Якщо лікар помилився

22.03.2016
Якщо лікар помилився

Віктор Сердюк. (з сайта istochnik.info.)

Після крапельниці у вас на руці утворилася гематома, вашій сусідці не змогли діагностувати правець і вона померла від елементарної подряпини iржавим дротом. Це все — приклади шкоди, яку завдають пацієнтам у закладах охорони здоров’я. Чому виникають такі ситуації? Чому медики порушують головне правило своєї професії — «не зашкодь»? Як пацієнтові відстояти своє право на безпечне лікування?
Відповіді на ці питання «УМ» шукала у Всеукраїнській раді захисту прав та безпеки пацієнтів. До вашої уваги інтерв’ю з її президентом Віктором Сердюком.

Проблема зі знаннями та обладнанням

— Вікторе Григоровичу, з яких причин трапляються випадки, коли здоров’ю пацієнта завдається шкода? Ненавмисна, звичайно ж.

— Як завжди, через поєднання суб’єктивних і об’єктивних факторів. Медичний працівник чогось не знає, не вміє, був неуважним. Відомий же випадок, коли лаборант в аналізі кому не там поставила, де треба, і людині з високим рівнем цукру ввели глюкозу — ледь, до речі, врятували потім, коли розібралися з тією комою. Іноді навіть характер медика має значення: якийсь лікар може уявити себе таким от Шумахером від хірургії і такого понавирізувати, що ой-ой!

— Але ж існують так звані протоколи і стандарти лікування — дотримуйся їх — і не нашкодиш.

— Ну, щоб дотримуватися стандартів і протоколів, треба теж мати знання й уміння. До того ж ніхто не карає лікаря, якщо він не дотримується їх. (Свого часу в Харкові, у клініці «Ексімер», в один день більш як 20 пацієнтам, які звернулися в офтальмологічне відділення, внесли таку інфекцію, що не піддавалася ніяким антибіотикам. І не було жодної офіційної інформації щодо розслідування цього випадку). Потрібна невідворотність покарання за порушення, особливо якщо це призвело до шкоди здоров’ю пацієнта. Але в нашій ситуації не лише в цьому справа. А й у тому, що навіть найвідповідальніший лікар часто не має змоги дотриматися протоколу. А протоколу не може дотриматися, бо відсутні необхідні медикаменти, обладнання, реактиви, інструменти. Як можна поставити точний діагноз на рентгенустановці 70-х років минулого століття? Як можна допомогти людині з пневмонією, якщо вона мусить чекати своєї черги на підключення до кисневого апарата? Ви знаєте, що нині багато реаніматологів звільняються, тому що не мають чим рятувати хворих, і хворі помирають, а реаніматологів звинувачують у їхній смерті? Звільняються й інші фахівці. Щоб не бути винними.

За великим рахунком, сьогодні про лікарські помилки, які завдають шкоду здоров’ю, треба говорити в широкому контексті — в контексті збоїв, які дає система охорони здоров’я. Як можна поставити перед медиком завдання врятувати людину, якщо в нього немає для цього потрібних засобів? За шкоду, заподіяну пацієнтові, лікаря можна карати тоді, коли в того все було для порятунку, а він не врятував. Лікар повинен бути забезпеченим усім необхідним для діагностики і надання першої невідкладної допомоги.

Контроль і облік

— Що ж у цій ситуації робити пацієнтові?

— Пацієнт повинен розуміти, що звертається до дуже небезпечної галузі, яка може завдати шкоди, спричинити додаткову хворобу. Люди знають, що в медичних установах немає ліків і обладнання, що їх там можуть цинічно зустріти. І треба подумати, чи варто звертатися, чи ні. Якщо вже звернулася, особливо в лікарню, то треба, щоб хтось із її родичів чи близьких (бо ж сама людина зайнята своєю хворобою і не має сил і часу на інше) пильнував її інтереси.

— Контролювала лікарів?

— Я б сказав так: вести паралельну історію хвороби. Тобто фіксувала все, що відбувається. Що лікар призначав, рекомендував, коли і як, аж до того, щоб знімати копії результатів аналізів. І щоб лікар під цими нотатками написав: записано правильно і підписався.

— Чи можна це від лікаря вимагати?

— Звичайно, можна. Людина хоче, щоб її по-людськи лікували, і має на це право. Лікар може погодитися, а може послати куди подалі.

— І що робити, якщо лікар послав?

— Людина має і це зафіксувати. Тобто написати заяву на ім’я головного лікаря лікувального закладу: мовляв, такий-то лікар у такій-то ситуації сказав і зробив ось таке. І цю заяву не просто принести головному лікареві, а домогтися, щоб вона була офіційно зареєстрована як письмова скарга, з вимогою офіційної письмової відповіді на неї. Звичайна відповідь надійде через місяць, в екстреному порядку — через п’ять днів.

— А якщо і головний лікар послав куди подалі?

— Головний лікар може розібратися, вжити заходів, тобто локалізувати й ліквідувати конфлікт. А може й проявити корпоративну солідарність, навіть якщо його підлеглий неправий.

Тоді пацієнт або його родичі пишуть або про формальну відписку в місцевий департамент охорони здоров’я, МОЗ, управління держслужби про невиконання лікарем його службових обов’язків. Якщо й звідти немає конструктивної відповіді — з усіма документами і скаргами треба звертатися в суд. А докази — копія історії хвороби, документи, що фіксують наслідки заподіяної шкоди.

На розгляд судді

— І через суд можна встановити, що людина померла через шкоду, заподіяну їй в лікувальному закладі? Як родичам довести, що людину можна було врятувати?

— Це тяжка ситуація. До речі, знаєте, американці радять лікарям у цій ситуації перш за все перепросити родичiв і щиро їм співчувати. За американською статистикою, у 90% випадків родичі померлого прощають, якщо лікар щиро перепросив і поспівчував. І навіть 80% iз тих, хто звернувся до суду й виграв справу проти лікарів, кажуть, що якби перед ними попросили вибачення, то вони не зверталися б до суду. Це так, психологічний момент.

Тепер щодо суду. Родичі можуть довести свою точку зору, якщо в наявності оригінальна медична документація. Але вона в нас, зазвичай, у відповідних ситуаціях переписується і фальшується — або ще в процесі лікування, або постфактум, якщо від родичів скарга надійшла. Уявімо, що в нас прекрасний суд, але він отримує сфальшовані документи, і на їхній основі ухвалює рішення, що пацієнт сам помер. Усе.

— Але ж можна провести експертизу, ексгумацію, наприклад.

— Ну, по-перше, у нас відсутня незалежна експертиза, вона МОЗ підпорядкована. До того ж існує черга на цю експертизу, іноді до півтора року. Після цього інша сторона ще на експертизу подає — ще півтора року справа гуляє. От уже й три роки набігло. А ексгумація проводиться лише на вимогу суду. Суддя захоче — призначить її, а не захоче — не призначить. Бо це на його розсуд.

— Із вашого досвіду: українські лікарі бояться суду?

— Послухайте, лише в Києві не вистачає понад трьох тисяч лікарів. А по всій Україні? Особливо у віддалених регіонах? У нас, коли виникає конфлікт, лікарі самі кажуть пацієнтові: щось не подобається — іди в суд. У нас лікарі суду не бояться. Навпаки, часто самі використовують суд, щоб довести свою правоту. От нещодавно в Рівному, в хірургії обласної дитячої лікарні, дитина померла, так зараз лікар через суд поновлюється на роботі. І думаю, що буде поновлений. Так, зазвичай, і буває.

— Тобто права працювати за фахом його не позбавлять?

— А що, це в нас звична практика? У нас МОЗ видає ліцензії, сам же й позбавляє ліцензій. Статистика щодо цього не цікава, вона не скаже ні про що. І знаєте, чому? Тому що в нас немає відповідальності за роботу без ліцензії. Звичайно, така робота — незаконна лікарська практика, формально вважається правопорушенням, але хто всерйоз цікавиться такими правопорушеннями? Хто їх відслідковує? Скільки є таких випадків, коли установи надають медичні послуги без ліцензій! Відкриваються, працюють, а ліцензію через рік чи й більше отримують. І — нічого. Це повсякденна практика. Ліцензія видається заявочним порядком: прийшли всі документи — немає підстав для відмови.

У нас по факту відсутня система моніторингу і контролю. Наприклад, у нас немає такої спеціальності: пластичний хірург, і якщо проктолог захоче зробити пластичну операцію, його ніхто не стримає. Це нікому не цікаво.

Така ситуація, фактично, розв’язує руки всім лікарям. А чи багато серед них добросовісних?

— І ви не знаєте випадків, коли судові справи були не на користь лікарів?

— Чому ж, є такі випадки. Родичі померлого пацієнта мали мотив і ресурс: коли сестра одного високого міліцейського посадовця померла в лікарні, було розслідування. Так само, коли мати одного політика від онкології померла.

— У нас багато років говорять про необхідність прийняття спеціального закону про права пацієнтів. На вашу думку, він би виправив ситуацію?

— У нас не лише говорять про цей закон, а й періодично розробляють і навіть обговорюють його проекти. Але навіщо? У нас є базовий документ «Основи законодавства про охорону здоров’я». Там чітко перераховано права пацієнтів, наприклад, щодо оскарження дій медичних працівників. Не потрібно новий закон приймати. Проблема не в законі, а в процедурі.

Треба проаналізувати, чому не працює цей закон. Держава має це робити. А у нас не моніторять, не аналізують — і маємо сотні смертей від елементарного грипу. Он американський президент щороку виступає перед сенатом із доповіддю про здоров’я нації, а у нас звіту річного від МОЗ не дочекаєшся. Розумієте, у нас на державному рівні не ставиться завдання рятувати людей. В Одесі мер поставив завдання з епідемією грипу боротися, так там 40 кисневих концентраторів закупили, щоб ускладнення від грипу ефективно лікувати. І такі завдання треба на державному рівні ставити.

КОРИСНІ АДРЕСИ

1) Всеукраїнська рада захисту прав та безпеки пацієнтів. Адреса: Київ, 01030, Георгіївський пров., 9, оф.102, тел.: 044-587-99-61. Електронна пошта: medrada.org@gmail.com.

2) Міністерство охорони здоров’я України. Адреса: Київ, 01601, вул. Грушевського 7, тел.: 044-253-61-94. Електронна пошта МОЗ України moz@moz.gov.ua. Телефонна «гаряча лінія» МОЗ України: 0-800-801-333.

Приймальня громадян: Київ, 04071, вул. Ярославська, 41, тел.: 044-425-05-26.