Кріпаки ХХІ століття

Прийнятий нещодавно Верховною Радою закон №3700, який дозволяє партійним лідерам виключати кандидатів у депутати вже після виборів, і досі перебуває в центрі уваги як суспільства, так і істеблішменту. Суть його проста: будь-яка політична партія після оголошення результатів голосування набуває право змінити виборчий список. Процедура, запропонована законом, може бути застосована в проміжку часу між оголошенням результатів голосування і набуттям повноважень певним кандидатом. Підстави для таких змін у законі чітко не прописані — мається на увазі, що подібного роду «репресивні заходи» можуть бути застосовані по відношенню до кандидата, який із тих чи інших причин не виправдав довіри партії і повівся негідно.

Нардеп від БПП Сергій Лещенко стверджує, що ухвалення цього закону насправді мало перед собою одну-єдину мету: прибрати зі списків Блоку Порошенка кандидата в нардепи Андрія Богдана, котрий є адвокатом Геннадія Корбана. «Коли півтора року тому Богдана включили в список БПП, це було о’кей, бо був договорняк із Коломойським (кажуть, підкріплений двома «лямами» твердої валюти). Зараз із Коломойським війна — тому Богдана хочуть прибрати, бо через це ніхто зі списочників БПП не може піти працювати в уряд. Адже, якщо хтось зі списочників складе мандат, Богдан стане депутатом. Тому знову і знову намагаються схвалити закон №3700», — зазначав Лещенко у той час, коли боротьба за цей документ іще тривала.

Загалом закон №3700 ставили на голосування 18 (!) разів, а в день, коли його змогли нарешті «проштовхати» крізь Раду, позитивному голосуванню передували п’ять безрезультатних спроб. Спікер ВР Володимир Гройсман, не вагаючись, знову і знову порушував регламент, ставлячи на повторне голосування закон, який уже був «провалений» за кілька хвилин перед тим. І тільки тоді, коли на табло з’явилася цифра «236» — саме стільки голосів удалося врешті-решт витиснути з нардепів, Рада перейшла нарешті до обговорення інших питань.

Латинське прислів’я радить шукати причину події в тих, кому вона вигідна. Під законом №3700 стояли підписи, зокрема, Юлії Тимошенко та Олега Ляшка, а також — Юрія Луценка. Перші двоє є «повноцінними» партійними лідерами, останній керує президентською фракцією. Зацікавленість цих співавторів у просуванні закону, який дає їм повний карт-бланш у спілкуванні з «підлеглими», є очевидною. Лобісти ідей, закладених у цей документ, стверджують, що з його допомогою вдасться покарати зрадників та перебіжчиків, проте, на наше переконання, існують простіші та дієвіші методи, які дозволяють «прив’язати» депутата до його партії.

По-перше, має бути вироблений механізм відкликання народного депутата — як мажоритарника, так і «списочника». Причому цей механізм має враховувати, що ініціатива такого відкликання походитиме від виборця, а не від партійної верхівки. Адже у електорату та у «вождів» партії може бути різне бачення діяльності того чи іншого політика. По-друге, депутатам варто нарешті дотримати свою обіцянку та запровадити відкриті партійні списки при введенні пропорційної виборчої системи. Поки що ж виборець голосує за закритий список у цілому, і змінювати в ньому прізвища кандидатів (чи коригувати їхню черговість) — означає порушувати права цього виборця, котрий уже визначився з вибором.

Однак це не єдиний негатив закону №3700. Цілком очевидно, що жорстка прив’язка партійця до «милості» його лідера не так впровадить дисципліну, як посіє корупцію. За свої місця у списку кандидати в депутати боротимуться всіма законними й незаконними методами. Майже немає сумніву в тому, що в хід підуть і грошові «аргументи», здатні схилити керівника партії до тих чи інших пертурбацій всередині списку. Прикро, що жоден аргумент проти ухвалення цього закону не був почутий законотворцями, котрі хоч і впиралися як могли тиску Гройсмана, але згодом таки «здалися».

Депутат Блоку Порошенка Сергій Лещенко назвав ухвалені новації «законом про партійну диктатуру». «Усе почалося з того, що партії повключали на виборах за «договорняками» з олігархами, за гроші, різних кандидатів. Після того як відбулися вибори — почали чистити партійні списки. Серед тих, хто хоче почистити списки, — Блок Порошенка, партія Ляшка, партія «Батьківщина» і так далі. Замість того щоб приймати у списки людей, які є негідними, не треба зараз приймати закон під прізвища», — зазначив він.

«Цей закон не відповідає міжнародним стандартам та зобов’язанням України, адже політична відповідальність політиків має визначатися інститутом виборів», — зазначає аналітик громадської мережі «Опора» Олександр Клюжев. На думку Клюжева, вихід із ситуації, що склалася, полягає винятково у скасуванні «невдалого» закону. «Говорити про міжнародну практику виключення з партійних списків депутатів після голосування не доводиться. Є лише поодинокі випадки подібного партійного мандата. І навіть у цих поодиноких випадках реакція Парламентської асамблеї і Венеціанської комісії була дуже негативною», — додає він.

Ймовірність того, що закон №3700 може бути анульовано, на нашу думку, є вкрай низькою. Не для того цей документ 18 разів ставили на голосування, щоби зрештою відмовитися від нього. Що ж стосується якості парламентаризму, на яку тепер впливатиме ще й «рабство» депутатів, в усьому залежних від ласки своїх партійних босів, то цей момент ніколи особливо не хвилював українських політиків. Саме тому ми й маємо такий законодавчий орган, де тотальні прогули, тиск, шантаж і «договорняки» стали, на жаль, цілком буденним явищем.