Загроза «кидка»: чому введення миротворців має відбуватись лише на умовах України

08.11.2017
Загроза «кидка»: чому введення миротворців має відбуватись лише на умовах України

Путін і Трамп під час зустрічі навряд чи оминуть тему України.

Після аудієнції у Президента України спецпредставник США Курт Волкер зробив низку сумнівних публічних заяв із приводу умиротворення Донбасу та проблеми незаконно анексованого Росією Криму.

 

Сталося це напередодні зустрічі у Бєлграді 13 листопада цього року із «заклятим другом» України Сурковим, з яким Волкер, нагадаємо, говоритиме про миротворців на Донбасі.

 

Чи були заяви погоджені з главою Української держави, американець не говорив. Хоча такі відомості були б надзвичайно цікавими для суспільства з огляду на пропозиції Волкера.

 

Миротворці — лише на тимчасово окупованих Росією територіях Донбасу

 

По-перше, американський дипломат пропонує спочатку вирішити проблему Донбасу, а потім приступити в якійсь неосяжній перспективі до питання Криму (бажанням Кремля і є обміняти Донбас на Крим).
 
Відзначив учергове, що США, як і раніше, вважають Крим невід’ємною частиною території України (вже більше 70 років таку ж позицію американці займають щодо окупованих Росією Курильських островів, що раніше належали Японії).
 
По-друге, спецпредставник США рекомендує Україні не вносити альтернативну резолюцію Раді Безпеки ООН щодо миротворчої місії ООН на Донбасі.
 
На його думку, можливе конструктивне обговорення, дискусія та відповідне консенсусне коригування вже запропонованої Росією відповідної резолюції з цього питання.
 
По-третє, Курт Волкер вважає, що миротворчу місію доречно розмістити на всій території Донбасу, включаючи російсько-український кордон.
 
У тому числі, зі слів дипломата, для формування довіри між сторонами конфлікту (не вказується, якими саме) для реалізації Мінських домовленостей та результативного просування у нормандському форматі із залученням Великобританії, Швеції тощо.
 
Такі пропозиції Курта Волкера щонайменше засвідчують, що американська сторона не вважає Україну повноправним міжнародним суб’єктом і надає перевагу інтересам Кремля, з яким, вірогідно, досягнуто сепаратні і взаємовигідні домовленості стосовно українського питання.
 
Адже розміщення миротворчої місії ООН на всій території Донбасу (включно із контрольованими Україною більшістю районів) влаштовує у першу чергу Путіна, оскільки знімає з Москви відповідальність за збройну агресію і подає ситуацію як внутрішній конфлікт в Україні.
 
Нескладно передбачити, що в подальшому Кремль вживатиме заходи, що у тій чи іншій мірі легітимізуватимуть ОРДЛО, але вже на всій території Донецької і Луганської областей.
 
Без сумніву, при такому сценарії розвитку подій Україна остаточно втратить і Донбас, і Крим. Адже ординсько- візантійські методи російської дипломатії загальновідомі.
 
Тому м’який тиск Курта Волкера відносно ризику повторення Україною досвіду Кіпру із врегулювання внутрішніх проблем є недоречним, оскільки фактично підштовхує офіційний Київ до поспішних і драматичних для країни за своїми наслідками кроків.
 
Україна зобов’язана рішуче діяти у відстоюванні національних інтересів. Як видається, головним завданням є покрокова політико-дипломатична робота із недопущення вирішення українського питання на умовах Путіна через сепаратні домовленості між Вашингтоном і Москвою.
 
Україна повинна внести, як і передбачалося раніше, власну добре обґрунтовану й аргументовану резолюцію в Раду Безпеки ООН щодо миротворчої місії ООН лише на тимчасово окупованих Росією територіях Донбасу.
 
В іншому випадку Україна знову порине у провалля підконтрольної Росії колоніальної провінції з аморфним етнічним середовищем.

Захід знову повернувся до стратегії умиротворення російського агресора

Про такі виклики може свідчити і нещодавня заява Держдепартаменту США  про нібито узгоджені з європейськими партнерами послаблення санкційних ризиків для Росії стосовно будівництва газогону «Північний потік 2».
 
Тривожний месидж Україна та небайдужа частина світової спільноти на початку листопада отримали від президента США Дональда Трампа.
 
Глава Білого дому заявив про намір зустрітися з Путіним на саміті АТЕС у В’єтнамі. За його словами, така зустріч може допомогти США у врегулюванні ситуації в Сирії та Північній Кореї.
 
Начебто міжнародна військова коаліція та партнери по НАТО та ЄС спільно зi США неспроможні вирішити без Росії ці питання. 
 
Вашингтону, напевне, відомо, що Кремль навмисно та послідовно підтримує як політико-дипломатично, так і військово-технічно антиамериканські настрої у цих країнах і добровільно своїми інтересами в таких регіонах світу не поступиться.
 
Таку ж позицію Путін, найвірогідніше, займатиме і стосовно України, про яку Трамп нібито теж має намір поговорити з російським президентом.
 
Попри віру в партнерську солідарність з Україною США та ЄС, лише перелічені факти спонукають до невтішних висновків.
 
Складається враження, що Захід знову повернувся до стратегії умиротворення російського агресора.
 
При цьо­му прямо чи опосередковано Заходом на Путіна-карателя Чечні, Грузії, України і патріотично-демократичних сил Сирії  одягається тога такого собі миротворця, що, безумовно, додає узурпатору електоральної привабливості напередодні президентських виборів у Росії в березні 2017 року.
 
Звичайно, таке ставлення до Путіна схоже на вдячність Дональда Трампа Кремлю за поки що не доведену де-юре підтримку на президентських виборах США, в яких він переміг.
 
На певні аналогії і роздуми в цьому контексті наводить зустріч у місті Сочі канцлера ФРН Ангели Меркель із президентом Росії Володимиром Путіним напередодні парламентських виборів у Німеччині.
 
Результат відомий — перемогла партія Меркель, і вона вчетверте очолила країну з однією з найпотужніших економік світу. Мабуть, більш розлогі коментарі з цього приводу зайві.

Місце зустрічі змінити не можна?

Звертає на себе увагу й місце, де планується вже вдруге зустріч Курта Волкера й Суркова, — Белград.
 
На жаль, без українського представника, що працює на висунуті вище припущення. Белград є столицею Сербії — країни, що фактично стала сателітом Росії та яка постійно ігнорує офіційне звернення України щодо участі сербських громадян у складі російсько-окупаційних військ­ у бойових діях на Донбасі.
 
Враховуючи, що і тристороння група із врегулювання ситуації на Донбасі постійно працює в Мінську — одній із столиць союзної російсько-білоруської держави, — зайве говорити про те, що Москві вдається нав’язувати і частково диктувати свої умови стосовно географії, протоколу і процедури переговорного процесу.
 
Таким чином, створюються найсприятливіші умови для діяльності російських спецслужб із добування необхідної Кремлю цінної військово-політичної стратегічної інформації стосовно використання її з метою шантажу опонентів та уникнення виконання взятих на себе зобов’язань.
 
Не виключається, що неприйнятні для України пропозиції Курта Волкера є наслідком такого впливу російської сторони. 
 
Потрібно також мати на увазі, що існують різні Америки. Є співчутлива і партнерська до України Америка Маккейна і Меттіса.
 
Але є і байдужа та занадто прагматична Америка Манафорта і Натаніеля Рокфелера, на яку Україна точно не може розраховувати у своїй боротьбі з російським агресором.
 
Така ж особливість характерна і для Європейського Союзу.
 
Без сумніву, в ситуації, що складається, свій голос повинні подати і національні спецслужби України.
 
Після руйнації періоду Януковича українські розвідка і контррозвідка стрімко набирають сили професіоналізму та необхідного кадрового, управлінського, оперативно-технічного і ресурсного забезпечення.
 
Саме такі структури сектору безпеки відповідальні за надання вищому керівництву держави достовірних, об’єктивних і вивірених матеріалів щодо планів та намірів зовнішнього і внутрішнього ворога.
 
Вони ж мають також пропонувати креативні моделі адекватних дій України з попередження та ефективної відсічі ризиків і загроз національній безпеці дер­жави.
 
Нарешті український парламент зобов’язаний подолати дріб’язкові внутрішні чвари й ухвалити-таки закон про деокупацію Донбасу та повернення Криму, який унеможливить будь-які і будь-кого спроби вкотре кинути Україну на поталу Кремля.
 
В античну епоху з такого приводу стверджували: Contra sper spero — без надії сподіваюсь, що Україну вчергове «лихі люди» не розведуть на капітулянтські угоди з  російським агресором. Україна конче потребує миру. Але миру без анексій, контрибуцій і репарацій. 
 

А ТИМ ЧАСОМ…

Президент США Дональд Трамп, який зараз перебуває в турне країнами Азії, має намір зустрітися з російським колегою Володимиром Путіним у В’єтнамі 10 листопада.
 
Головне питання, яке обговорюватимуть лідери двох країн, — ситуація навколо Північної Кореї.
 
«Ми хочемо допомоги Путіна по КНДР, і ми будемо зустрічатися з багатьма різними лідерами», — сказав американський президент на борту літака перед вильотом до Японії. 
 
Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков зазначив, що президенти мають намір обговорити питання Сирії та Північної Кореї.
 
Про Україну Пєсков промовчав, хоча напередодні свого турне сам Трамп наголошував, що цю тему він має намір зачепити в розмові з володарем Кремля.
 
«У нас може бути зустріч із Путіним ... це дуже важливо. Вони можуть допомогти нам iз Північною Кореєю, Сирією. Нам потрібно поговорити про Україну», — заявив Трамп в інтерв’ю телеканалу Fox News.
 
Нагадаємо, зустріч, що, як очікується, відбудеться в кулуарах саміту Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва у В’єтнамі, для Трампа і Путіна стане другою. 
 
Василь БОГДАН, 
експерт з питань безпеки, 
генерал-лейтенант, публіцист