«Доля мистецького осередку та унікальної будівлі нині нікому не відома» — директорка Будинку актора

25 січня в інтернеті з’явилась Заява Національної спілки театральних діячів України щодо ситуації з Будинком актора.

 

 

Хочу зазначити, що це перша і єдина реакція керівництва Спілки на ситуацію, що впродовж шести місяців глибоко хвилює і бентежить не тільки мистецьку спільноту, а й багатьох киян.

 

 

Адже знову (вже вкотре!) київські чиновники намагаються виселити столичний Будинок актора з будівлі, яку саме він, одноосібно, утримував упродовж 38 років і протягом десятиліть захищав від бізнесових, релігійних, комерційних перепрофілювань та рейдерських захоплень.

 

І завжди ініціатором цієї боротьби виступає саме київська влада, знаходячи будь-який привід фактично для знищення Будинку актора.

 

Нині цим приводом стала термінова реставрація будівлі, на яку, зі слів керівництва Департаменту культури, потрібно 40 млн. грн., начебто їм дали 17 млн. грн., а заступник мера газеті «Сьогодні» повідомив, що є 500 тисяч грн.

 

То де ж правда і чому так наполегливо намагаються позбавитись Будинку актора київські чиновники? Думаю, що кожний свідомий киянин, який любить своє місто і переймається його подальшою долею, знає відповідь на це запитання. 

 

Хочу всіх поінформувати, що в далекому 1994 році Спілка театральних діячів відмовилась від утримання Будинків актора як своїх структурних підрозділів, про що маємо відповідну Постанову, і всі ці структури — а їх на той час було шість — змушені були розпочати власну боротьбу за своє виживання.

 

І нікого на той час наша доля не хвилювала — або виживайте, або вмирайте. Так Спілка практично втратила свої структурні підрозділи.

 

Київський Будинок актора, аби не зникнути назавжди з культурного простору країни, змушений був створити самостійний заклад культури і навчитися виживати в буремних умовах 90-х років, покладаючись винятково на власний ентузіазм, розум і енергію. 

 

Отже, з 1995 року ані Спілка, ані держава жодною копійкою не фінансували мистецьку інституцію під назвою Будинок актора.

 

Але ми вижили, не за допомогою, а всупереч, і з часом Будинок актора перетворився на самостійний успішний, кокурентоспроможний заклад у самому серці міста, з великою історією і традиціями, який завдяки своїй творчій та фінансовій стратегії підтримки та розвитку національної культури сьогодні користується заслуженою повагою митців та любов’ю глядачів, а внаслідок збереження високої духовності й атмосферності цього міста — ще й прихильністю більшості киян. 

 

Також хочу сказати про деякі речі, які ми ніколи не оголошували. Протягом бага­тьох років Будинок актора допомагав фінансово Будинку ветеранів сцени — грошима, ліками, подарунками, підпискою періодики.

 

Незважаючи на свій госпрозрахунковий статус, Будинок актора завжди намагався надавати неабиякі пільги митцям, ветеранам, фактично виступаючи меценатом величезної кількості заходів та проектів, залучаючи до Будинку актора творчу молодь і створюючи комфортні умови для діяльності митців.

 

І це конкретні речі, про які може свідчити громада. Але все це було можливим за часи нормальної людської та справедливої комунікації між Будинком актора та Спілкою. 

 

Тепер щодо будівлі. Сьогодні реставратори кажуть про те, що кенасі надзвичайно пощастило з господарем і саме завдячуючи нам вона перебуває в нормальному функціональному стані.

 

Ми завжди сумлінно і ретельно виконували всі вимоги балансоутримувача, якому щомісяця сплачуємо орендну плату та компенсацію земельного податку.

 

Звісно, ми не маємо грошей на реставрацію, і через це також нас неодноразово намагались виселити, але необхідні ремонтні роботи в межах дозволеного завжди виконували, і навіть у 2002 році замовили і профінансували Проектну документацію з реставрації будівлі, якою, до речі, дали скористатися реставраторам, які працюють над проектом сьогодні, розуміючи, що це важлива інформація — адже таких даних по будівлі профільні департаменти міста з невідомих причин не мають.

 

А сама реставрація пам’ятки національного значення усе ж мусить відбуватися за державний кошт. І це має відбуватися прозоро, на громадських обговореннях, за участю митців, караїмської громади та киян.

 

На жаль, сьогодні питання реставрації та подальшої долі цієї будівлі вирішується винятково можновладцями у владних кабінетах, без відома та обговорення з громадою. Катастрофічні результати таких утаємничених домовленостей, на жаль, кияни і митці спостерігають чи не щодня. 

 

Незважаючи на оприлюднення в інтернеті Заяви Спілки 25 січня, жодного офіційного рішення або документа, що забезпечить подальшу творчу діяльність Будинку актора та визначить його повернення у відреставровану будівлю, наразі не існує.

 

Тому подальша доля мистецького осередку та унікальної будівлі й надалі нікому не відома. Ми хочемо бачити не модні гасла та пафосні обіцянки, а конкретні офіційні рішення.