«Важливо давати переселенцям вудочку, а не рибу»

«У США добре розуміються на темі Криму»

— Аліме, у яких напрямах сьогодні працює «Крим SOS»? Чи змінилася специфіка роботи за два роки?

— «Крим SOS» виник як сторінка у «Фейсбуці» у перший день російської окупації, й його головною метою було інформування. Події та виклики наступних двох років корегували нашу роботу. Але головним завданням була і є деокупація півострова.

Сьогодні ми маємо чотири офіси: Київ, Львів, Херсон, Полтава. І якщо умовно розділити нашу діяльність, то ми маємо декілька напрямів. Це робота з переселенцями, і тут ми є виконавчими партнерами ООН iз прав біженців. Допомагаємо в отриманні грантів (на проведення соціально інтергаційних проектів або допомоги в екстрених випадках, наприклад, ремонт будинку після пожежі чи придбання бойлера для багатодітної родини), які дає ООН. Найважливіший напрям — це сприяння інтеграції переселенців у те нове середовище, де вони опинилися.

Також займаємося інформаційними проектами, в нас діє сайт «КРИМ-INFO», який подає аналітику по Криму. Ми також пояснюємо на Заході, що відбувається в Криму і чим можуть допомогти наші зарубіжні партнери. Ще одним нашим завданням є підтримка культурних зв’язків між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився, збереження кримсько-татарської культури і мови.

— Днями ви повернулися зi США, де брали участь у засіданні Ради Безпеки ООН. Очевидно, що йшлося про Крим. Які питання були на обговоренні та якою була реакція представників Росії на вашу появу спільно з Мустафою Джемілєвим?

— Це було закрите засідання Радбезу ООН. Відсутність Росії помітили й країни-учасники, які наголосили, що це неповага, по-перше, до інших країн, по-друге, ігнорування усіх міжнародних принципів. До речі, напередодні Росія закликала деякі країни не з’являтися на засідання.

Ми мали зустрічі з представниками Білого дому, сенату, Держдепартаменту, Радбезу США, де обговорювали права людини в Криму. Є декілька важливих висновків для нас: по-перше, у США добре розуміються на темі Криму, вони ставили досить специфічні вузькогалузеві запитання, по-друге, це питання до українського уряду. І в Америці добре бачать, що реформи в Україні йдуть не так швидко, як хотілося б українцям, часто вони штучно гальмуються.

Насамперед неймовірно важлива підтримка кримських татар як корінного народу. Сьогодні Меджліс намагаються зробити екстремістською організацією, а це означає що тепер більшість кримських татар можна визнати екстремістами в себе на батьківщині. І про це ми говорили також.

До речі, говорили ще про постанову Нацбанку, яка не визнає людину з українським паспортом, але з кримською пропискою резидентом України, якщо відсутня довідка переселенця. За нашими підрахунками, майже половина кримчан її не мають. І я не виняток, бо виїхав iз Криму ще задовго до початку окупації, відповідно, тепер я не можу навіть банально прийти в банк та покласти гроші на картку, якою користувався впродовж восьми років. І ця проблема дуже дивувала американців.

— З якими ще проблемами стикаються переселенці? Чи змінилися вони за два роки?

— Питання житла та роботи і сьогодні дуже актуальне. Сюди додається не менш гостра проблема з документами, через те що в нас і досі немає дієвої стратегії. Вона повинна бути прописана спільно з громадськими діячами, волонтерами, які безпосередньо працюють iз переселенцями, з експертами, які мають подібний досвід в інших країнах.

— Для країни, яка раніше не була знайома з проблемою переселенців з окупованих територій, робота з ними весь час була і є певним експериментом. Чи з’явився за два роки ефективний механізм? Упевнена, що більшість проблем досі на плечах волонтерів.

— Було б неправильно говорити, що держава самоусунулась у цьому питанні. На різних рівнях влади вони все ж таки намагаються щось робити. Але це залежить і від того, наскільки вони відкриті та охочі до роботи. Якщо є чиновник, який зацікавлений у тому чи іншому питанні, то процес «піде».

І якщо ми говоримо про Львівську область, то важливо реанімувати координаційний штаб, і ми готові брати на себе відповідальність за його роботу. Так, не мали досвіду роботи з переселенцями, але зараз, щоб отримати ці знання, ми маємо знати, як це працювало в інших країнах, перейняти їхній досвід. Щоб не зробити помилок, які потім буде важко виправити.

«Переселенці не тільки просять, а можуть бути корисними місту»

— Чи є статистика, скільки кримських татар унаслідок російської окупації тимчасово втратили свою малу батьківщину?

— За офіційною статистикою, з Криму загалом виїхало близько 21 тисячі осіб. Однак, за нашими підрахунками, їх близько 35 тисяч, серед них 65-70% — це кримські татари.

— Із початку окупації досить консервативний Львів прийняв чимало переселенців iз Криму та сходу України. Чому, на вашу думку, кримчани обрали саме Львів? Сьогодні їх тут чи не найбільше мешкає.

— Є кілька причин, чому кримчани переїхали саме до Львова. Львів — дійсно комфортне місто для життя, цінності львів’ян збiгаються з нашими релігійними цінностями. Дуже сильна релігійна ідентичність, і вона дуже схожа. Ще один аргумент, що свого часу місцеві органи влади, мер міста публічно зверталися до кримчан і запрошували їх до Львова. Деякі переселенці розглядали Львів як перевалочну базу, щоб їхати далі за кордон. Але здебільшого люди залишаються тут.

— Ви живете у Львові протягом восьми років. І вже, напевно, дуже добре знаєте місцевий менталітет. Чи легко було львів’янам прийняти переселенців із Криму?

— Часто львів’яни кажуть: «Якщо ми віримо в Бога, вони вірять у Бога, то в чому проблема?». І я розумію: якби приїхали кримські татари-атеїсти, порозумітися було б складніше. Можливо, саме релігійні засади допомогли в порозумінні.

Але в житті переселенців не все так легко. Відчувається стереотипне ставлення до переселенців, коли вони шукають собі житло. Часто відмовляли переселенцям зі сходу, зараз почали відмовляти переселенцям iз Криму. Те ж саме і з роботою.

— Одним iз найважливіших та найскладніших аспектів в адаптації є психологічна робота. Особливо для кримських татар, адже це друга депортація за дуже короткий проміжок часу. Наскільки ретельно цим займаються волонтери та громадські організації?

— Для «Крим SOS» із самого початку питання психологічної адаптації, збереження культури, мови було основним. Я не знаю, в якій iще волонтерській організації є такий окремий інтеграційний і культурний напрями.

— Кримські татари взагалі мають таку специфічну проблему, яка не характерна для переселенців сходу, — збереження ментальності: мови, релігії, культури. Чи є сьогодні маленький шматочок Криму у Львові?

— Ми заснували «Кримський дім», бо розуміли, що сюди приїхали люди зовсім іншого бекграунду, культурного, релігійного, мовного і тут потрібне балансування, щоб люди інтегрувалися і не асимілювались. Щоб кримські татари не забували свою мову і підтримували культурні зв’язки. Скільки ми маємо сил і можливостей, ми намагаємося зробити такий куточок у себе в офісі та у «Кримському домі». Нам місто виділило приміщення, воно в жахливому стані, але ми готові шукати можливості та фінансування. Ми хочемо і кримських татар залучати до різних проектів, і львів’ян. Щоб вони один одного пізнавали. Для нас важливо показати, що ті люди, які сюди приїхали, вони не тільки щось постійно просять, а можуть робити й щось корисне для міста.

«Ми проти компактного проживання, бо такі поселення перетворюються на гетто»

— Ви часто наголошуєте, що відмовляєтесь від багаторазової гуманітарної допомоги. З чим це пов’язано?

— Усе просто: якщо людина протягом року приходить на склад гуманітарної допомоги й постійно отримує памперси, гречку, канцтовари чи одяг і таким чином живе, то вона перетворюється на того, кому всі винні, спочатку держава, потім міжнародні організації, місцева влада, винні волонтери. А якщо завтра не буде гречки на складі, вони прийдуть і скажуть: «Де МОЯ гречка?». Ведучи такий спосіб життя, переселенці будуть зовсім не інтегровані в суспільство. Тому важливо давати їм вудочку, а не рибу. Бо, даючи рибу, ми робимо ведмежу послугу нам усім.

— Часто рятуючи життя і здоров’я, люди опиняються за тисячі кілометрів без грошей і даху над головою. Як бути у цій ситуації? Чи можна взагалі розраховувати на допомогу держави?

— Держава має допомагати своєму громадянину знайти дах над головою. У нас бувають випадки, коли приходять люди з одним рюкзачком і кажуть, що то все, що мають. І для таких людей важлива першочергова гуманітарна допомога. Я дуже часто дякую львів’янам, які допомогли розселити чи знайти роботу не одній сотні переселенців. Але це має бути разом iз державою. Очевидно, я буду неправий, якщо скажу, що держава нічого не робить. Деколи бувають абсурдні ситуації, коли держава відправляє 80-річну бабусю в село, в якому колодязь за два кілометри. І вона приходить до нас та каже: «Я там зиму не переживу, я просто не зможу принести собі води».

Ми також проти компактного проживання, бо такі поселення перетворюються на гетто.

— Жертвами окупації стали також і діти. Наскільки їм комфортно в новому середовищі?

— З усіх категорій населення найлегше в адаптації молоді, студентам. З маленькими дітьми важче, вони сумують за домом. Із дітьми працюють психологи, бо ті часто кажуть: «Я хочу додому, у свою кімнату, до своїх іграшок, до своїх друзів». Велика подяка в цій ситуації школам, які без проблем беруть цих дітей, а вчителі допомагають адаптуватися. У Львові ще не було ситуацій, коли б дітей дискримінували, хоча такі випадки були в інших регіонах. Натомість велика проблема з дитячими садочками, немає місць. Ми вже рік говоримо з місцевою владою про створення комбінованого дитсадка, в якому будуть і місцеві, і переселенці.

«Крим через мілітаризацію живе в страху і недовірі»

— У Криму й досі продовжуються політичні репресії, обшуки?

— У Криму зараз нова хвиля репресій. Для кримських татар питання обшуків, політичних в’язнів, зникнення людей — це сьогоднішня реальність, і люди до цього, на жаль, звикають. І це не поодинокі випадки, а системна робота, щоб вижити кримських татар iз території півострова. Також відбувається «заміщення населення», коли кримських татар та проукраїнських громадян витісняють, а туди заїжджають представники різних регіонів Росії. Така практика була і в 1944 році після депортації і після першої анексії Криму Катериною ІІ.

— Чи може українська влада захистити своїх громадян у Криму?

— Ні. Вона не контролює ситуацію. І перше, про що ми говорили за кордоном, — це заснування постійної місії з прав людини в Криму. Це дозволить людям на півострові почуватися в більшій безпеці, ніж зараз. Крим через мілітаризацію живе у відчутті страху і недовіри. Місія допомогла б хоч трохи позбавити їх цього і значно зменшити кількість репресій. На сьогоднішній день ми зафіксували 232 порушення прав людини, але мені страшно навіть подумати, про яку кількість фактів порушення ми ще не знаємо. Не так давно я обговорював можливість створення такої місії з Самантою Пауер, послом США в ООН. Це питання зараз дуже складне. Де-факто влада в Криму зараз окупаційна російська, і це питання міжнародної спільноти. І ООН може заснувати таку, не політичну, а правозахисну, місію у Криму.

«Якщо людина хоче знайти роботу — вона її знайде»

— Ще однією складністю в адаптації є мова. Що допомагає в порозумінні?

— Це правда, бо львів’яни деколи сприймають російську мову як наступ на власну ідентичність. Питання мови часом розділяє. Протягом 25 років у Криму була шароварна, недолуга українізація, яка тільки відштовхувала. Місцевим ми намагаємося пояснювати, що за цінностями переселенці, які приїхали до Львова, такі ж самі, як і вони, з таким ж проблемами і планами на майбутнє. Велика кількість волонтерів, військових — російськомовні, але це їм не заважає захищати свою Батьківщину. Легко бути україномовним у Львові, важко бути україномовним у Знаменці, Краматорську, Сімферополі. До речі, ми відкрили курси української мови для переселенців. Тому мовне питання не повинно заважати в порозумінні кримчан і львів’ян.

— Більшість людей, опиняючись у подібних ситуаціях, опускають руки. Але є й ті, хто не розгубився, а зміг досягти успіху в новому місті...

— Для мене показовою є історія Яшара Фазилова. Він був викладачем французької мови в Сімферополі, переїхавши сюди, не зміг швидко знайти роботу за фахом. Тому почав готувати та продавати плов у центрі Львова. Він цього ніколи не робив. У фартусі з гербом кримських татар не лише готує плов, а й розповідає про кримську та узбецьку кухню. Але зараз він планує займатися освітницькими проектами з французами в Україні.

Я часто сварюся з переселенцями, які приходять і кажуть: «Ти мені винен». Інші, навпаки, розуміють, що ми можемо дати підтримку, але не можемо повністю влаштувати їхнє життя. Переселенці досить успішно займаються бізнесом: кав’ярня «Бахчисарай», кафе «Крим». Оксана Новікова зараз відкрила кафе-пекарню «Кримська перепічка». Якщо людина хоче знайти роботу — вона її знайде.