Павло Дворський: «Для мене мій дім — те коріння, що живить творчість»

31.01.2018
Павло Дворський: «Для мене мій дім — те коріння, що живить творчість»

Павло Дворський. (Фото з сайта Dvorskyy.com.)

Уперше він заявив про себе, працюючи у складі вокально-інструментального ансамблю «Смерічка» разом iз Назарієм Яремчуком та Левком Дутківським.

Знайомство і зустріч iз Володимиром Івасюком позначилися на його творчому становленні.

Його «Стожари» облетіли всю Україну і стали улюбленим шлягером, а «Смерекова хата» стала його візитівкою.

Нинішній рік для автора багатьох шлягерів і просто популярних та улюблених пісень, народного артиста України Павла Дворського ювілейний — 

1 лютого він святкуватиме своє 65-річчя!

Від удалого дебюту до авторської візитівки

Буковинська земля дала Україні не одне знане в усьому світі ім’я, серед них співак і композитор Павло Дворський. Він народився в селі Ленківці, Кельменецького району, Чернівецької області, у селянській родині. Закінчив із золою медаллю школу в рідному селі. Початкову музичну освіту отримав у Кельменецькій районній музичній школі. А після служби в армії вступив і навчався в Чернівецькому музичному училищі відразу на трьох відділах: хорово-диригентському, народних інструментів (баян) та вокальному. 
 
Обдарованого юнака помітили і запросили до ВІА «Смерічка». Працюючи у складі популяр­ного вокально-інструментального ансамблю разом iз Назарієм Яремчуком та Левком Дутківським, він уперше заявив про себе на професійній сцені як композитор. У 1979 році в репертуарі «Смерічки» з’явилися його перші пісні — «Стожари» та «Маки для сина». Дебют молодого гітариста виявився настільки вдали, що його нині незабутні «Стожари» тоді облетіли всю Україну і стали улюбленим шлягером на довгі роки.
 
У кожного композитора одна така пісня, що на все життя стає його своєрідною візитною карткою. Для Василя Михайлюка це — «Черемшина», для Степана Сабадаша — «Марічка», для Левка Дутківського — «Незрівнянний світ краси», для Володимира Івасюка — «Червона рута». А для Павла Дворського це, безсумнівно, «Смерекова хата», яка разом зі «Стожарами» та «Писанкою» у виконанні Назарія Яремчука принесла йому не тільки популярність у 1985 році, а й визнання. Павло Дворський став повноправним солістом «Смерічки» і заспівав свої пісні сам. 
 
У більшості випадків сам Дворський дуже точно інтонує свої пісні й створює в них об’ємний образ України — не тієї, у якій живемо, а тієї, якої прагнемо. У «Смерековій хаті», а ще у піснях «Горнусь до тебе, Україно», «Товариство моє», «Со­лов’їна пісня», «Рідна мова» Павло Дворський заявив про себе як громадянин і патріот своєї землі. Адже характерною особливістю цих творів є глибоко ліричний, навіть інтимний зміст і щира синівська любов. Близько до цих пісень стоять його пісні про природу, зокрема «Живиця» на вірші Миколи Бакая, та «Аве, надіє!».

Чернівці — столиця пісні

Сьогодні розмовляємо з Павлом Ананійовичем про сокровенне: його життя за лаштунками сцени — родину, дім і смаки не тільки в творчості. 
 
— Донедавна ви були єдиним із буковинських естрадних зірок, хто, незважаючи на популярність, не полишав Чернівці. Сьогодні ви вже киянин. Як пережили зміну місця проживання?
 
— Переїзд був дуже болісним у моральному плані. Адже 32 роки мого життя пов’язані з Чернівцями: тут я зустрів свою дружину, тут народилися мої сини, тут я співав у «Смерічці» разом iз побратимом Назарієм Яремчуком. Чернівці — столиця пісні, але Київ — столиця шоу-бізнесу... Я не один рік міркував над тим, їхати туди чи ні. А відтак вирішили поєднати навчання синів і мою творчу роботу. Живу в районі, який мені нагадує Чернівці, — Теремки-2. Там є поблизу три озера, гарний дубовий парк. Також є хороший зв’язок із центром. Студія звукозапису, у якій я працюю, розташована неподалік станції метро «Політехнічний iнститут». 
 
— І де ж для вас краще жити?
 
— Звісно, у Чернівцях краще жити. За якихось півгодини, максимум годину, я міг пішки обійти увесь центр міста. У Києві для цього треба брати авто. Грати в теніс ходив до спортивної школи на вулиці Лесі Українки — зовсім близенько від дому, а в Києві на заняття треба далеченько їхати. На Буковині живуть мої родичі, друзі, знайомі. Але у Києві значно більше роботи, можливостей, хоч і життя дорожче. Щодня телефонують і запрошують на фестивалі, конкурси, концерти. І це чудово! Адже, якщо творча людина незатребувана, у неї починаються депресії. 

Я не такий великий майстер на всі руки 

— Що для вас є домівка і де вона бере свій початок?
 
— Мій дім починається з найсвятішого, що є для кожної людини, — батьківської хати, що в мальовничому буковинському селі Ленківці на Кельменеччині, з моєї родини: братів, сестер, племінників і моїх синочків. І незважаючи на те, що здебільшого перебуваю далеко від моїх рідних, я завжди відчуваю їхню присутність.
 
Для мене мій дім — це те коріння, що живить мою творчість, дає сили втриматися на цій землі і залишатися людиною, а головне — творити той духовний і щедрий храм на нашій українській землі. Тому свою квартиру у Чернівцях не збираюся продавати. Бо це наша колиска: тут було написано багато моїх пісень, виростали мої сини, приходили в гості гарні люди… Можливо, саме у ній житиму на старість. 
 
— А якщо коротко описати, яким є Павло Дворський у своєму домі? 
 
— Як кожен український батько — господар у своєму домі. Але відразу мушу зізнатися, що я не такий великий майстер на всі руки, щоб, наприклад, зробити вдома якийсь серйозний ремонт чи полагодити, скажімо, електрику чи якісь прилади. І все ж, коли, зрідка, випадають щасливі дні побути вдома з родиною, то залюбки ходжу на базар і в магазини. Допомагаю дружині у прибиранні оселі. 
 
Що стосується кулінарії, то можу приготувати самостійно різні салати, підготувати все для борщу. А коли часом дружини вдома немає, то без проблем роблю яєчню, варю макарони. З голоду, як кажуть, не помремо. Але найбільше я люблю сільську роботу, до якої нас змалечку привчили батьки.
 
Бо в селі треба вміти все: орудувати косою і лопатою, граблями і вилами. Хто виріс у селі, має знати,  як просушити сіно, перевернути його, а потім поскладати в копиці чи на горищі. Я думаю, хто не відчув у житті насолоди від цієї сільської роботи, такого своєрідного спілкування з природою, той дещо обділений радістю в житті.
 
А взагалі, вдома я відчуваю себе, як пташка у рідному гнізді, яке потребує твоєї постійної уваги і турботи. І я намагаюся вберегти своє родинне гніздо, бо саме його тепло завжди зігріває мене в гастрольній подорожі, завдяки йому виходжу на сцену з добрими, гарними почуттями до людей, які мене розуміють. І це мене тримає на цьому світі.

Артист може співати багатьма мовами, але — прославляти рідну

— Сьогодні немало українських виконавців заради популярності співають російською мовою?
 
— Я не проти співати російською мовою, якщо, скажімо, як колись, приїжджав, з концертом до Росії. Але російського альбому в мене ніколи не буде. Вважаю, що артист може співати багатьма мовами, але прославляти насамперед рідну.
 
— Про що мрієте?
 
— Мрію, щоб приїжджали до нас в Україну з інших країн — Канади, Америки, Австралії, Італії — і чарувалися талантами наших дітей, мудрістю наших ветеранів, красою нашої молоді. Щоб не було такого, що Україна пасе задніх в економіці, культурі, соціальному забезпеченні... Хотілося б, щоб наша країна реально була на європейському рівні. Адже навіть якщо людина має гідну зарплату і достойне життя, вона у нас все одно не почувається цілком щасливою, бо поряд існує бідність.
 
— Що найсокровенніше має бути для людей?
 
— Нехай та пісня, що звучить у ваших світлицях, у ваших родинах, гуртує вас, надихає на добрі справи, вселяє віру у перемогу і краще майбутнє нашої держави. Бо майбутнє нашої України залежить від того, як ми єднаємось, як ми розуміємо і підтримуємо один одного, як ми радіємо успіхам і співпереживаємо проблеми один одного. Тому гуртуймося, єднаймося і тримаймося купи. 
 
Як писав наш земляк Микола Бакай:
 
«Будуймо храм, духовний храм.
Щоб жили діти і онуки.
Будуймо храм, щоб разом нам
Дійти до злагоди і злуки.
Будуймо храм, високий храм
Під мирним небом України
Будуймо храм, щоб жити нам
В одній згуртованій родині».
 

ГАСТРОЛІ

Сьогодні пісні Павла Дворського знають і люблять. Учасник легендарної «Смерічки», творчий побратим Назарія Яремчука, Володимира Івасюка, Ігоря Білозора, Павло Ананійович і нині плідно гастролює, пише нові пісні.
 
Він з успіхом презентував чарівну українську пісню в Лаосі, Індії, Австралії, Канаді, США, Італії, Німеччині, Чехословаччині, Румунії, Росії, Австрії, Франції, Польщі.
 
Першим з українських митців виступив на українсько-американському фестивалі в Нью-Джерсі на сцені знаменитого Медісон Гарден Стейт, де його творчості була дана висока оцінка.

  • Богдан Поліщук: сценограф, який став режисером

    Про Богдана Поліщука сьогодні більше відомо як про художника-сценографа, або як художника-ілюстратора. Ще навчаючись у Національній академії образотворчого мистецтва, він разом зі своєю майбутньою дружиною Оленою Рачковською (нині – Поліщук) започаткував Незалежний Театральний журнал «Коза». >>

  • Польський композитор Кшиштоф Пендерецький помер у віці 86 років

    Знаковою подією для культурного життя Києва був останній приїзд до України 29 вересня 2018-го Кшиштофа Пендерецького, який за диригентським пультом представив свій монументальний твір Credo (1997-1998) за участі польських солістів і українських хорів та оркестру. >>

  • Третя «ГРА»: продовжують змагатися 28 вистав із 9-ти міст

    У Міжнародний день театру Національна спілка театральних діячів оприлюднила лонг-лист учасників третього Всеукраїнського театрального фестивалю-премії ГРА. Із 83 заявлених гравців експерти визначили 28 кращих. Саме вони продовжать боротьбу за національний театральний Оскар. >>