Роман та дІВчина

Фінансист за освітою та письменниця за покликанням, долею та життєвими знаками. Дочка відомої української письменниці, лауреатки премій «Коронація слова» та «Золотого письменника України» Міли Іванцової, Галина Ів цієї осені презентувала свій перший роман, який уже став одним із топових в українських книгарнях. Твір отримав нагороду на міжнародному конкурсі «Коронація слова» як «Міжнародний вибір» та був презентований на Львівському форумі видавців-2015. У розмові з журналістом «УМ» Галина розповіла про те, чому таки піддалася на мамині вмовляння писати, про роботу над романом «Поверни мене в Японію», непросту діяльність на ниві волонтерства та чому, на її думку, шкільна програма в Україні не викликає в дітей бажання читати. Галина впевнена, що українці — це народ, який любить читати, тому й розвиток вітчизняної літератури вважає просто неминучим.

«Мені й досі не віриться, що я письменниця»

— Галино, ви дебютантка в українській літературі. Нещодавно презентували свій перший роман під назвою «Поверни мене в Японію». Чому саме Японія? Як довго працювали над романом?

— Японія — це велика частина мого життя, адже я там проводжу дуже багато часу. І ця країна змінила мене, у чомусь вразила і здивувала. Було б нечесно, маючи такий досвід, ним не поділитися з читачем. Я не знаю, що саме вважати часом роботи над романом. Той період, коли я активно переносила його з голови до ноутбука, чи період, який він «виношувався» у мене всередині. Якщо брати проміжок від зародження ідеї до її втілення — то це близько півтора року. Складно розказати, про що книжка, не розкриваючи одразу всіх секретів. Вона про сучасну Україну і таку різну Японію, описує страшні події землетрусу в Кобе в 1995 році, коли було зруйновано майже все місто, а також оповідає про сучасне життя того самого міста. Роман про дружбу, взаємодопомогу та людяність у будь-якій ситуації, про мужність та людські стосунки. Життя героїв книжки неочікувано змінюється одного травневого дня. Дівчинка Ірина з Києва потрапляє до Японії, а хлопець Хікару разом зі своїм другом, собакою на прізвисько «Ассі» — до сучасного Києва. З чого і починаються їхні пригоди.

— Чому саме Галина Ів?

— Ів — це скорочення від прізвища Іванцова. Бо, як ми жартували з мамою, «Дві Іванцови на літературній ниві — то вже занадто».

— Галино, ви — представниця молодого покоління сучасних українських авторів. Чому вирішили почати писати?

— Ще зі шкільних часів я любила писати твори, але ставати письменницею не збиралась. І сердилася, коли мама казала «Ти маєш стільки вражень, подорожуєш світом, не можна бути такою жадібною, ділись враженнями з людьми!» Завжди відповідала, що я не письменник, і що такого цікавого я можу написати? Але під час однієї моєї поїздки до Японії я відвідала меморіальний комплекс, присвячений землетрусу в місті Кобе в 1995 році. Усе побачене там настільки мене вразило, що я зрозуміла: цю історію я хочу розказати якнайбільшій кількості людей. Потім у голові реальна історична подія стала обростати персонажами, вимальовувався сюжет. Я настільки захопилася процесом написання книги, що навіть після його завершення герої ще близько місяця розмовляли в голові. Роман було відправлено на конкурс «Коронація слова», чесно кажучи, без особливих сподівань, адже серед такої кількості рукописів отримати відзнаку — то великий шанс. Я була неймовірно щаслива, коли через шість місяців, за три дні до вручення, зателефонували з оргкомітету і сказали, що роман номіновано. Рукопис «Поверни мене в Японію» отримав спеціальну відзнаку «Міжнародний вибір». Одразу після нагородження я знову поверталася до Японії і не мала часу на пошук видавців. А вже 2015 року підписала контракт з видавництвом «Брайт Букс». І цього року моя дебютна книга була презентована на Львівському форумі видавців-2015.

— Як вам амплуа молодої письменниці? Що найприємніше, а що поки важко усвідомити?

— Мені й досі не віриться, що я письменниця! Вперше взявши до рук книгу, довго притискала її до себе, інколи поглядаючи на обкладинку, чи то справді моя. Я розумію, що письменники — це звичайні люди зі своїми плюсами й недоліками. Отже, і мій новий статус особливо мене не змінив, хіба що з’явилося відчуття більшої відповідальності. Адже те, що я пишу в книжках, впливає на моїх читачів. І як вони почуватимуться та які висновки зроблять, певною мірою залежить від мене.

«У книжці я показую Японію через призму мого бачення»

— Чого не вистачає українській сучасній літературі для розвитку, як вважаєте?

— У сучасній літературі є все. І чудові автори, і вдячні читачі. Хочеться, щоб заповнилась ніша літературних агентів. Адже твори українських авторів варті того, щоб бути прочитаними за кордоном. А письменнику самому майже неможливо пробитися до закордонних видавництв.

— Чим ви займались до приходу в літературу?

— Взагалі-то за освітою я фінансист. Але навіть пропрацювавши більше чотирьох років у банку, не знайшла себе у цій сфері. Після того займалася різними проектами, один із них — це кав’ярня, яку відкрили з моєю подругою.

— Чим є для вас написання книг? Це робота, хобі чи бажання донести щось важливе, висловитися публічно?

— Важко сказати. Мабуть, все одночасно. Написання книги — то тільки виглядає легко, а насправді — важка праця, що забирає багато сил і часу. Проте в Україні дуже мало письменників, що заробляють собі на життя творчістю. Отже, це скоріше хобі. Для мене книга — це спосіб донести людям моє бачення світу, свої думки, досвід. Я багато часу проводжу в Японії, але далеко не всі мають таку можливість. І от у книжці я показую Японію через призму мого бачення. Ділюся історіями і цікавинками, які навряд хтось спеціально вишукуватиме в інтернеті.

— До поезії вдаєтесь?

— З поезією у мене не склалося, хоч я і не дуже пробувала. Поки що душа вимагає прози. Хоча інколи почитати вірші люблю.

«Не бачу сенсу перед кимось виправдовуватися»

— Ви — дочка відомої і популярної української письменниці Міли Іванцової. Ображаєтесь, коли деякі люди дозволяють собі висловлювання на кшталт«мама письменниця, от і дочку в літературу прилаштувала».

— Якщо чесно — я пишаюсь маминими літературними досягненнями, власне, я вже багато років є її найпершим читачем, і для мене — честь, якщо наші стилі порівнюють. На що тут ображатись? Мені важливо бути чесною з собою. Я знаю, що роман написала сама. І це було б неможливим без мами, бо саме вона підштовхнула мене до цього. Інколи давала важливі поради. Мені неймовірно пощастило, починаючи свій шлях в літературі, мати поряд такого порадника. А боротися з закидами — то вже не моє завдання, моя совість чиста, і я не бачу сенсу перед кимось виправдовуватись.

— Маму критикуєте? Який ваш улюблений роман у творчості Міли Іванцової?

— Не критикую. Але із задоволенням читаю її твори в процесі роботи і висловлюю свою думку. Інколи обговорюємо ті чи інші ситуації з роману, вчинки героїв. Найбільше люблю «Родовий відмінок». Він для мене особливий, перший iз її надрукованих.

— Над чим зараз працюєте? Коли ваші читачі зможуть побачити, можливо, новий роман і про що він буде?

— Зараз працюю над збіркою оповідань про Японію. Адже за стільки років подорожей назбиралося багато цікавих історій, якими хочеться ділитися. Я взагалі люблю оповідання. Їх можна читати з будь-якого місця у книжці, і це не вимагає багато часу. Але, крім оповідань, у голові уже вимальовується сюжет продовження роману «Поверни мене в Японію». Адже пригоди героїв не закінчилися з останньою крапкою в книжці, життя триває і підкидає їм нові випробування.

«Життя нас змінює, і те, що раніше викликало захват, уже не так бентежить сьогодні»

— Ви активно допомогаєте хлопцям з АТО. У чому саме полягає ваша волонтерська діяльність?

— Ще під час Революції гідності я чітко визначилась зі своєю позицією і залишатися осторонь уже просто не могла. Хлопці в зоні АТО воюють там задля нашого чистого неба, щоб, прокинувшись, ми могли спокійно випити каву і займатися своїми справами. Але треба розуміти, що вони там потребують нашої допомоги. На жаль, держава і досі не в змозі забезпечити наших воїнів усім необхідним. А інколи не вистачає навіть простих побутових речей. Вже не кажучи про тепловізори, засоби зв’язку, транспорт або карети «швидкої допомоги». І у такій ситуації всі небайдужі починають робити, хто і що може. І я щаслива, що мама є моїм однодумцем, завжди і в усьому допомагає. Спочатку ми опікувались знайомими ще з часів Майдану хлопцями. Збирали гроші на амуніцію, форму та медикаменти. Пізніше почалися відра олів’є та іншої їжі, адже хлопцям так хочеться домашнього. А коли дістаєш із пакета кілька домашніх вафельних тортів — це для них ціле свято. Поки була в Японії, плела паракордові браслети виживання, щоб хоч якось бути корисною. У час, коли посилюються обстріли, завжди необхідні медикаменти, які дістаєш по всіх аптеках міста. Зараз на часі теплі речі, грілки, а особливо актуальні в’язані шкарпетки, якими зі мною поділилася запорізька волонтерка Ксенія Єрмолаєва. А нещодавно я мала чудовий запит. Хлопці попросили книжок. Кажуть, коли маємо вільний час, хочемо читати хорошу, якісну сучасну літературу. Як же вони чекали тої передачі! Навіть змайстрували і пофарбували поличку! Вдячна всім, хто поділився своїми книжками! Особливо книгарні «Буква» за дві повні торби чудесних книжок!

— Бували на передовій? Волонтерство забирає багато часу, проте і стає натхненням. Не думали написати книгу про війну?

— Особисто я не була в зоні АТО, роблю з Києва, що можу. Якщо чесно, я думаю про книжку про війну. Зараз багато спілкуюся з воїнами. А вони інколи такі історії розкажуть, що то плачеш, то смієшся, але розумієш, що це треба доносити до людей. Тема дуже важка.

— Ви як молода представниця українського письменства якими бачите перспективу і розвиток нашої літератури?

— Українська література просто не може не розвиватися. Ви подивіться, які у нас талановиті люди! А з яким задоволенням читає молодь! Просто про книги треба говорити. Їх треба з розумом доносити до читача. От, наприклад, як відбиває бажання читати шкільна програма. Адже вона нелогічно побудована, і багато творів для дітей є не на часі. А якщо дати їм цікавинку з сучасної літератури? Та вони ж самі потім читати проситимуть! Я думаю, читач теж впливає на літературу. А література формує читача.

— Порада від Галини Ів. Що, на вашу думку, сьогодні mustread для прочитання?

— Складно порадити щось до читання, бо в кожної людини свої уподобання. Я порадила б просто читати. Все, що хочеться, і тоді улюблені автори знайдуться самі.

— Маєте улюблену книжку?

— Ні. Життя нас змінює, і те, що раніше викликало захват, уже не так бентежить сьогодні. Так само і з книгами.