Пси війни

      Зарка є брудним містечком, вулицями якого гуляє віхола пилу. Воно оточене коричневими, випаленими сонцем пагорбами. В Йорданії Зарка має репутацію центру торгівлі автомобілями та... злочинності, пише кореспондент Бі-Бі-Сі Джон Лейн, який відвідав це місто наприкінці вересня. Про це забуте Богом місто світ дізнався завдяки тому, що в ньому 30 жовтня 1966 року в сім'ї відставного солдата, вихідця з відомого бедуїнського клану Бені Хасан, народився хлопчик на ім'я та прізвище Ахмед Хулайлі, котрий тепер відомий під іменем Абу Мусаб аль-Заркаві як найбільш грізний та небезпечний терорист охопленого війною та хаосом Іраку. Прізвище Заркаві означає «чоловік із Зарки». Багато останніх років Заркаві перебуває «в бігах», але його дружина та четверо дітей надалі мешкають у двоповерховому будинку на околиці Зарки. Через дорогу від них живе його шурин Салех аль-Хамі, який наполягає: «Заркаві є хорошою людиною, хорошим мусульманином, який подався до Іраку з життєвого переконання, що він має боротися з американськими окупантами».

      Мешканці Зарки пригадують, що у підліткові роки Заркаві не вирізнявся особливим інтелектом, а був одним iз найбільших у місті задирак та хуліганів. Більшість вважала, що він виросте звичайним бандитом, який закінчить життя у в'язниці чи в якомусь брудному темному завулку з кулею в головi. Але все ж частина співгромадян відгукується про нього як про розумного, бо хлопець мав задатки лідера. Інших він змушував іти за собою або шляхом переконання, або силою. «Він є лідером, сильною особистістю, яка чітко прямує до поставленої мети», — характеризує Заркаві ісламський активіст Лейт Шубейлат, якому в 90-х роках довелося ділити в'язничну камеру з теперішнім грозою Іраку.

      Заркаві проходив свої «університети» на полі бою та у в'язниці, де відбувалося становлення його особистості та ідеології, яка замішана на радикальному ісламі та політиці. На початку 80-х років він їде до Афганістану воювати з радянськими окупантами, де й перебуває до їхнього відступу 1989 року. Після кількох років бродіння арабським світом у пошуках чергових пригод 1992 року він повертається до Йорданії, де його у 1993-му заарештовують після того, як поліція знайшла в будинку Заркаві цілий арсенал зброї, зокрема й бомби. Суд встановив, що Заркаві готував державний переворот, і засудив до багаторічного ув'язнення. Роки ув'язнення терорист присвятив вивченню напам'ять Корану. 1999 року його звільняють у результаті загальної королівської амністії, власне після звільнення він i стає відомим під підпільним псевдо Абу Мусаб аль-Заркаві. Терорист намагається негайно компенсувати роки вимушеної в'язничної бездіяльності і разом з такими ж шаленцями готує замах у ніч зустрічі 2000 року на розкішний готель «Редіссон» в Аммані, де зупиняються західні гості Йорданії.

      Поліції та службам безпеки вдалося дізнатися та попередити цей замах, тому Заркаві був змушений утекти до Німеччини. Вважають, що саме в Німеччині Заркаві зійшовся з членами місцевих осередків «Аль-Каїди» Осами бен Ладена, хоча не існує жодних доказів на користь цієї версії. За підготовку замаху йорданський суд у 2000 році заочно засудив його до 15 років ув'язнення, тому для уникнення можливої депортації Заркаві повертається до Афганістану, де в місті Герат створює навчальний табір бойовиків, що спеціалізується на використанні бойових отруйних газів.

      Невідомо, чи в Афганістані Заркаві спілкувався з Осамою бен Ладеном, але після терористичних замахів 11 вересня 2001 року у Вашингтоні та Нью-Йорку Заркаві неодноразово відвідував Іран, Ірак, Пакистан, Сирію, Туреччину та Ліван. У зв'язку з такою активністю йорданця, голова відділу з боротьби із міжнародним тероризмом Німеччини Ганс Йозеф Біт застеріг, що, можливо, Заркаві планує проведення газових атак в Європі. Держсекретар США Колін Пауелл у лютому 2003 року також попередив на засіданні Ради безпеки ООН, що Заркаві є ватажком іракського відділення «Аль-Каїди» і готується до здійснення чергових терористичних актів з території Іраку, який надав йому притулок. 2003 року йорданський суд переглянув справу Заркаві і заочно засудив його до смертної кари.

      В Іраку Заркаві осів ніби волею випадку. Наприкінці 2001 року він був тяжко поранений у Гераті в результаті вибуху американської бомби. Поранення було настільки серйозним, що його не можна було лікувати у польових умовах, тому спільники переправили пораненого через Іран до Іраку, де розмістили в одному зі шпиталів Багдада. Є повідомлення, що з огляду на гангрену лікарі ампутували йому одну ногу. Після одужання терорист залишився в Іраку.

      Та Заркаві не довелося їхати в пошуках чергової війни до інших країн, бо американці самі принесли її до Іраку. Він побачив у ній просто фантастичну можливість для реалізації своїх фанатичних планів. І садистських схильностей також. Хоча він надалі залишається таємничою фігурою, уникає з'являтися навіть серед своїх однодумців, але американська розвідка на підставі порівняння записів його голосу та характерних рухів встановила, що на відеозаписах страт нещасних, які були взяті в заручники в Іраку його групою, Заркаві у більшості випадків власноруч виконує варварський обряд підрізання горлянки та відрубування голови заручника.

      Американці покладають на Заркаві та його терористичну групу «Тавхід вал Джихад» («Єдність і священна війна») відповідальність за організацію вбивства у жовтні 2002 року американського дипломата Лоуренса Фоулі, організацію у серпні 2003 року бомбового замаху на штаб-квартиру ООН у Багдаді, в результаті якого загинули 22 особи включно з головою місії ООН Сержіо Віейрою де Мелло, бомбового замаху цього ж місяця на мечеть Алі в місті Ен-Неджеф, під час якого загинули 105 осіб, бомбардування у листопаді 2003 року комендатури італійської поліції у місті Ен-Насирія, від якого загинули 30 осіб включно з 19 італійцями, організації та виконанні бомбових замахів на мусульманські святині іракських шиїтів в Багдаді та місті Кербела, під час яких загинула щонайменше 181 особа, вбивство 17 травня цього року в Багдаді голови Правлячої ради Іраку Іззадіна Саліма, організації 15 червня цього року бомбового замаху в Багдаді, який забрав життя 13 людей. Група Заркаві так само затято бореться як проти американців і представників інших націй, які співпрацюють з ними, так і проти іракських шиїтів. Війна ненависті ведеться на два фронти.

      1 липня цього року США оголошують, що винагорода за голову Заркаві чи інформацію, яка допоможе заарештувати його, зростає з 10 до 25 мільйонів доларів. ЦРУ вважає, що Заркаві лише цього року особисто відтяв голови таким заручникам: американцю Ніку Бергу (11 травня), південнокорейцю Кім Сун Іру (22 червня), болгарину Георгію Лазову (14 липня), болгарину Івану Кепову (22 липня), турку Мурату Юдже (2 серпня), американцю Юджину Армстронгу (20 вересня) та американцю Джеку Хенслі (21 вересня). Надалі залишається остаточно не з'ясованою доля британця Кеннета Біглі. Група Заркаві повідомила про його страту, але не поширила, за своїм звичаєм, в інтернеті відеозапис цієї страти.

      На батьківщині до Заркаві ставляться неоднозначно. Загалом, йорданці, як і мешканці інших мусульманських країн, не вітають викрадення і страти заручників та інші «методи боротьби» групи «Тавхід вал Джихад», але при цьому все ж частково сприймають цих терористів героями, які створюють спротив зайдам із Заходу. Згаданий шурин Заркаві — Салех аль-Хамі — заявив у розмові з кореспондентом Бі-Бі-Сі: «Чому британці турбуються про одного чоловіка (мається на увазі заручник Кен Біглі), а не переймаються тисячами іракців, які були вбиті чи поранені?». А якийсь йорданець висловив ніби узагальнену думку арабського світу: «Всі люди в Йорданії та на всьому Близькому Сході виступають проти викрадень чужинців. Наша релігія не бажає, щоб такі речі траплялися в Іраку. Але всі ці люди так само бажають звільнення Іраку від американців та британців, оскільки Ірак є арабською країною. Чужинці вбили в Іраку більше людей, ніж викрадачі. Американці щодня вбивають там по 200 чи 300 осіб». Більшість мешканців арабського світу об'єднує почуття ненависті до американців за окупацію Іраку та за беззастережну підтримку Ізраїлю, тому вони ладні навіть у злочинцеві вбачати героя.

      У найближих числах «УМ» чекайте на полiтичний портрет аль-Садра — радикального духовного лiдера шиїтiв, керiвника руху опору в Iраку.