Те, що Руслана першою з наших виконавців отримала нагороду World Music Awards, вже вписано до історії української музики величезними золотими літерами. Хоча подробицями ця приємна новина, окрім того, що нагороду переможниці «Євробачення» вручав Віталій Кличко, не надто обросла. Тож розповісти про те, як усе там, у далекому Лас-Вегасі, відбувалося, Руслана вирішила особисто. Попри щільний графік співачка прямісінько з Кіпру, де мала концерт, завернула до Києва і зустрілася з журналістами.

«Пісні для Мертвого півня», які Юрій Андрухович презентував на Львівському форумі видавців, — насправді не пісні і не для «Мертвого півня». Це важкі верлібри, писані, починаючи з 2000 року, в стилі правдивих бітників, тобто американських. Саме того року Андрухович кілька місяців поспіль «відкривав Америку», насамперед вивчаючи її поетів 60—70-х, і посвятою цьому біжучому рядкові в його житті стали англомовні назви до кожного з 31 вірша «Пісень...».

Дмитрові Креміню судилася несподівана доля. Народившись у гірському Закарпатті, він став співцем українського Причорномор'я. Накладення таких різних стихій в одній біографії дало потужний творчий вибух, неподібний на жоден інший. Кремінь створив свою власну поетичну країну — Ольвію, а його поезію називають не інакше, як історіософією.
Розмова з шевченківським лауреатом точилася довкола таких двох абсолютно різних регіонів, як Закарпаття та Миколаївщина, кожен із яких вважає Креміня своїм деміургом.