, іще й добряче!

20.12.2017

Контрактник 53-ї бригади: На «передку» зараз «бомблять», іще й добряче!

Однією з найбоєздатніших бригад у ЗСУ є 53-тя бригада, адже має чималий досвід боїв, хоча свого часу її формували з кого тільки можна було: «циганська», як називають її самі бійці. До того ж вона — чи не єдина, яка не має свого постійного місця дислокації.

Бригада нещодавно з передової — зі Світлодарської дуги (лінії оборони, на яку на початку 2015 року відійшли з Дебальцевого підрозділи ЗСУ).

Й після ротації зараз перебуває «на відпочинку» в спартанських умовах: особовий склад набирається сил... у дніпропетровських полях у військових наметах.

Вочевидь військове керівництво нічого не навчив лютий 2016-го: тоді бійці 53-ї бригади, обурені відсутністю води, харчів та найелементарніших умов, самовільно залишили полігон «Широкий лан» і здійснили 40-кілометровий марш на Миколаїв (делеговано було третій батальйон).

Днями вдалося поспілкуватися з контрактниками цієї багатостраждальної бригади.

Один із бійців, якого вдалося найбільше розговорити, попросив не називати ні його прізвища, ні позивного, бо, як він сказав: «Усе ж правда! А мене «з’їдять» — не побратими, а командири!»

«Якби нам у 2014-му дозволили йти вперед, давно б уже «їх» вибили»

— На війну пішли добровольцем?

— Ні, був мобілізований 1 серпня 2014 року під час третьої хвилі з Одещини, де був на заробітках. До вересня був на полігоні «Широкий лан», а на початку жовтня — вже в Пісках. Згодом нас звідти відвели й поставили в Красногорівку, потім були Авдіївка, Мар’їнка... Бачу, що й донині «сепари» в тих місцях не заспокоюються.

— Ви щойно повернулися з передової на перепочинок? Яка зараз ситуація на «нулі»?

— Те, що показують по телевізору, — брехня! По телебаченню кажуть, що за день загинув один наш боєць, а заглянеш в інтернет — четверо... То й кому вірити? Віри немає нікому!

На «передку» зараз «бомблять», іще й добряче! Принаймні можу це стверджувати щодо Світлодарської дуги: в основному нас із хлопцями там крили з БМП, СПГ та мінометів.

Нам же взагалі не дозволяли стріляти, особливо в останній тиждень — перед нашим виходом на ротацію. Коли ж знахабнілі «сепари» лізуть на нас (вони ж не йдуть до нас чай пити), тоді вже стріляємо — ми ж не будемо чекати, щоб вони в наші окопи прийшли й нам вуха повідрізали (сміється). Тоді ми плюємо на накази!

— Чим відстрілюєтеся?

— У нас на позиції є вкопана БМП, інша справа, повторюсь, що нам не дають дозволу з неї стріляти. Є й «дашки» (ДШК — станковий крупнокаліберний кулемет Дегтярьова-Шпагіна, 12,7 мм. — Авт.), з яких теж не можна стріляти.

Тож беремо на себе відповідальність і відстрілюємося. А куди вже далі терпіти — вони нахабно окопуються вдень, та ще й махають нам руками, а нам керівництво каже: «Дивіться — не стріляйте!» Там, де ми були на «нулі», йде лісосмуга, потім Дебальцівська траса, а на її повороті — ми з одного боку, а вони — з іншого. І вони підкопалися вже до самої траси — далі нікуди, адже з іншого боку — ми.

Мені здається, що «сепари» відкриють цю трасу... Ще до Дебальцевської бійні в 2015 році, коли ми там стояли й час від часу когось зi своїх посилали в магазин, то вже тоді місцеві знали, що трасу відкриють, хоча ми про це не були в курсі. Вони нас неодноразово запитували, коли ж, мовляв, ви її відкриєте нарешті...

— Якщо зараз «вони» відкриють трасу Бахмут—Дебальцеве, то що буде з вами?

— Якщо таке трапиться, то поставлять блокпости й там стоятимуть лише «погранці». Так було, коли ми виходили в 2016-му з Зайцевого — в Майорську поставили наш блокпост, а через тридцять метрів — «сепарський». Тоді цивільні курсували туди-сюди, а які були там черги... тисяч по вісім чоловік.

— Який настрій зараз у хлопців на передовій?

— Та вже ніякий... Віри не ймемо нікому! Бо кому ж вірити, якщо на кожному кроці брехня! На «передку» — одні контрактники. І ті, хто підписав на три роки, — старі вояки, вже поступово звільняються, а на їхнє місце присилають таких... І куди в тих військкоматах дивляться?

— Яку загалом бачите перспективу щодо тривалості війни, розвитку подій на фронті?

— Мені здається, щоб зразу, в 2014 році, дали нам добро йти вперед, то не було б ні Дебальцевського котла, ні інших масштабних трагедій. Ми тоді зупинилися, а «вони» інтенсивно укріплювались й укріплюються: роблять такі дзоти, що наші 120-міліметрові міномети їх не візьмуть. А в нас бліндажі в один накат (один ряд колод. — Авт.) накрили — й «достатньо», а якщо хтось із сусідів накрив у два, то вже «шикарний бліндаж». Хоча, за інженерними нормами, має бути в три накати плюс метр зверху утрамбованої землі! Просиш ті колоди в начальства, а у відповідь: «Чекайте! Будуть!» А коли вони будуть?..

От на Світлодарській дузі: вкопалися, обладнали бліндажі (скільки туди ми своїх грошей вклали!), а нас звідти фактично вигнали! На наше місце зайшла 54-та бригада, як на курорт — на все готове! З якого дива нас звідти «виселили»? Та й узагалі, 54-та бригада — «місцева», Бахмутівська, й у них постійне місце дислокації за якихось сорок кілометрів від «передка».

Це ми, як цигани, по полігонах «відпочиваємо», хоча формально наше місце дислокації — в Дніпрі. Ось зараз стоїмо в чистому полі під Орловщиною (село в Дніпропетровській обл. — Авт.), а у нас немає дров — замерзаємо!» Та фактично нічого немає, як «відійти» в таких умовах від боїв на передовій!? Те ж саме було, коли ми виходили із Зайцевого, — зиму провели в полі у наметах під Черкаським. Якщо вітер, то в мороз навіть при мінус двох відчуття на всі мінус десять градусів.

І ми маємо всі шанси пробути в цих нелюдських умовах до весни наступного року. Можливо, підпишуть до 27 грудня документи, аби відправити нас на Авдіївку, що малоймовірно. І знову ж таки, потрапимо з вогню та в полум’я, бо там iще й стрілятимуть... І знову ж таки, починай заново все копати, рити…

Я вважаю, що пункт посійної дислокації просто необхідний. Ось ми були двічі на передку по вісім місяців (Зайцеве та Світлодарська дуга), то дайте ж людям 3-4 місяці нормально відпочити. Дайте відпустки не по 10 діб, як нам тикає начальство, а належних 30 діб!

Нашій бригаді вже скільки раз обіцяли пункт постійної дислокації, останній раз — у Сiверськодонецьку... Наприклад, 93-тя бригада: зайшли в зону АТО, приблизно рік відбули й повернулися у свій рідний Дніпро. Або, коли я був у 28-й бригаді в 2014-2015 роках, відбули ми зону бойових дій і повернулися в рідну Одесу: ось тобі Чорне море, гуртожиток, куди може дружина приїхати з дітьми провідати.

— А чого ж у 53-ї бригади склалася така ситуація?

— Бо ми — «цигани» на колесах. Я вже й сам не знаю, чому так. У минулому році до нас перед заходом на Світлодарську дугу приїжджав міністр оборони й пообіцяв: як тільки потім вийдете з передової, то вирушите в Сiверськодонецьк, який стане для вас пунктом постійної дислокації. Але ми чомусь знову потрапили в... поля та багнюку на Орловщину. Фактично, ми і тут у гостях-приймах, бо стоїмо на полігоні 93-ї бригади. Тільки вони не так далеко від нас у казармах, а ми — в полі... Ось підуть дощі, сніг — усе капатиме в палатках на голову.

«Постріл із СПГ коштує сто тисяч»

— На вашу думку, події на сході — це все-таки війна?

— Ця війна — для начальства, для відмивання грошей. Ось я вистрілив по ворогу з СПГ (гранатомет, призначений для ураження танків, самохідно-артилерійських установок та інших броньованих цілей, а також для знищення живої сили і вогневих засобів противника. — Авт.), а мені керівництво каже: «Ти що наробив?! Такий постріл коштує сто тисяч!». То питається: на біса ти мене сюди на передову прислав?.. І наразі відбувається відмивання, мабуть, мільярдів. Навіть винити наших командирів не варто, бо на них тиснуть зверху. У першу чергу в цій війні зацікавлена наша владна верхівка.

Доходило якось на передовій і до того, що й снарядів не було, — роби, що хочеш. Пару разів за нагальної потреби не було боєприпасів для «бехи», а якось — і до СПГ.

Хочеться, аби швидше все це закінчилося: може,«зверху» «нахапаються» грошей, скільки ж можна гребти?! Нехай би був мир над головою у всіх ! Війна — це страшно для будь-кого!

У мене полягло чимало друзів. Лише в 2014 році, коли ми були ще «неграмотні», їхній снайпер зняв одразу чотирьох з «бехи» — ми тільки-но зупинилися в Пісках i ще навіть не встигли заглушити мотор. Спершу я навіть не зрозумів, чого хлопці попадали...

Зараз ми трошки вже навчилися... Видно, що зараз не воюють найманці, які не тримали в руках автомат. Воюють там професіонали: знають, як навести, як зробити розрахунки, куди i в який момент вистрілити (з міномета чи гармати).

«Їхав у відпустку, мене перевірили 24 блокпости»

— У 2014 році відчувалося, що там вояки «зелені» були?

— Звичайно, так, як і в нас... От я, наприклад, служив «срочку» в 1989 році, а потім призивався в 2014-му. Знав, як розібрати автомат, але ж я не воював — це дві великі різниці! Коли ми були в «учебці» й нас дечого вчили, зокрема, на полігоні відпрацьовували денні й нічні стрільби, нам не говорили, що пошлють на Донецьк. Та й нам не вірилося, що будемо воювати. Проте було підозрілим, що в останні два тижні щось батюшка до нас почав регулярно приїжджати.

— Бойовий досвід дався нашій армії чималою кров’ю... Повоювавши більше трьох років, передаєте «молодим» набутий досвід?

— На жаль, так. Перш ніж задіювати «молодого» бійця в боях — поговорю з ним. Розкажу, коли й де можна висовуватися з-за бруствера, а коли не варто цього робити. А в 2014 році скільки загинуло хлопців через брак бойового досвіду: десь постріл чи вибух, то «треба» ж подивитися — висунувся боєць, а снайперу лише цього й треба... А скільки загинуло чи покалічилося через підриви на розтяжках: щось блискуче — «треба» ж підняти...

Не розумію я й тих, хто везе патрони чи гранату додому. Питаєш: на біса тобі та граната, а у відповідь: «Рибу глушити!». Але ж вдома в тебе діти, які можуть ненароком узяти ту «цяцьку»!

І те, що «шманають» на блокпостах — це правильно. Але... У 2015 році, коли їхав додому, то від Попасної до Одеси мене перевірили на... 24 блокпостах. Невже не можна було написати якийсь папірець при перших перевірках, аби на всіх інших не робити одного й того ж?!

«Хохол, ідеш чай пити?» — «Зараз, лише перезаряджуся»

— Як боєць почувається під час відпустки на мирній території?

— Важко... Будь-який різкий звук, удар, наприклад дверима, і я це сприймав за «вихід» міни від «сепарів»... Та й люди «тут» ставляться до нас по-різному: одні ніби й із повагою, а інші — дорікають, мов, тебе туди хтось посилав?! Але й до цього звикаєш…

— Доводилося бачити ворога в лице?

— У 2016 році в одному із населених пунктів нас із «сепарами» розділяла лише вуличка, і один із них за тридцять метрів від мене кричав із-за рогу будинку: «Хохол, ідеш чай пити?», а я йому: «Почекай, зараз, я лише перезаряджуся!..» А в 2016 році в Зайцевому був випадок, коли бідолаха-«сепар» переплутав «свою» вулицю й заїхав на нашу. А коли зрозумів помилку, розвернувся й почав тікати. Хлопці дали автоматну чергу по машині, аби його спинити, й поранили в ногу. Так досі наша прокуратура тягає хлопців, бо вони, бачте,... винні. Того «сепара» легше було тоді добити — мороки зараз не було б, а тепер через нашу гуманність у хлопців проблеми. А документи, форма, зброя того приблуди виявилися... російськими!

P.S. Днями прийшло повідомлення про бої на Світлодарській дузі: четверо наших бійців загинули, декількох — поранено...

Друкована версія