Театр імені Івана Франка презентує душевну казку для дорослих «Дорога Памела»

28.03.2018
Театр імені Івана Франка презентує душевну казку для дорослих «Дорога Памела»

«Дорога Памела» франківців. (Фото Валерії ЛАНДАР.)

У час тотального насилля, тероризму і численних воєн так важливо не зневірюватися у тому, що є добро, милосердя, гуманізм.

 

Що цей світ ще не зовсім з’їхав із котушок через невситиме бажання влади і багатства. Що є люди, які безкорисно здатні допомагати і підтримувати.

 

Що на планеті не вимерли (як динозаври) дружба, любов, віра.

 

Останнім часом немало українських театрів випускають вистави про добросердечність, безкорисливу дружбу і любов.

Днями у Києві, на сцені Національного театру імені Івана Франка, представили душевну казку для дорослих «Дорога Памела».

Популярність Джона Патрика

Автором п’єси є американський драматург і сценарист ХХ століття — Джон Патрик.
 
Лауреат Пулітцерівської та премії «Тоні» за п’єсу «Чайна церемонія», за якою був знятий однойменний фільм Даніеля Манна у головній ролі з Марлоном Брандо.
 
Чимало п’єс автора поставлені на Бродвеї, а за його сценаріями зняті кінострічки у Голлівуді.
 
Його твори на сьогодні дуже популярні та затребувані американськими та європейськими театрами.
 
Особливо «Дивна місіс Севідж» та «Дорога Памела» (друга назва «Як би нам пришити стареньку»).
 
Щодо популярності в Україні, то донедавна, приміром, йшла вистава «Моя дорога Памела» у Київському Молодому театрі (у головній ролі — Тетяна Стебловська).
 
Торік улiтку за цією п’єсою з’явилася вистава у Чернігівському Молодіжному театрі, а восени — у Рівненському українському музично-драматичному театрі.
 
Із 2015 року постановка «Моя дорога Памела, або Як уколошкати стареньку» йде на сцені Львівського драматичного театру імені Лесі Українки.
 
І це, переконана, не весь перелік українських постановок...

Історія про виняткових людей

Режисером постановки у Київському театрі імені Івана Франка є заслужений діяч мистецтв України Дмитро Чирипюк, сценографом — заслужений діяч мистецтв України Андрій Александрович-Дочевський (обидва вже понад 25 років віддано працюють у цьому закладі).
 
Співрежисером є Олексій Зубков. Пластичне оформлення створила балетмейстер Ольга Семьошкіна, музичне — Артем Орлюк, костюми — Катерина Маркуш.
 
«Для постановочної групи на чолі з режисером-постановником Дмитром Чирипюком головним чинником у виборі саме цього твору стала не стільки довершеність драматичного матеріалу, яскравість та неординарність характерів, їхніх проявів у неочікуваних ситуаціях, скільки пронизливість і щем людяності, що нею наповнена п’єса, — розповідає Наталя Пономаренко, керівник літературно-драматичної частини театру.
 
— Виникло бажання в наш прагматичний утилітарний час нагадати про історичні цінності людського Буття: милосердя, добро, справедливість. Про те, що чудо можливе, і від кожного з нас, від наших вчинків подекуди залежить життя ближнього. Варто лише зробити крок... і, можливо, допомогти віднайти необхідні слова, підтримати того, хто зневірився». 
 
«Дорога Памела» — це історія про трьох аферистів — Сола (Олег Стальчук), Бреда (Олексій Зубков) і Глорії (заслужена артистка Тетяна Шляхова), які хочуть розбагатіти завдяки бідній бабусі Памелі Кронкі (народна артистка України Олена Хохлаткіна).
 
У старенької не залишилось нікого з рідних: її єдиними співрозмовниками (і захисниками) є домашній кіт-іграшка та Бог, якому вона пише листи на Різдво.
 
А ще сержант поліції Джо Янкі (Назар Задніпровський), якого вона одного разу врятувала від судоми м’язів. 
 
Тож спершу трійка шахраїв хоче поцупити її дорогоцінну колекцію баночок з-під парфумів (зібраних на смітниках).
 
Потім — отримати компенсацію (у розмірі 50 тис. доларів) за її смерть від страхової компанії. Оселитися у домі Памели, застрахувати, ввійти в довіру цим пройдисвітам вдається, а от убити — ніяк.
 
Незбагненна наївність, доброта, довірливість старенької зрештою змінюють навіть їхні зачерствілі серця. 
 
На сцені нагромаджене знахідками зі смітників підвальне приміщення, яке ось-ось може перетворитися на руїни через аварійний стан.
 
Коробки, баночки, пакети, магазинні візки для покупок — це все є багатством старенької Памели.
 
Втративши все найцінніше у житті, вона все одно залишилася оптимісткою: рада кожному дню і кожному новому знайомству.
 
Завдяки новим співмешканцям — Солу, Бреду і Глорії — її помешкання стає безпечнішим, чистішим і затишнішим: з’являються полички, диван із коробок, багацько нових дрібниць зі смітників.
 
А завдяки Памелі чистішими стають думки і наміри аферистів.
 
«Дорога Памела» — це вистава про виняткових людей, які своєю добротою і сердечністю роблять світ трохи кращим, закликають до людяності й співчуття.
 
А також — про право вибору, з яким ми стикаємося чи не щохвилини: брехати чи правду сказати, сваритися чи миритися, чесним бути чи ошукувати, допомагати чи дбати лише про себе...
 
Характерну, гротескну і драматичну актрису Олену Хохлаткіну у ролі Памели просто не впізнати... Спокійна, повільна у рухах, з тихим хриплим голосом.
 
Просто — бабка-кульбабка, як точно зазначає один з героїв. Життя викинуло її героїню на узбіччя, однак вона не втратила людяності, віри у Бога, милосердя до оточуючих.
 
Чуйна і турботлива — вона завжди рада прийти на допомогу ближньому.
 
Пишучи листа до Бога, вона зазначає, що любов — це не задоволення, а важка щоденна праця. Тож сама кожну мить намагається прожити з любов’ю в серці, та й інших до цього залучити.
 
І, у міру своїх сил, кожного зробити щасливим. 
 
«У цій виставі зійшлося дуже багато людських факторів, — розповідає Олена Хохлаткіна. — І я вдячна усім — від постановників і партнерів до робітників цехів. Переконана, що наша вистава, як хороше вино, ще має настоятися. Адже створювалася вона в дуже короткі терміни. Проте постановка є вкрай необхідною і, як кажуть, на часі. Це — бенефіс любові. Переконана, що нашій планеті не потрібна велика кількість «успішних» людей. Вона відчайдушно потребує миротворців, цілителів, реставраторів. Людей, поруч з якими добре жити. Планеті необхідні люди з мораллю, які зроблять світ живим і гуманним. Наша вистава саме про це — про здатність любити ближнього». 

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>

  • У культури відбирають 7 мільярдів

    Українське кіно не фінансується державою з нового року. Ще на Львівському книжковому форумі у кінці вересня 2019-го, тепер уже ексміністр культури Володимир Бородянський переконував видавців, що треба вибороти право отримувати з держбюджету гроші на закупівлю книжок для бібліотек. >>