Повноваження СБУ продовжують розширюватися — і все це в рамках боротьби з тероризмом. На жаль, «Закон про боротьбу з тероризмом» був прийнятий, і це дало підстави не просто додати СБУ нових можливостей, а фактично зробити їх безмежними. І це при тому, що повноваженнями, якими нині володіє СБУ, не володіє зараз жодна служба безпеки або подібна їй структура у будь-якій країні світу. І якщо в арсеналі Служби безпеки досі чогось бракує, то це означає лише те, що вона таких повноважень собі ще не вигадала або не врахувала.
Є в цьому законі, зокрема, таке визначення, як «заходи з боротьби з тероризмом». Яка тут паралель напрошується? Заходи з боротьби з п'янством, з дармоїдством — проводилися такі акції у недоброї пам'яті Совєтському Союзі. Але що в даному випадку передбачають подібні заходи? Все просто: можна закрити рахунок фірми, можна провести будь-де обшук, можна навіть без письмового розпорядження слідчого ввалитися в офіс якої-небудь комерційної структури на підставі того, що у СБУ є інформація, нібито ця структура фінансує терористів, яких в Україні немає і ніколи не буде.
Прийняття цього закону можна в принципі тлумачити як помутніння розуму. Давайте ще приймемо закон про боротьбу з цунамі. Що, не може в Україні бути цунамі? А хто його зна? Давайте про всяк випадок поборемося... Або давайте приймемо закон про шкідливість гейзерів чи про захист української тайги, чи про українську річку Ніл. Це все явища одного порядку, тобто такі, яких в Україні не існує і ніколи не існувало.
Що взагалі дає підстави думати, нібито в Україні можуть з'явитися терористи? «Грибники», які буцімто намалювали план захоплення Києва? Чи події 9 березня, які СБУ всіляко намагалося підвести під тероризм, і Кучма навіть почав тоді твердити, що й ми, мовляв, після 9 березня мусимо говорити про терористів? А дії цих «терористів» закінчилися пшиком, бо навіть перелому ні в кого не було, лише легким переляком відбулися ті, кого «тероризували». Це навіть не смішно, це — цинічно...
Преференції, які зараз надані Службі безпеки (я вже не кажу про зарплатню чи повноваження її працівників), довершують гіперболізацію цієї структури в Україні. І виправдати таку ситуацію нічим не можливо. Бо нічим, крім політичного нишпорства, в СБУ не займаються. А як же, приміром, боротьба з організованною злочинністю? Подібні питання зазвичай знімаються за невідповідністю, бо не це є головним. Головна мета Служби безпеки — прослуховувати телефони народних депутатів, зазирати в замкову шпарину, порпатися у брудній білизні. І всі народні депутати про це чудово знають... Але знову ж таки, якщо раніше це робилося незаконно (хоча все одно робилося), то тепер все відбуватиметься законно. Бо більшість узяла та й підтримала цей закон...
Слід узяти до уваги й те, що прийняття подібного закону потягнуло за собою внесення змін до інших законодавчих актів — «Про оперативно-розшукову діяльність», наприклад, та інших — словом, цілого пакету. Сам «Закон про боротьбу з тероризмом» не витримує жодної критики. Якби у Сполучених Штатах хтось запропонував подібний закон — це означало б закінчення політичної кар'єри автора, тому що «смерть демократії» — навіть не те формулювання, яке можна використати, щоб його охарактеризувати. В Україні ж усі вважають, що керувати вони будуть вічно, і що керувати, зокрема, Службою безпеки буде той самий режим, який нині при владі.
Погіршувати те, що є, на жаль, завжди легше. І єдине, що може врятувати ситуацію, — це заборона обiймати посаду голови Служби безпеки та посади його заступників людям зі званнями та погонами. Тобто призначати у керівні крісла слід принципово лише цивільних людей. І навіть не просто цивільних, а тих, кого переслідували політично. Саме цей принцип використано у Польщі — там діє заборона колишнім кадебістам займати відповідні пости у структурах, подібних до Служби безпеки. Це буквально врятувало ситуацію у Польщі... І це єдиний рецепт, ніхто нічого іншого не придумав. Вацлав Гавел, щоправда, пропонував просто ввести заборону на професію як таку (для тих, мається на увазі, хто заплямував себе за попереднього режиму). І це ніяка не дискримінація, бо обмеження чиєїсь злочинної діяльності на догоду демократії — золоте правило для демократичної країни. У нас же заступники голови КДБ, які, скажімо, свого часу саджали Хмару, і зараз є заступниками голови Служби безпеки. Той же Володимир Пристайко, приміром, він і тепер при владі, він — заступник керівника СБУ...
Наголошую: теперішні преференції для СБУ ще обернуться надзвичайно складною проблемою для наступної влади. І запобігти цьому можна буде, лише прийнявши згаданий закон про заборону на професію — інакше неможливо. Тоді й відбудеться введення України в демократичне річище, бо універсальні солдати нікому не потрібні, тому саме цивільні мають посісти місця і в СБУ, і в податковій абощо — аби займатися не просто правами людини, а й правами держави. Це й буде головною запорукою демократизації. Закон же про боротьбу з тероризмом має обмежуватися тим, що якщо до нас будуть летіти чужі літаки, ми їх збиватимемо, от і все. І на цьому ставиться крапка. Говорити ж: «Если кто-то кое-где у нас порой...» — означає тримати напоготові чергову довбню для голів опозиції. А ті, хто подібні закони підтримує (тобто більшість), чомусь переконані, що вони завжди будуть у шоломах, і їх ця довбня не торкнеться.
Андрій ШКІЛЬ,
голова парламентського підкомітету
з питань підготовки законопроектів.
