Арсеній Петрович та його «зелена коаліція»,

«У парламенті виникла «зелена коаліція», — так Микола Томенко з парламентської трибуни розповідає про голосування за недовіру уряду Яценюка у вівторок, 16 лютого. При цьому екс-заступник голови фракції БПП, очевидно, натякає на певні фінансові бонуси, які могли отримати парламентарії за ігнорування резолюції недовіри Кабміну.

Його слова «розшифровує» чинний представник БПП Сергій Лещенко: саме українські олігархи стимулювали певну частину парламентського корпусу не голосувати за відставку урядової команди. Ахметов «вплинув» на своїх в Опоблоці, Коломойський — на своїх у «Відродженні» та «Укропі», Льовочкін і Фірташ — на своїх «ударівців», а Пінчук — на своїх серед позафракційних. У результаті — для відставки Арсенія Петровича та його команди забракло 36 голосів.

Правда, Наталя Королевська з Опоблоку вже після голосування переконувала в тому, що проти відставки уряду потрібно тиснути кнопку «проти». Проте це «проти» зберегло для Арсенія Яценюка посаду глави уряду. Компанія олігархів — це єдині, кому Арсеній Яценюк має завдячувати за свою підтримку.

Прем’єр залишився попри те, що перед самим голосуванням Президент Петро Порошенко у своєму зверненні фактично закликав його добровільно піти у відставку. Мав Президент і зустріч із фракцією БПП, під час якої висловив жорстку позицію, що уряд має бути перезавантажено на чолі з його головою. Тобто піти у відставку він мав сам, а не з примусу депутатів. На засіданні фракції БПП на наступний день після голосування Петро Порошенко пояснив: якщо Арсеній Яценюк iде сам, то це означає, що його «Народний фронт» залишається в коаліції.

Напередодні історичного голосування один із заступників керівника фракції БПП Ігор Гринів переконував автора цього тексту, що в БПП є 100-110 голосів за відставку Яценюка. Втім висловив сумнів, що решта фракцій ВР дадуть ще 126. «Уряд іде у відставку не тоді, коли втратив довіру ВР, а тоді, коли ВР бачить і знає реальну кандидатуру нового Прем’єра», — підсумував розстановку сил Гринів.

Ті, хто критикує невідставку, не зважають на такий важливий нюанс: за відсутності сформованого уряду МВФ та інші фінансові установи припиняють фінансування. Для України це означало б повний колапс і послаблення позиції на міжнародній арені. Адже важко було б переконувати членів антипутінської коаліції підтримувати Київ в той час, коли в Києві політики ділять урядові портфелі.

Прізвища ймовірних кандидатів на крісло Яценюка в кулуарах парламенту називали три: Яресько, Гройсман, Клімкін. Можливо, Абромавичус. Утім реального «прохідного» кандидата у коаліції станом на вечір вівторка і справді не було.

Частина депутатів утрималася від голосування, маючи свої аргументи і пам’ятаючи про сумний досвід розвалу Помаранчевої коаліції зразка 2004—2006 років, що в результаті призвело до «тріумфального» повернення Януковича у 2006-му та 2010-му.

Утім, як однозначно запевнив сам Порошенко, відповідаючи на закиди Мустафи Наєма та Сергія Лещенка під час зустрічі з фракцією вже після провального голосування, жодної «підкилимної гри» чи «сценарію» у нього ніколи не було, і зрив відставки уряду для Президента став такою самою несподіванкою, як і для депутатів. Зрештою, саме БПП дав найбільшу кількість голосів — 97. Саме стільки, скільки напередодні і прогнозували політологи.

А що ж Яценюк? Зовні він — саме втілення олімпійського спокою та впевненості. Але його «перемога» 16 лютого виглядає пірровою. Адже очевидно, що в нинішнього уряду просто немає 226 голосів для ухвалення будь-якого законопроекту. Олігархи його врятували, але голосів у них недостатньо, аби ухвалювати закони. Тим більше коаліції де факто немає. Про свій вихід iз коаліції вже заявила «Батьківщина» і «Самопоміч». Арсенію Петровичу поки вдається тримати урядовий склад незмінним навіть попри відкликання фракціями своїх міністрів. Але насправді така «міцність» Кабміну лише посилює конфлікт.

Уряд припинив бути коаліційним. Міністрів виключають з їхніх рідних партій. Тепер це — уряд однієї людини. Людини, підтримка якої і в суспільстві, і в парламентській коаліції перебуває в межах статистичної похибки. І якщо на одне-єдине голосування можна домовитися і з Коломойським, і з Ахметовим, і з Пінчуком, то як подібну «мобілізацію голосів» можна здійснювати щоденно для кожного голосування? «Зелену коаліцію» легко зібрати. Але скільки коштує її утримувати кожного сесійного тижня?

У середу вранці сесійна зала ВР була майже порожньою. Поодинокі депутати на закиди головуючого Андрія Парубія, що, мовляв, треба не говорити про «змову», «сценарії» та «вистави», а треба просто ходити на роботу, відповідали лаконічно: місце, де все продається та купується, називається зовсім не «парламентом».

Жоден законопроект чи постанову того дня ВР так і не ухвалила. У середу ввечері Порошенко знову прийшов на зустріч зі своєю фракцією. Розмова була відверта і навіть жорстка. Головний її підсумок, як розповів ЗМІ Юрій Луценко: якщо Рада не змогла відправити уряд у відставку, це він має зробити сам. Або ж запропонувати новий склад уряду iз зовсiм новою програмою.

Щоправда, це робити Яценюк категорично відмовляється. Ситуація виглядає суцільним цугцвангом не лише для уряду та парламенту, а й для цілої країни. І чим довше триватиме нинішня ситуація цілковитої парламентсько-урядової турбулентності, тим гіршими можуть бути її як економічні, так і політичні наслідки. Стрімке падіння економіки та курсу гривні, ескалація військової агресії бойовиків на Донбасі, розчарування наших західних партнерів в адекватності української політичної верхівки, ризик припинення фінансування української економіки Міжнародним валютним фондом...

І все це — напередодні тритижневих парламентських «безсесійних канікул». А головне — це катастрофічний дефіцит довіри до української влади не лише наших західних партнерів, а й українського суспільства. Адже легітимність будь-якої державної інституції у першу чергу визначається рівнем її підтримки саме серед своїх громадян. І «зелену коаліцію» вони точно ніколи не підтримають...

Єгор ЧЕЧЕРИНДА, журналіст