль: Богдан, 560 с.(п)

Урсула ПОЗНАНСКІ. Ереб. – Л.: Астролябія, 512 с.(п)

Григорій СКОВОРОДА. Байки харківські. – Л.: TerraIncognita, 108 с.(п)

Антон ЧЕХОВ. Палата №6. – К.: BookChef, 96 с.(п)

Роберт ШЕКЛІ. Запах думки. – К.: BookChef, 80 с.(п)

Пізнавальна та розвиваюча книга

Марі-Франсін ГЕБЕРТ. Загадка животика пані Лубіду. – К.: NeboBooklabPublishing, 32 с.(п)

Забавлянки. – К.: Час майстрів, 64 с.(п)

Ольга ОПАНАСЕНКО. Любомир Гузар; Ігор ПАНАСОВ. Валерій Лобановський;Ігор ПАНАСОВ, Марія РУБАН. Кузьма Скрябін. Сер. «Видатні українці». – К.: ІРІО, 144+128+144 с.(о)

Політика для початківців. – К.: Книголав, 128 с.(п)

Галина ТКАЧУК. Книжка про сміття. – Л.: Видавництво Старого Лева, 132 с.(п)

Наталія ТРУШКІНА. Пластилінові дива. – К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 26 с.(п)

Леонід УШКАЛОВ. Сковорода від А до Я. – Л.: Видавництво Старого Лева, 72 с.(п)

Друкована версія