Олександр Кривошеєнко: Ми можемо собі дозволити не «гвалтувати» наших радіослухачів

30.09.2004
Олександр Кривошеєнко: Ми можемо собі дозволити не «гвалтувати» наших радіослухачів

Олександр Кривошеєнко.

      Найоперативнішим серед усіх засобів масової інформації традиційно вважають радіо. Передати новину в прямий ефір радійники можуть навіть по мобільному. Це телевізійникам ще треба морочитися з картинкою, а газетярам «виписати» текст... Починаючи із березня цього року, «Радіо Київ» мовить на частоті 98 fm. Утім її керівництво вже зараз переконує, що саме його журналісти повідомляють про київські новини першими, а слухачі в прямому ефірі дізнаються від столичних чиновників те, заради чого раніше оббивали високі пороги. Проте мало хто з мешканців столиці знає, що це ефемрадіо існує на його гроші. Відповідати ж на всі гострі питання, які цікавлять киян не завдання, а обов'язок радіостанції. Про це наша розмова з директором «Радіо Київ» Олександром Кривошеєнком.

 

      — Олександре Васильовичу, свого часу процес мовлення Бі-Бі-Сі мав право регулювати кожен англієць, який платив у казну Бі-Бі-Сі податок у розмірі десь 180 доларів на рік... «Радіо Київ» працює на кошти киян? Наскільки воно вільне від тиску і хто впливає на вашу інформаційну політику?

      — Звичайно ж «Радіо Київ» зазнає впливу з боку киян та з боку міської влади. Нас створила територіальна громада міста Києва. І логічно, що інформаційні потреби та інтереси киян є для нас законом у процесі створення радіоефіру. Київська міська рада та міськдержадміністрація лише здійснюють оперативне управління фінансово-господарською діяльністю нашого підприємства.

      — Отже, можливості впливу все ж таки є. Важко повірити в те, що міська влада їх не використовує.

      — Я думаю, що лише наш ефір може бути об`єктивним свідченням того, хто «замовляє музику» на «Радіо Київ». І якщо комусь здається, що в нашому ефірі забагато інформації про діяльність Олександра Омельченка і міської влади в цілому, то цієї інформації у нас рівно стільки, скільки її хочуть чути в нашому ефірі кияни. Адже інформаційну політику станції визначають наші слухачі. Ще перед тим, як розпочати мовлення, ми уважно вивчили дослідження Науково-дослідного інституту соціально-економічних проблем міста. З'ясувалося, що серед тієї інформації, якої киянам не вистачало про життя їхнього міста досить вагоме місце займала інформація про діяльність міської влади. Може здатись дивним, але, за результатами цього дослідження, близько половини киян зазначали, що їм не вистачає інформації про діяльність мера міста, міської ради та міської адміністрації.

      — Є великий відсоток людей, які люблять радіо «Шансон». Інші чути не можуть «тюремну лірику», але обожнюють старі пісні і обирають радіо «Мелодія». Але ні перші, ні другі часто навіть не здогадуються, що ці радіостанції мають спільне керівництво. Такими різними за форматом їх спеціально робили для протилежних цільових аудиторій. На якого слухача орієнтувалися ви?

      — З маркетингової точки зору, створення названих вами радіостанцій, які розраховані на визначених слухачів, — дуже грамотний і єдино правильний підхід. Неможливо зробити комерційно успішне радіо, не плануючи, хто його слухатиме. До того ж, лише знаючи аудиторію, рекламодавці дають рекламу. Скажімо для тінейджерів це буде реклама диско-барів, на дорослому радіо ви почуєте рекламу різних компаній. Ми ж не маємо права орієнтуватися на вузьку аудиторію і комерційну інформацію, за яку могли б отримати гроші від рекламодавців. Наше радіо повідомляє про те, що відбувається в комунальній сфері міста, стрибки цін. Щоб людина почула, що зараз відбувається в Києві і якщо треба — пішла на пікет відстоювати свої права. В такій інформації рекламодавець прямо не зацікавлений, тому муніципальну радіостанцію обов'язково має підтримувати з бюджету міста територіальна громада. Поки вона це робить, ми можемо собі дозволити не «гвалтувати» наших радіослухачів замовними програмами, які б змушували їх купувати шампуні чи якусь горілку.

      Інша особливість — те, що в ефірі «Радіо Києва» переважно звучить українська музика. Кращої колекції української музики, наскільки мені відомо, немає навіть на радіостанціях Західної України. Хоча, коли я тільки починав втілювати ідею радіостанції з українським репертуаром у життя, часто доводилося чути від шоуменів, мовляв, зараз немає достатньої кількості якісної вітчизняної музики для того, аби заповнити нею ефір. З'ясувалося, що це, м'яко кажучи, не відповідає дійсності. Насправді централізованим формуванням бази української музики просто ніхто не займався. Музична колекція «Радіо Київ» може викликати досить серйозний інтерес навіть у професіоналів. Ми не намагаємося зробити з цього «фішку» нашого радіо. Це спроба підтримати українську музику. Хоча поки що вона не приносить нам ніяких відчутних дивідендів ані в грошах, ані в рейтингах...

      — До речі, який нині рейтинг вашої радіостанції?

      — У Києві ми маємо рейтинг десь 2-8 відсотків. Це небагато, але й не мало. Скажімо, Бі-Бі-Сі, яку ви згадували, в Лондоні має п'ятивідсотковий рейтинг. У столичних музичних радіостанцій рейтинг у Києві може бути і всі 15 відсотків, але не можна порівнювати рейтинги популярності музичних радіостанцій з інформаційними. Тим більше в нашій країні, де тільки кожен п'ятий український слухач хотів би бачити радіостанцію як носія інформації, а не як музичне тло. Інформаційне розмовне радіо — це взагалі щось нове для всієї України.

      — І все ж таки ви заінтригували своєю унікальною колекцією музики. Скільки у вашому запасі українських композицій?

      — У базі «Радіо Київ» сьогодні більше 5 тисяч композицій української музики. Ще стільки ж зарубіжної. Музика співвідноситься з нашими уявленнями про те, хто нас буде слухати, і ми на відміну від комерційної радіостанції не маємо морального права орієнтуватись на вузьку групу радіослухачів. Тому дуже екзотична музика, яку слухають лише тінейджери, не може прозвучати більше ніж два чи три рази на день. Інакше це буде несправедливо по відношенню до інших слухачів.

      Але водночас у нас є і спеціальні музичні програми, розраховані на гурманів, вони присвячені класичній, джазовій музиці. Є унікальна пізнавальна програма про етнічну музику народів світу — «Варган». Її ведучі розповідають про музичні школи, старовинні інструменти, етнічну культуру різних народів. Проте найбільше ми намагаємося давати інформації прикладного характеру. У нас столичні чиновники звітують про свою роботу перед слухачами. І людям не треба стояти в довжелезних чергах перед їхніми кабінетами, щоб запитати те, що їх цікавить.

 

Досьє «УМ»

      Кривошеєнко Олександр Васильович — директор «Радіо Київ». Народився в 1975 році в місті Радомишль, що на Житомирщині. В 1997 році закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка за фахом політолога. Того ж року пішов в аспірантуру Інституту соціальної та політичної психології АПН України. На радіо працює з 1997 року. Перед призначенням на посаду директора «Радіо Київ» був начальником інформаційно-аналітичного управління в Головному управлінні з питань взаємодії зі ЗМІ та зв'язків із громадськістю Київміськадміністрації. Одружений. Виховує трирічного сина.

  • Навiщо Києву вулиця Табiрна,

    ...Я вийшов iз вулицi Пилипа Орлика, повернув на Михайла Грушевського, пересiк Богдана Хмельницького, спустився на Петра Сагайдачного... Сьогоднi в це важко повiрити, але чверть вiку тому про такi назви годi було й думати. Справдi, в перший рiк Незалежностi столиця України ввiйшла з вулицями Ленiна, Свердлова, Дзержинського, Жданова, Кiрова, Куйбишева, Орджонiкiдзе, Менжинського, Володарського, Косiора, Постишева, Мануїльського, площами Жовтневої революцiї, Ленiнського комсомолу, Брежнєва тощо. Та що там вулицi та площi, найпрестижнiшi центральнi райони столицi iменувалися Ленiнський, Радянський, Жовтневий, Московський, Ленiнградський, а в цих районах найошатнiшi вулицi носили iмена класикiв марксизму-ленiнiзму, росiйських революцiонерiв, агентiв ленiнської «Іскри» та мало не всiх членiв ленiнсько-сталiнського ЦК. >>

  • Розшукується дизайнер

    Будь-яку потрібну та корисну справу можна зіпсувати. Власне, для цього достатньо грати не за встановленими правилами, а за тими, що відповідають кон’юнктурі сьогоднішнього дня. Киянам обіцяли відкритий конкурс, на якому обиратимуть головного архітектора міста. >>

  • Митарства українського трамвая

    Кілька місяців тому на розширеному засіданні Ради директорів підприємств, установ та організацій міста Києва було підписано угоду про об’єднання зусиль київської міської влади та бізнесу щодо розвитку внутрішнього ринку задля сталого економічного розвитку міста. Свої підписи під документом поставили міський голова Києва Віталій Кличко, президент Українського союзу промисловців і підприємців Анатолій Кінах та голова Ради директорів підприємств, установ та організацій Києва Олександр Осадчий. >>

  • Чи повернуть киянам Довженків кінотеатр?

    Із плином часу залишається все менше тих, хто пам’ятає про кінотеатр імені Олександра Довженка, який колись розташовувався на проспекті Перемоги, 24а. Цю не надто ошатну споруду було знесено кілька років тому, і на її місці має з’явитися сучасний кінокомплекс. >>

  • Київ без крил

    У митрополичих палатах у «Софії Київській» того дня збирали підписи під зверненням до Кличка і Порошенка передати під музей авіації будинок сім’ї Сікорських на Ярославовому Валу, 15-б і перейменувати аеропорт «Київ» (Жуляни) на честь Сікорського. Підписатись під одним зі звернень не виходило. Активісти обидві вимоги оформили в одному листі. >>

  • Де сидять художники?

    Київ усе більше переймає європейські традиції, наповнюючи вулиці креативними елементами вуличного дизайну — від паркових скульптур на Пейзажній алеї та лавочок у вигляді чашок на Прорізній до розмаїтих нетривіальних «пам’ятників» — Їжачку в тумані, закоханим ліхтарям, табуреткам. >>