Шість міст України за 80 років можуть піти під воду — екологи

17.01.2019

Глобальне затоплення, яким українців лякали ще 50 років тому, може настати значно раніше.
 
 
І якщо більшість громадян серйозно ставляться лише до збройних конфліктів, війни та окупації, то природа легко може відвоювати своє й без ворогів, не попередивши про наслідки.
 
 
Одеса, Херсон, Миколаїв, Маріуполь, Бердянськ i Керч — це міста, які за 80 років можуть піти під воду. Саме вони розташовані в зоні найбільшого ризику.
 
За словами екологів, до 2100 року може бути затоплено частково 34 українські міста, а повністю — 62 села, 660 екологічно небезпечних об’єктів, 200 тисяч гектарів сільськогосподарських земель i 98 об’єктів природно-заповідного фонду.
 
Крім цього, 75 тисяч людей ризикують стати кліматичними переселенцями. Такі результати дослідження експертів громадської організації «Екодія» оприлюднено в дослідженні «Вплив підняття рівня моря на прибережні зони внаслідок зміни клімату». 
 
За словами екологів, часу зволікати в українців уже немає, і треба невідкладно зменшувати викиди парникових газів i переходити на чисті джерела енергії, щоб запобігти лиху.
 
У розмові з «УМ» еколог Юрій Короп розповідає, що ситуація із затопленням не стане катастрофічною лише у випадку, якщо люди почнуть самостійно піклуватися про своє майбутнє.
 
«У більшості випадків люди самі винні в тому, що трапляється. Здавалося б, як можна запобігти затопленню міст? А це реально. Перш за все, необхідно почати кожному з себе, якщо хочете вберегти життя наступних поколінь. Найменше, що може зробити кожен, — це сортувати сміття й не давати водоймищам забруднюватись. Пластик, якого повно в нашому морі, неймовірно впливає на чистоту води. Таким чином, якби кожна родина дбайливо сортувала сміття у своїй оселі й не викидала пляшки просто так, можна було б уже в найближчий десяток років уберегти себе від катастрофи. А так, якщо українці не перестануть недбало ставитись до екологічної системи, нас реально чекатиме не лише затоплення, а й техногенні катастрофи», — зазначає Юрій.
 
Він додає, що в Європі ситуація не настільки патова, адже сортувальні станції там повсюди, ба більше, піклуватися про екологію — це культура європейців: «На жаль, у нас цього немає. До мене приїздив друг із Німеччини і запитував, «чому у вас люди ходять і не бачать під ногами гроші?».
 
Він мав на увазі, що ми все, що можна здати, переробити й не забруднити середовище, викидаємо у смітник. Він, коли бачив наші гори сміття, де все разом, не відсортовано, був у шоці». 
 
Керівниця проекту з кліматичної політики громадської організації «Екодія» Софія Садогурська стверджує, що зміна клімату та, як наслідок, підняття рівня моря — проблеми, які вже зараз вимагають активних дій на міжнародному, національному та локальному рівнях: «Паризька угода, яку Україна ратифікувала 2016 року, говорить про два взаємодоповнюючих напрямки боротьби з глобальним потеплінням: послаблення зміни клімату та адаптацію до кліматичних змін. Україна має поставити за мету скорочення викидів парникових газів, прийняти на національному рівні політику переходу енергетичного сектору на 100% відновлюваних джерел енергії до 2050 року та вже зараз почати впроваджувати заходи з адаптації до зміни клімату як на державному, так і на локальному рівнях. Лише так можна зробити наслідки зміни клімату не такими трагічними для людей».
 
Мета проекту громадської організації «Екодія» — привернути увагу влади та громадян до наслідків зміни клімату в Україні. Науковці зазначають, що моделювання майбутніх зон затоплення зроблено за умови збереження сучасних темпів зростання викидів CO2.