«Україна молода» продовжує замислюватись над законами, прийнятими впродовж минулої сесії Верховної Ради. І поступово приходить до висновку, що цікавіше за законотворчість може бути лише використання її, так би мовити, не за прямим призначенням. Тобто майже як тоді, коли з кулькових ручок «народні умільці» робили навіщось вазочки для квітів абощо. Кому потрібні подібні витвори, не відомо, мабуть, і їхнім авторам. Однак невинність подібного хобі ми з легкістю вибачаємо, чого не скажеш про випадок, коли з самого поняття «закон» виробляється казна-що.
* * *
«Вискочили», а точніше — «проскочили» у народних обранців два вартих дослідження закони. Прийняті вони у різний час і назви носять різні, лише суть у них спільна, і, виходячи з неї, обидва документи слід було б назвати, ігноруючи їхні автентичні заголовки, — «Про розширення повноважень СБУ. Частина перша... Частина друга...» В реальностi ж перший закон носить назву «Про боротьбу з тероризмом», інший — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо охорони державної таємниці)». Останній із них (його, як кажуть лінгвісти, «задля економії мовних зусиль», вже охрестили просто: «Закон про державну таємницю») викликав неабиякий резонанс. Причому резонанс зі знаком «мінус»... Відгомін цієї «мінусової» реакції «УМ» до читачів уже доносила, тому нагадаємо коротко, в чому його суть.
Згідно з цим законом, право засобів масової інформації вільно шукати, отримувати, фіксувати, зберігати та розповсюджувати інформацію віднині відноситься тільки до «відкритої за режимом доступу» інформації. Цей же закон надає право співробітникам СБУ затримувати журналістів для складання протоколів у випадку порушення законодавства про державну таємницю, проводити особистий обшук і обшук речей затриманого. Ним також пропонується штрафувати громадян за зберігання, придбання і використання технічних засобів для зняття інформації.
Свого часу «УМ» передавала вкрай негативну оцінку даного закону з боку речника Європейського Союзу Дієго де Охеди, який заявив, що «якщо цей закон буде таким жорстким та надмірним, як зараз, і буде дозволяти таке втручання, то я переконаний, що Євросоюз реагуватиме відповідним чином». А Міжнародна федерація журналістів «розцінила цей законодавчий крок України як повернення у тоталітарне минуле, що порушує угоду про партнерство і співпрацю між ЄС та Україною, і закликала до його скасування».
Якщо Закон «Про державну таємницю» жене журналістів у три вирви від інформаційної годівниці, то інший законодавчий акт — навпаки — широким жестом запрошує до неї, однак не журналістів, а співробітників СБУ. Подібна новація носить назву «Про моніторинг телекомунікацій» і існує, на щастя, поки що лише у виглядi проекту. Розробник останнього легко вгадується — цього разу з законодавчою ініціативою виступила та ж таки Служба безпеки. Взявшись за незвичну для себе справу, ця установа й народила дещо незвичне. А краще було б сказати — безпрецедентне. Або ж — обурливе. Втім емоції залишимо для розбещених демократією європейців (їм такі дива будуть за новину). Нашi ж вухо й око, натренованi десятиліттями тоталітарного режиму до сприйняття будь-чого, мабуть, «перетравлять» і таке.
Отже, Закон «Про моніторинг телекомунікацій» пропонує створити спеціальну систему контролю за телекомунікаціями для негласного зняття інформації при проведенні оперативно-пошукової, контррозвідувальної і розвідувальної діяльності. Цю систему моніторингу повинна буде створити й обслуговувати у майбутньому Служба безпеки України. Для введення в дію системи моніторингу всім операторам телекомунікацій потрібно буде за свій рахунок придбати необхідне устаткування й установити його на своїй території. Однак засоби управління системою моніторингу розміщуватимуться на площах СБУ. Згідно з законопроектом, СБУ матиме право вимагати від оператора всі необхідні технічні дані про мережі електрозв'язку для введення в дію системи моніторингу.
...У романі Євгена Замятіна «Ми» (написаному в першій третині двадцятого століття) герої живуть під невсипущим наглядом певної структури, прообраз якої з легкістю вгадується. Власне, Замятін не був надто оригінальним — він описав (додавши хіба що пару-трійку фантастичних штрихів), як люди живують, працюють, кохаються, будучи об'єктами постійного контролю та постійної перевірки на лояльність. Це зрозуміло. Дивує інше: чому наша (наша!) літературознавча традиція відносить подібні твори до жанру антиутопії. Яка там іще антиутопія? Просто актуальний репортаж з місця події...
* * *
«Два пишемо, один — в умі...» Скористаємось цим арифметичним висловом, щоб підбити деякі підсумки. Отже, один написаний та один ненаписаний закон, що так чи інакше пов'язується з діяльністю СБУ, ми вже згадали. Таким чином, лишається останній — також написаний і введений у дію — закон «Про боротьбу з тероризмом».
Передусім зауважимо, що польові дослідження українського тероризму варто починати не раніше, ніж з 2000 року. Тоді СБУ вперше заявила про віднайдення та знешкодження терористичної групи — «чернігівських грибників». Відеоряд, який ілюстрував цю подію і не сходив певний час з телеекранів, мав, окрім затвердження міці СБУ, ще одну приховану мету — відволікти увагу від події, яка щойно сталася, — від зникнення Георгія Гонгадзе. Між рядками прочитувалось: що таке, мовляв, доля окремої людини перед замахом на державу?
Однак незабаром трапилось дещо таке, що СБУ довелося терміново спокутувати. Йдеться про той пам'ятний день, коли Мороз оприлюднив мельниченківські плівки. В очах влади СБУ перетворилася на збіговисько роззяв, під самісіньким носом яких відбувалося прослуховування Президента. Судомні спроби врятувати імідж вдруге актуалізували ідею боротьби з тероризмом, і вже пару місяців потому Служба безпеки впритул зайнялася учасниками подій 9 березня. Як їх тоді тільки не йменували, мало що не троглодитами... Але на «терористів» таки не витягли. Після них СБУ довелося знешкоджувати, як відомо, «комсомольців-експропріаторів» — цими одинадцятьма «бавляться» і по цей день... По справі комсомольців СБУ свою роботу виконала, але ж гонитва за терористами — це не одномоментний акт, а пролонгована у часі і просторі діяльність.
А як щодо результатів останньої? Вони є більш ніж скромними. Бо якщо зайти на сайт СБУ та як критерій пошуку задати слово «тероризм», згадка про знешкоджених злодіїв такого гатунку віднайдеться лише одна. А саме — про громадянина Шевельова, який у січні 2002 року органiзував вибух у одеському кафе «Авіон». Але ж з січня 2002 року чимало води спливло, то чому ж немає свіжіших новин з антитерористичного фронту?
Можливо, нашій Службі безпеки просто не вистачає потужності? Не вистачає коштів? Можливо, її зусилля в боротьбі з тероризмом просто необхідно формалізувати, оформити законодавчо? Відповідь на ці запитання знайшлася ще 20 березня цього року, коли Президент Кучма підписав прийнятий Верховною Радою Закон «Про боротьбу з тероризмом». У ньому, зокрема, закріплено норму про те, що на письмову вимогу СБУ будь-яка фінансова організація зобов'язана надавати інформацію щодо своєї економічної діяльності. Цим же законом передбачено і право представників СБУ безперешкодно перебувати на будь-якій території, незалежно від її форми власності.
Який чудовий привід віднайшла Служба безпеки для того, аби безкарно покопирсатися у чужій документації! А можливо, й доповнити її чимось своїм — якимось незначущим папірцем, котрий потім дасть змогу говорити про розкриття злочину державного масштабу. А ще можна буде вдертися до будь-кого, не рахуючись з правилами хорошого тону. Достатньо лише мати напоготові посвідчення працівника СБУ, а про відповідний закон Верховна Рада вже подбала. І в разі чого будь-які негаразди тепер з повним правом можна списати на терористів. Як колись — на чортів, відьом, упирів. Цур їм, пек їм...
