Олігархи, корумповані чиновники й неонацисти: хто підтримує виборчу кампанію Тимошенко

22.03.2019
Олігархи, корумповані чиновники й неонацисти: хто підтримує виборчу кампанію Тимошенко

Минулого тижня «нацкорпусівці» постали «в усій красі» на столичному Хрещатику. (Фото з сайта strana.ua.)

Міністр внутрішніх справ Арсен Аваков має давні зв’язки з Андрієм Білецьким, встановлені щонайменше за десять років до початку російської агресії проти України у 2014 році.
 
Практично не лишилося сумнівів, що сьогодні Аваков використовує «Національний корпус» і «Національні дружини», аби завадити переобранню Петра Порошенка і привести до влади Юлію Тимо­шенко.
 
Прислужувати радий?
 
Аваков стурбований, що його партія «Народний фронт» не по­трапить до парламенту на виборах у жовтні 2019 року і він втратить посаду міністра внутрішніх справ.
 
Аби уникнути цього, він утворив союз із Тимошенко й підтримує її виборчу кампанію, намагаючись зберегти своє крісло.
 
Для цього Міністерство внутрішніх справ і «Національні дружини», яких зареєстрували спостерігачами на виборах, використовують у виборчій кампанії Тимошенко.
 
Сергій Лещенко зазначив: «Тож гарантом підтримки Юлії Тимошенко став міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який відмовився грати на стороні чинного Президента Порошенка м’язами силовиків».
 
У 2000-х роках владу в Харкові було розділено між Аваковим, який очолював тоді обласну організацію «Батьківщини», і мером міста Геннадієм Кернесом, якого підтримувала Партія регіонів. Обоє мали власні парамілітарні угруповання: в Авакова — «Патріот України», у Кернеса — «Оплот».
Білецький опирався модернізації Соціал-національної партії України (СНПУ), залишивши її та забравши з собою «Патріот України», який був парамілітарним крилом СНПУ. «Соціал-національну асамблею» було засновано у 2008 році як політичну партію «Патріота України». 
 
«Національний корпус» є спадкоємцем СНА, а «Національні дружини» — «Патріота України». Свідченням цього є хоча б символ СНПУ Wolfhook, який використовувала нацистська організація СС. Його перейняла СНПУ, а згодом батальйон «Азов», утворений із представників «Патріота України», СНА, «Братства», Радикальної партії і футбольних ультрас.
 
Після розколу СНПУ на «Свободу» та «Патріот України»/СНА у 2004 році в Україні виникло два «націоналістичні» табори: проєвропейський і проєвразійський відповідно.
 
Представники першого табору націоналістів є спадкоємцями ОУН. До нього входять «Свобода», КУН (Конгрес українських націоналістів, сформований у 1992 році представниками емігрантського крила ОУН(б)) і «Правий сектор».
 
Ці націоналістичні партії дотримуються традицій ОУН і на цих виборах підтримали кандидатуру Руслана Кошулинського — патріота, який воював на Донбасі проти російських агресорів.
 
Представники другого табору націоналістів на чолі з Білецьким і «Національним корпусом» ідеологічно більше схожі на неонацистів, расистів і білих супрематистів із країн Європи і США.
Ці два табори відрізняються ставленням до мови, державності й зовнішньої політики.
 
По-перше, «Свобода», КУН і «Правий сектор» наголошують на важливості української мови й культури, тоді як для СНА й «Національного корпусу» головними є кровні зв’язки й раса, а не українська мова.
 
Вони не наполягають на тому, щоби їхні члени, багато з яких є російськомовними, вивчили українську. В цьому питанні вони подібні до Авакова, який так і не вивчив української мови.
 
В аспекті поглядів на державо­творення націоналістичні партії, що підтримують Кошулинського, додержуються традицій ОУН, змагаючись за незалежність України і вважаючи Росію смертельним ворогом України. 
 
Натомість Білецький має такі самі погляди, що й лідер УНА-УНСО 1990­-­х років Дмитро Корчинський, ратуючи за створення східнослов’янського союзу з Росією. На початку 1990-х років УНА-УНСО брала участь у бойових діях у Придністров’ї на боці Росії.
 
Наприкінці 1990-х років Корчинський покинув УНА-УНСО й утворив організацію «Братство», яка продемонструвала свою проросійську ідеологію, приєднавшись до структур двох московських організацій: «Міжнародного євразійського руху» і «Євразійського союзу молоді». Обидві організації очолює українофоб Олександр Дугін, який у 2014 році закликав «убивати, убивати, убивати» українців.
 
Прогресивна соціалістична партія Наталії Вітренко (українофобська націонал-більшовицька партія, яка підтримувала сепаратистів на Донбасі у 2014 році) також приєдналася до структур Дугіна. Після Помаранчевої революції «Братство» і Прогресивна соціалістична партія створили народну опозицію. 
 
Корчинський також був спікером на зборах парамілітарних тренувальних таборів у Росії, організованих рухом «Наши» (путінським «Комсомолом») і «Міжнародним євразійським рухом».
 
Крім того, свого часу він запекло критикував Віктора Ющенка на телеканалі «1+1», демонструючи свої ксенофобські антизахідні, антипомаранчеві та проєвразійські політичні погляди.
 
На виборах 2012 року Партія регіонів підтримувала обрання Корчинського до парламенту. Зв’язки Корчинського з Партією регіонів і російською розвідкою стали очевидними під час провокацій поблизу президентської адміністрації 1 грудня 2013 року, які підозрілим чином нагадували такі самі події на тому самому місці 9 березня 2001 року. Обидві акції було організовано агентами-провокаторами, щоби дискредитувати справжніх націоналістів.
 
Після 2014 року члени «Братства» почали використовувати Радикальну партію, аби потрапляти до парламенту й місцевих рад. Представники «Братства» й Радикальної партії брали участь у створенні батальйону «Азов».
 
Згідно з поглядами Корчинського, які він висловлював у першій половині 1990-х років, УНА мала була обстоювати позицію, що Україна є «головним захисником слов’янських інтересів і ядром слов’янської єдності». На виборах 1994 року він нагадував українським виборцям, що «наш народ раніше жив у супердержаві».
 
«Ми знову зробимо Україну супердержавою, аби людям не довелося змінювати свої звички», — заявляв тоді Корчинський.
 
Він також вважав, що Україна повинна пропагувати панславізм і «українську імперську духовність». Таку ідею підтримувала Ліберально-демократична партія Росії на чолі з Володимиром Жириновським: «Головне утворити велику слов’янську державу, а тоді ми вже вирішимо питання столиці (Київ чи Москва)».
 
Білецький — ідеологічний спадкоємець Корчинського. Він заявляв: «Ми, соціал-націоналісти, маємо зовсім інші в цьому питанні погляди. По-перше, геополітичні... Ми розуміємо, що сепарація від Росії є ідіотизм. Тому що наша ідея — потужна з центром в Києві конфедерація».
 
Білецький є давнім прихильником союзу з Росією i вважає, що російські природні ресурси допоможуть Україні стати успішною державою.
 
Панславізм Корчинського став на заваді співпраці між УНА-УНСО і справжніми націоналістичними партіями, такими як КУН і ДСУ («Державна самостійність України»). Сьогодні панславістський «Національний корпус» не здатен співпрацювати з націоналістичними «Свободою», «Правим сектором» і КУН із тієї самої причини.
 
У питанні зовнішньої політики Кошулинський підтримує членство в НАТО і ЄС, про що йдеться в його передвиборчій програмі, та — як і представники ОУН — вважає Україну частиною Європи і її східного кордону. 
 
Водночас «Національний корпус» не підтримує приєднання України ні до НАТО, ні до ЄС, а більше зацікавлений у Євразії та «білій цивілізації».
 
Отже, «Національний корпус» обстоює ті самі погляди, що і проросійські націоналісти з Європи, які мають вороже ставлення до США і ЄС. 
 
Цікаво, що Юлія Тимошенко — кого Аваков виражено підтримує на цих виборах — також не підтримує членство України в НАТО і ЄС. У її передвиборчій програмі взагалі немає згадок про НАТО чи ЄС.
 
Тимошенко намагається прийти до влади будь-якою ціною і заради цього уклала союз із олігархами Ігорем Коломойським і Сергієм Тарутою, корумпованими чиновниками на кшталт Авакова й неонацистами з «Національного корпусу» Білецького.
 
Перемога на виборах такого неприємного й непатріотичного союзу відкине розвиток України та зупинить її євроатлантичну інтеграцію так само, як це зробило обрання Януковича президентом у 2010 році.
 
Якщо ви бачите майбутнє України поза межами «русского мiра» та всередині Європи, єдиними кандидатами, яких варто підтримувати, є Порошенко (якщо ви патріот) і Кошулинський (якщо ви націоналіст).
 
Якщо ж вам більше до вподоби приєднання України до євразійських структур і «русского мiра», то ви поділяєте політичні погляди «Національного корпусу», чиєю кандидаткою є Тимошенко. 
Тарас КУЗЬО, 
професор Нацiонального унiверситету «Києво-Могилянська академiя»