Місто, що надихає: художниця Ніна Кущенко черпає ідеї у рідному Ніжині

Дванадцять років тому на подаровані на день народження гроші Ніна Кущенко, яка мешкає у Ніжині, накупила собі... різних фарб, пензлів та інших матеріалів для малювання.

 

«Перші два портрети, які я намалювала, мій чоловік, який розбирається в техніках малювання, порекомендував далеко заховати й нікому не показувати, — розповідає жінка.

 

— Вони й зараз заховані (сміється). Але бажання осягнути хоча би якусь частку таїнства цього виду мистецтва в мене не пропало, а, навпаки, стало сильнішим. Бо відтоді визначилася для себе: живопис — це те, що моє». 

 

Перед тим, щоправда, було кілька років самоосвіти.

 

Ази малювання освоювала спочатку теоретично з книг (і зараз не перестає освоювати професію художника), зі спостережень, як працюють інші художники.

 

Коли намалювала  першу картину — була здивована, як легко все пішло. Як правильно розподілилися на полотні кольори, як заграло на ньому світло, як вималювалася просторова перспектива.

 

Почала пробувати себе в різних техніках. Але олія для Ніни Кущенко, нині уже народного майстра образотворчого та декоративно-прикладного мистецва, — найживіша.

 

«Навіть якщо пишу картини акриловими фарбами, поверх наношу олію, — розповідає вона. — Картина від цього оживає, грає всіма барвами». 

 

Художниця каже: «Різноманітні пейзажі, урбаністика (провінційна здебільшого, Ніжин у цьому відношенні є невичерпним джерелом творчості), а також квіти, — це моє. Квіти народжуються з-під пензля, «випурхуть» без мого за ними споглядання. Пелюсткові відтінки, кожна жилочка, навіть дзвінка ранкова роса на них і сонце, яке їх осяває, — все це в моїй голові.

 

І все це гармонійно лягає на полотно. Останнім часом почала займатися портретами. Що б я не писала, роблю це тільки в хорошому настрої, — тоді картина ніби сама малюється, а пензель ніби сам працює, розставляючи де треба позитивні акценти. Працюю, уявіть собі, переважно вночі, коли всі сплять і ніхто мене нічим не відволікає».

 

Ніна Кущенко намалювала вже — у це важко повірити навіть їй самій — близько тисячі картин. Кілька років тому ще займалася точними підрахунками, — тоді їх було більше шестиста.

 

А нині вже й рахувати перестала. Вони, у приватних колекціях України й за кордоном.

 

Виставлялася в столичних залах і на колективних виставках.

 

Найперша й тому незабутня відбулася в Києві, у «Галереї на Пітерській»; кілька виставок було у столичних Будинку художника та Українському домі. Часто долучається до благодійних аукціонів.

 

«Зараз готую роботу на шевченківську тематику для одного з музеїв Канади», — ділиться мисткиня.

 

Художниця відремонтувала (своїми руками!) дві великі зали під арт-галерею, назвавши її «А ля Прима» (від назви різновиду техніки живопису по сирому, коли картину малюють за один сеанс; більшість робіт Ніни Кущенко, до речі, написані цією технікою).

 

Тепер у галереї проводять творчі зустрічі, майстер-класи з живопису, фотографування й художнього ткацтва.

 

До цієї роботи долучилися Ігор Волосянкін — талановитий фотомайстер, член Національної спілки фотохудожників України й викладач Ніжинського училища культури й мистецтв імені Заньковецької Євгенія Липовецька.

 

Серед останніх робіт — волонтерська — розмальовування разом з іншими місцевими митцями ніжинської двоповерхової дитячої поліклініки.