Кадрова махновщина

      Наскільки критичною була потреба відставки Марчука саме зараз, за півтора місяця до виборів, тобто до зміни влади, що включає й формування нового Кабінету Міністрів? Які соціальні та політичні враження і наслідки матиме обезголовлення армійського керівництва саме в цей напружений, натягнутий, як тятива, час?

      Наскільки критичною була потреба відставки Марчука саме зараз, за півтора місяці до виборів, тобто до зміни влади, що включає й формування нового Кабінету Міністрів? Які соціальні та політичні враження і наслідки матиме обезголовлення армійського керівництва саме в цей напружений, натягнутий, як тятива, час?

      Почнемо з того, що на сьогодні в Міністерстві оборони немає особи, відповідної посаді тимчасового виконувача обов'язків знятого Марчука. Врахуймо, що керівник Генерального штабу Сергій Кириченко, призначений фактично два місяці тому, навіть не встиг притертися до свого крісла. Якщо окинути оком власне Міноборони, то погляд наштовхується спершу на вакантний стілець першого зама: натомість усунутого з цієї посади в серпні пана Олександра Олійника за місяць нікого не було призначено. Наш погляд лише ковзне по обличчях Валерія Мунтіяна, заступника міністра з економічних питань, як його називають у цьому відомстві — теоретика, та Валентини Гошовської, заступника з гуманітарних і соціальних питань, — обох їх навіть на рівні жарту не можна розглядати як т.в.о. міністра. Призначити скоренько нового міністра з іншого середовища, віддаленого від будівлі на Повітрофлотському проспекті, звісно, не проблема, і Верховний головком Леонід Кучма, на якому зараз лежить щонайбільша, ніж досі, відповідальність за ситуацію в оборонному відомстві та армії, це може зробити негайно. Але при цьому Кучма добре усвідомлює, що ким би не був новопризначений, він не зуміє за гранично короткий час опанувати всіма важелями керівництва. Отже, як би нелояльно поводився Марчук напередодні виборів, як би він не влаштовував Віктора Медведчука, знімати міністра в такій ситуації — цілком не в інтересах безпеки держави. І відтак ще одне «отже»: «люди з рушницею» до виборів умовно залишаються підпорядкованими Президенту, котрий володіє ситуацією в армійських колах, скажемо так, досить нетонко. Слово «дестабілізація» у війську ми наразі не вживаємо, хоча воно в будь-який момент може виявитися дуже близьким.

      З огляду на це у стані опозиції заговорили, зокрема, й про підготовку Кучмою та Ко силового сценарію. Таку можливість у розмові з «УМ» не відкидали й незалежні експерти з військових питань, однак усім їм бракувало конкретних доказів, а можливо, й зловісної фантазії, аби вказати конкретні ознаки такого сценарію й обговорювати можливі ходи його розвитку.

      Ще одна широко обговорювана в ці дні версія зняття Євгена Марчука, пов'язана з передвиборчою лихоманкою, — невтягнутість міністра в боротьбу за президентську посвідку Віктора Януковича. Він, мовляв, відмовився залучити адмінресурс, говорив трохи про демократію, приміром, про те, що солдатів не слід гнати на вибори строєм, а оформити їх волевиявлення за допомогою «увольнітєльних». Як на мене, така версія легко піддається критиці, адже армійців у нас не так і багато (приблизно 285 тисяч військових та понад 50 тисяч цивільних) і вони не складають критичну частку електорату. Окрім того, Євген Кирилович не міг похвалитися шаленою популярністю серед військових усіх рівнів, від генерала до солдата його вважали «чужаком» в армії, він не зумів досягти статусу «слуга царю, отєц солдатам», принаймні останньої частини цієї фрази. Себто є сумніви в тому, що навіть несамовита агітаційно-наказова праця Марчука на благо «єдиного кандидата від влади» не отримала б тихого, але потужного внутрішньоармійського спротиву.

      Тоді за що Кучма зняв Марчука? Слід насамперед згадати, що Євген Кирилович, попри свої політичні та інші габарити, давно вже «висів на волосинці». Певна втрата довіри до нього була продемонстрована у червні 2003 року, коли Марчука зняли з посади секретаря РНБО. Сьогодні оглядачі й політики говорять про «невписаність» Марчука в оточення Президента, про ворожість до нього керівника АП, що й стало справжньою причиною позавчорашньої відставки. Вочевидь, причина була не одна. Другою і не менш важливою називають бізнес-версію. «Думаю, ті, хто говорять про бізнес-версію, мають рацію. Моє враження: Марчук втрутився в поділ військового майна, яке насправді ще далеко не остаточно розділено, але не довів цей процес до кінця», — вважає Сергій Згурець з Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння. Справді, Марчук виношував ідею об'єднати військові авіаремонтні заводи в одну, контрольовану вертикаль, створити компанію, яка б займалася купівлею-продажем армійського озброєння, контролювати повністю армійське майно, яке відчужується, — усе це величезні фінансові потоки, на які претендував не тільки Євген Кирилович. Як розповіло «УМ» джерело в Міноборони, в бізнес-справах на багатих руїнах успадкованої від СРСР армії Марчук успішно конкурував з генералом Олійником, уже згаданим його заступником, котрого «пішли» у серпні. Отже, якщо у 1996 році Євгена Марчука Президент Кучма звільнив із посади Прем'єр-міністра з формулюванням «за творення власного політичного іміджу», то з посади керівника оборонного зняв, зокрема, і «за творення власного бізнес-іміджу». Особливо зрадів цій відставці екс-міністр Олександр Кузьмук — атож, його ставлеників, неначе сталевою мітлою, місяць за місяцем Кирилович змітав із посад. Причиною відставки Марчука його конкурент називає «розбалансованість системи управління армією», за якою читається критика кадрової політики Євгена Кириловича.

      Наступним міністром оборони Президент може призначити представника МВС або СБУ, жорстку особу з кола неармійських генералів, вважає директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики Олександр Сушко. Або ж, каже Сушко «Громадському радіо», президентський погляд упаде на людину зі старої армійської еліти, генерала радянського типу без виразних амбіцій. Інакшої думки Сергій Згурець. «Наступник добре усвідомлюватиме, що він не має і не матиме підтримки в армії, розумітиме свою роль «халіфа на годину», тому, гадаю, це має бути молода, надмірно амбітна людина, яка скористається цим призначенням як кар'єрною сходинкою. Незаперечно одне — це має бути суто політична фігура, яка не перейматиметься актуальними проблемами війська, зокрема реформуванням армії».

      Власне, не є принципово важливим, хто саме стане отим «халіфом на годину», тобто на півтора місяці. Тривожною є інша тенденція — кадрова «махновщина», до якої вдався Президент України. Він знімає ключових міністрів, немов стріляє — без попередження, не оголошуючи суспільству справжніх чи бодай більш-менш політично прийнятних підстав відставки. Зверніть увагу: Кучма заявляє про цю відставку «за власним бажанням» під час робочої поїздки на Дніпропетровщину, знайшовши привід під час відвідин Павлоградського заводу, де утилізовують ядерне паливо з ракет, буцімто Марчук завинив, не зумівши «розрулити» ситуацію з утилізацією боєприпасів. Відтак постає дуплет питань: чому в такому разі

Л. Д. не звільнив міністра відразу після вибухів на артилерійських складах під Мелітополем? Невже Президент не знає, що затримки з утилізацією ядерного палива на Павлоградському заводі пов'язані з двосторонніми міжурядовими українсько-американськими угодами, на хід яких заледве може вплинути міністр оборони однієї з країн-підписантів? Обурює спостерігачів і те, що про свою відставку «за власним бажанням» Євген Кирилович дізнався через ЗМІ. Тобто ніякої заяви Марчук не писав. Президент вигадав цей факт і прилюдно оголосив, не обтяжуючи себе потребою поставити до відома сановитого вигнанця. «Я не вважаю це нормальним для держави, коли посадова особа може довідатися про свою відставку із засобів масової інформації, — каже УНІАН голова парламентського Комітету з питань оборони і національної безпеки Георгій Крючков. — Кадрова політика в державі викликає дуже серйозну стурбованість». Хто з керівників силових відомств стане наступною жертвою кадрової махновщини — знає наразі один Леонід Данилович.