Фантастика Форуму

      Палац мистецтв для Форуму книговидавців — як однокімнатна квартира для багатодітної сім'ї, яка своїми пелюшками і господарським реманентом зайняла вже  весь громадський двір, захопила всі суміжні, підсобні приміщення і все не поміщається. Але перевезти Форум у будь-яке інше місто, експортувати його зі Львова — значить приректи на смерть. Бо коли тобі вже зовсім недобре — від утоми, передчуття депресії, обридлості стабільності, Бог посилає тобі Львів, і це кращий знак у твоєму житті, аніж вишуковування знаків у книжках «зірки» цьогорічного Форуму Пауло Коельо. Експортувати Форум зі Львова так само неможливо, як експортувати присмеркові львівські кав'ярні з їх художницькими, а не дизайнерськими iнтер'єрами, в якi «вмонтована» атмосфера. Он Влодко Кауфман зробив «львівський» мистецький інтер'єр у київському «Купідоні», але на вулиці Пушкінській цей підвальчик виглядає як мінімум дивно... а взагалі-то сумно.

      З 15 по 19 вересня у Львові до тебе волає з афішних тумб хлопчик «Люди, читайте», а на одному модному стенді написано «Не будь маглом. Підтримай вітчизняне», на сцену Львівської опери виходить Тарас Прохасько у сандаліях на босу ногу, а в клубі «Лялька» Бориса Гребенщикова приймають так само, як і львівський гурт «Горгішелі», а на прес-конференції Пауло Коельо питаються дозволу не перекладати з російської перекладачку Коельо з португальської, а натомість на зустрічі з Анджеєм Стасюком Андрухович здивовано оглядає жменьку тих, кому потрібен переклад із польської...

      Цей 11-й Форум для мене перший, я так багато про нього читала і чула, я так легко повірила в міфологію дійства, в магічну притягальність цієї літературно-редакторської тусовки, що, отримавши нарешті беджик акредитації, галопом промчавшись по трьох виставкових поверхах, трохи розчаровано присіла: о-па, а де ж свято? де ейфорія, яку мені обіцяли зі сторінок своїх видань імениті колеги? оця шеренга чиновників на сцені Опери — і все відкриття? Я розгублено запитувала в «Смачній плітці» редактора «Книжника-review» Костянтина Родика: а як цей Форум у порівнянні з попередніми? Мудрий Костянтин Костянтинович сказав, що ті видавці, які через певні обставини не можуть поїхати у вересні у Львів, від досади кажуть, що Форум зіпсувався. Але ти сама розберешся. На вечір 19 вересня все стало на свої місця, а чимдалі після Львова, чим більше я читаю постфорумної преси, чим розрідженішим є повітря буднів, тим більше згадуєш концентрат із равликів.

      А Форум книговидавців насправді складається із речей прагматичних — квадратні метри боксів, модулі, знижки постійним учасникам і надбавки за поверхи, учасники (718 — 209 видавництв, 101 видавничо-книготорговельна фірма, 74 книгарні, 51 бібліотека, 58 гуртових та дрібногуртових книготорговельних підприємств тощо), конкурс, журі, академічна і шкільна ради, прайси, люди на стендах і пішло-поїхало. І Форум книговидавців також насправді складається із речей «романтичних» — презентації видавництв і новодруків, зустрічі з письменниками, фестивалі поезії, літературні спаринги, музичні вечори, автографи, випадкові зустрічі старих знайомих і запеклих друзів у «Квітах на руїнах», «Під синьою пляшкою» чи в клубі «Лялька», Анджей Вайда між книжковими ятками чи Пауло Коельо у чорній вишиванці, у ресторані «Колиба», у танці з хусточкою.

      Безумовно найпотужнішим на цій виставці був 96-метровий польський стенд, організований Інститутом книжки з Кракова й особливо пишний з нагоди діючого Року Польщі в Україні. Все на цьому стенді радувало око — і великі фото популярних літераторів молодшого і середнього покоління — Анджея Стасюка, Ольги Токарчук, Едвіна Бендика, Томаша Пйонтека, Даніеля Одія, Павла Смоленського, й ошатні розгортки з уривками їхніх творів та інформацією про авторів, і 50 томів різномовного Бруно Шульца, виданого від 60-х років минулого століття до 2003 року, переданих спадкоємцем письменника Мареком Подстольським, і яскраві дитячі книжки, і літературні новинки, і перекладні видання, і грубезні, але радісно оформлені словники та навчальна література, і комфортні столики на стендах, і спеціальні торбинки з логотипом Інституту книжки, і фахові «стендисти». На польському стенді весь час товпився народ, багато купували, щось розпитували, брали інтерв'ю, врешті просто хрупали печиво, яке зранку стояло на столиках. Вечір польської поезії нам був не по зубах, кайфувати від споглядання натхненних облич поетів-сусідів і милуватися потоком мови виглядало трохи перебором, перекладати поляків у Львові, напевне, виглядало варварством, але й без нашої трійці журналісток «УМ» у польських поетів була величезна і, що головне, вдячна аудиторія. Два «бубабісти», Юрій Андрухович і Олександр Ірванець, виступили на Форумі в дуеті з польськими колегами. На зустрічі одного з найпотужніших польських письменників Анджея Стасюка, який живе в селі Воловець на півдні Польщі, має там своє видавництво Czarne, на польському стенді було виставлено 11 різних видань його творів, а в Україні перекладено тільки дві книжки, Юрій Андрухович швидше асистував. Вони друзі по життю, інколи разом вивчають географію ногами, але також обидва захоплюються спогляданням географічних карт, у 2000 році видали спільну книжку «Моя Європа», а в новій збірці Андруховича «Пісня для Мертвого півня» є вірш, присвячений Стасюку More than a cult («Більше за культ»). Поки Стасюк потягував «Львівське пиво», Андрухович розповідав по-українськи про нову книгу Анджея «Їдучи в Бободог», а після пива автор читав уривки з Бободогу по-польськи. Олександр Ірванець спільно з польським публіцистом, есеїстом, журналістом, випускником хімічного факультету Варшавського університету Едвіном Бендиком презентував ідею і два уривки нового «дуетного» роману «Полювання на червоного Леніна». Ідея народилася після того, як Олександр і Едвін відвідали музей Енді Уорхола в Меджилаборцях і побачили відомий твір Енді «Червоний Ленін». Сашко нам розповів, що Бендик пише 90% звичної для нього есеїстики і 10%  —художнього тексту, а сам він пише 90% белетристики і 10% — навпаки. Два уривки, зачитані на зустрічі в палаці Потоцьких, заінтригували мене не на жарт, особливо шматок про клонування маленьких Ленінів у КНДР. Чому Віктор Неборак досі не знайшов собі «пару» серед польських письменників, залишається загадкою, адже українсько-польські дуети на цьому не вичерпувалися — ще були Ірена Карпа і Томаш Пйонтек, Сергій Жадан і Кшиштоф Варга, Ольга Токарчук і Тарас Прохасько.

      «Фішкою» фестивалю російської книги, організованого редактором газети «Книжное обозрение» Олександром Гавриловим, були «5 раундів літератури: Росія — Україна», спаринги у найкультовіших кав'ярнях Львова. Любку Дерешу випала Ксенія Букша, Юрію Іздрику — Лев Рубінштейн, Сергію Жадану — Максим Амєлін, Юрію Андруховичу — Сергій Гандлєвський, а Мар'яні Кияновській — Маша Степанова. Молода публіка, яка вариться в казані ідей, віршів, картин, кави, історії, сприйняла читання «на ура», і, нарешті, на одному спарингу я побачила на власні очі, яким пророком є Андрухович для львівського студентства і богеми. Який там БГ! Олександр Гаврилов, минулого року вперше приїхавши на Форум, очманів від відкриття, що в Україні теж є книговидавництво, і цього року вирішив представити у Львові не ширвжиток і попсу, якою завалені полиці наших книгарень, а розумні і красиві російські книжки на єдиному російському стенді. Так-от, Гаврилов на кожному розі розповідав, як здивовані російські поети популярністю поезії, як боязко вони дивилися на натовпи у «Дзизі», коли, здавалося, народ, поодягавши плащі-невидимки, і на стінах, і на стелі попричіплювався — кисню не вистачало, або як у дворику перед «Синьою пляшкою» Іздрика й Рубінштейна слухали, повиснувши на балконах, а хвіст «черги» висунувся на тротуар. Ніякої драматургії спаринги не несли, працювали звичайні паралелі і львівський патріотизм. Цю акцію, за словами директора «Кальварії» Петра Мацкевича, мав підтримати їхній новий горілчаний спонсор, але він не зміг поставити у магазинах Львова свою продукцію. Російський стенд, де було представлено 10 видавництв — «Амфора», «Иностранная литература», «Логос», «Молодая гвардия», «Новое издательство», «Петербургское востоковедение» та інші — особливо не вразив, презентації видавництв хронічно запізнювалися, про «цвяхи» не подбали, козирними на стенді були видання модного Макса Фрая.

      Найактивніше експлуатувало своїх авторів у плані презентацій, автографів і спілкування з читачами видавництво «Фоліо». Сергій Жадан із «Депеш мод», Наталка Сняданко із «Колекцією пристрастей», Ірена Карпа з двома книгами — «50 хвилин трави» та «Фройд би плакав» — це нова серія «Фоліо» «Графіті», кожного дня в розкладі цi прiзвища зустрічалися по 3-4 рази. Андрій Курков представляв роман «Последняя любовь президента», а Лада Лузіна у парі з ним черговий бестселер — «Как я была скандальной журналисткой», де зібрані інтерв'ю з «Бульвару». Неодноразово рекламував видані «Фоліо» «Почему Украина не Россия» та «Криминальная Украина» Андрій Кокотюха. Було очевидно, що Олександр Красовицький приїхав на Форум не горілку пити.

      Дуже цікаво був представлений на Форумі новинний блок із гуманітаристики. «Дух і літера» презентувала перекладну книжку польських авторок «Богуміла Бердичівська, Оля Гнатюк. Бунт покоління. Розмови з українськими інтелектуалами», це розмови з найславнішими шістдесятниками — Іваном Дзюбою, Михайлиною Коцюбинською, Євгеном Сверстюком, Михайлом Горинем, Миколою Рябчуком, якого називають останньою ланкою, що пов'язує шістдесятників із поколінням сорокарічних. Дві полемічні одна до одної книжки випустила «Критика» — Микола Рябчук «Зона відчуження: українська олігархія між Сходом і Заходом» та Ярослав Грицак «Страсті за націоналізмом», іще одне «золоте» видання «Критики» — двотомник Володимира Свідзинського, який впорядкувала Елеонора Соловей і який отримав «Книжку року». Дмитро Стус видав у «Факті» і презентував на Форумі книгу «Василь Стус. Життя та творчість».

      Любителям художніх альбомів було чим розжитися. По-перше, «Родовід» видав красивий альбом і красивий текст Лідії Орел «Мальоване дерево» про живопис українського села, який теж став «Книжкою року», крiм того, альбоми «Ганна Шабатура», «Давня українська ікона із приватних збірок», маленьке приватне видавництво «Духовна вість» видрукувало хороший альбом репродукцій самодіяльного художника Івана Сколоздри з Миколаєва Львівської області «Малярство на склі», в якому безліч історичних, новітніх, жартівливих сюжетів намальовані так привітно, позитивно, строкато. Кинувся в очі розкішний альбом «Львівські вітражі», але його так швидко викупили у мене з-під носа, що я навіть не встигла зафіксувати назву видавництва.

      «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Гу» не поставиш у жоден ряд, вона стояла на першому поверсі й повз цей стенд чотири дні пройти було неможливо через постійну ненаситну чергу. Причому з однією книжкою ніхто не відходив, брали по три-чотири, до речі, у видавництва якраз чотири новинки — «Різдвяна рукавичка» з вертепом (художник — Кость Лавро), «Повітряні рибки» Марини та Сергія Дяченків (художник Арсен Джанікян), «Жирафчик і пандочка» Марини та Сергія Дяченків (художник — Софія Ус) та збірка жартів «На якому поверсі небо». Книжки Дяченків вийшли і у форматі «Міні-диво», а «Повітряні рибки» можна було придбати в англійській версії. Оновлені «Тореадори з Васюківки» розкупили ще в суботу. «Видавництво старого Лева», «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га», «Кашалот» влаштовували яскраві, театралізовані презентації своїх книжок, а «Старий Лев», за прикладом Малковича, ще й розігрував серед покупців бестселера «Пригоди Мумі Тролів» комп'ютер та свої нові книги. Взагалі «фартовим» на Форумі можна було розжитися — лотерею влаштовували «Критика», «Видавництво старого Лева», тому, хто купить якусь скандальну книжку якоїсь скандальної львівської авторки, давали шоколадку, а ретельні заповнювачі анкет могли отримати доступ до тіла Пауло Коельо та отримати автограф бразильського «алхіміка».  Іван Малкович із Віктором Морозовим не чекали милості від природи, вони змовилися з колишнім бразильським хіпі і пацієнтом психушки, а нині письменником-мільйонером, перекладеним 140 мовами світу, і втекли з офіціозної Опери в хороший заміський ресторан «Колиба» з українською кухнею. І після того, як Пауло випив самогону, попробував вареників і станцював танець із хусточкою (це той, де треба цілуватися), який, за його словами, треба експортувати в усі країни світу, на другий день на прес-конференцію прийшов як людина — в чорній вишиванці і в доброму гуморі. Взагалі в процесі безпосереднього спілкування (в режимі прес-конференції, звичайно) він виявився, по-перше, набагато приємнішим і темпераментнішим за свої книжки, по-друге, типовим відкритим і запальним латиносом.

      Можливо, вас цікавлять тенденції? Вони проглядалися досить чітко. По-перше, значно виріс інтерес до поезії, яка відноситься до елітарної літератури — це видно по вечорах, по виданнях і по продажах. Тарас Федюк, «генеральний продюсер» поетичної серії «Зона Овідія», каже, що коли будуть надруковані усі книжки в цьому проекті, то абсолютно всі переконаються в лідерстві української поезії в Європі, а може, і в світі, бо в цей час в Україні живе близько 20 справжніх, великих, історично значимих Поетів. До речі, і гран-прі «Книжки року» — збірка Миколи Воробйова «Слуга півонії» видавництва «Просвіта» — говорить про реальність цієї тенденції. Далі видавці, схоже, переглянули свої старі пісні про головне, основний заспів яких — дороговизна української книжки, і найновіша тенденція була озвучена редактором «Книжника» Костянтином Родиком: книжка не повинна дешевшати, вона має дорожчати, а зростати має платоспроможність українського споживача. Письменники наважилися на броунівський рух між видавництвами, скажімо, Олександр Ірванець вибирає, на якому з 5-6 видавництв, що видають сучасну українську літературу, зупинитися. Автори переходять від одного видавця до іншого у пошуках вигідніших або комфортніших умов, і сама ця можливість вибору є тенденцією. І останнє: брати Капранови, котрі, до речі, взялися видавати газету «Друг читача», зайнялися новим проектом — лобіюванням закону про квотування російської книжки в Україні. Це новий, не побоюся цього слова, фантастичний проект в українському книговиданні, який, правда, дещо випереджає час, але намагається застовпити місце під сонцем наперед.

      ...Форум книговидавців у Львові — це ніби інша, фантастична країна, де люблять равликів, поетів і де немає маглів.

КОМЕНТАРІ З ПРИВОДУ

Іван Малкович, «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га»

      — Ви не засмутилися, що «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» не отримала «Книжку року»?

      — Ні, це добре, щоб не входило у звичку, що я повинен щось отримувати. Хоча мені було приємно, коли я дізнався на другий день, що робили рейтингове опитування всіх учасників Форуму — це ніби близько 600 чоловік, і вони визнали мене кращим директором, і кажуть, що з великим відривом. Це мені лестить, і не більше того. Важливо, щоб ці книжки подобалися людям. Вибір журі — ну, це вибір певних людей, просто образливо, що члени журі сказали, ніби Малкович завжди перемагає, тому його книжки цього року розглядати не будемо. Я ж не винен, що ми якісні книжки робимо.

      — Чи відчуваєте у «Видавництві старого Лева» (їхня книжка «На землях — бергамотах» отримала «Книжку року») своїх конкурентів?

      — Ні, у них є бажання, щоб був конкурент, але то не дуже все серйозно. Коли малює їм наша художниця цілу книжку за три тижні, а в нас малює три тижні-місяць одну картину, і я все це бачу, ну, воно смішно насправді виглядає. Але ж вони завжди кажуть, що нас наслідують і що йшли нашим шляхом. Я не розумію, чому це стикати лобами? Гарно, що вони є, але треба робити книжки такі, щоб діти читали не тільки у Львові, щоб можна було прочитати в Полтаві й Луганську, треба дивитися на якість перекладу, якою це мовою написано.

      — Ви вже знаєте своє покоління дітей, які виросли на книжках «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Ги»?

       — Так, є вже наші діти, які вчаться у вузах, і я плекаю надію видавати для цих читачів дорослі книжки, як Бог дасть. У мене є задумки на потрійну серію, я знаю, як буде називатися, вже маю два лого. Мені дуже не подобається, як видають у нас нормальні дорослі художні книжки. Третє тисячоліття, а дизайн якийсь убогий, як сокирою зроблений. У дизайн же серії треба вкладати мінімум тисячу доларів, а люди думають, що це можна за 20 гривень чи просто самому щось зробити. Так не можна.

      — Підстави для того, щоб з упевненістю дивитися в майбутнє, вам дає хороший продаж Гаррі Поттера чи відкрите представництво в Москві?

      — Ні, в Росії ми робимо тільки перші кроки. Коли ти йдеш на той ринок, завжди є проблеми, тому що люди не хочуть тебе туди пускати. Впевненості мені нічого не додає. Іноді просто не хочеться видавати, бо коли ти не розумієш критерії, коли ти бачиш людей, які купують, на мою думку, щось жахливе і мої книжки, і їм однаково, вони кажуть: і то гарна книжка, і то гарна. А я ж видаю книжки в принципі не для бізнесу, мені хочеться для душі щось робити, і коли цей критерій губиться, коли я бачу ці незграбні верстки... Можна навчитися гарно грати гаму одним пальцем, але для професіонала це виглядає просто жахливо. Iноді бере такий відчай, тому що я все-таки прагну до якості, а коли за якість видається якийсь сурогат, мене це добиває.

      — А чи не хотіли б на Форумі презентувати свою поетичну книжку, чи ви назавжди розчинилися у видавничій діяльності?

      — Люди багато питають мене, бо захищають студенти дипломні роботи по моїй поезії, і я тоді згадую: о, я ж там щось писав. І вони мене спонукають видати книжку, може, перевидати, бо я там іще пару віршів якихось маю. Хотів би... Але зараз віршів не пишу, чого ж обманювати людей і себе.

Леонід Фінкельштейн, «Факт»

      — Я не можу сказати, що ми готували книжки спеціально для Форуму, ми просто видавничий рік починаємо вереснем і вереснем закінчуємо, оскільки все ж таки Форум видавців — це найважливіша подія у видавничому календарі. Значить, від Форуму до Форуму у нас 43 нові книжки, серед них — поетичний мега-проект «Зона Овідія» — 14 книжок, дуже цікаві книжки з театрознавства — «Даниїл Лідер. Театр для себе» та Валерій Гайдабура «Театр між Гітлером і Сталіним. Долі митців», це продовження проекту «Текст+контекст» (Найкращі доробки української та світової класики і навколо них) — книжка Максими Стріхи «Улюблені американські вірші», Кнут Гамсун, я вважаю, дуже цікава книжка. Ну і вперед різко посунувся наш проект Exciptis excipiendis (Все, за винятком того, що варто виключити — лат.). Це масова сучасна українська література. Якщо на минулому Форумі ми тільки заявили про цей проект і було 4 книжки, сьогодні їх 11, а у видавничому портфелі ще 8 книжок.

      — Що сподобалось і що не сподобалося на 11-му Форумі?

      — Мені подобається, що є Форум видавців, що я можу на ньому спілкуватися з читачами, з колегами. Мене не дуже цікавить продаж, тому що жити від Форуму до Форуму я не збираюся, тоді я помру. Мене не дуже цікавлять нові контракти, тому що їх не може бути: якби я чекав Форуму для укладання нових контрактів, ми б вилетіли в трубу. Мені потрібно спілкування, і мені це спілкування дають для того, щоб я вирішував свої стратегічні та тактичні питання, вибирав книжки, які треба друкувати в першу чергу, розбиратися з накладами тощо.

      — Як ви ставитеся до ідеї квотування російської книжки.

      — Я ставлюся до цього непогано, але в системі заходів. Я взагалі вважаю, що це питання треба вирішувати на більшому рівні, аніж податки чи квотування. Треба починати з культурної політики держави, яка геть чисто відсутня. От, скажімо, українські видавці були на останній книжковій виставці у Москві, і дехто з них розповідає про те, що в Москві із задоволенням читали б українські книжки українською мовою і як зробити так, щоб вони там були. Я перепрошую, в Полтаві нема українських книжок українською мовою, а мене це хвилює набагато більше. От Світлана Пиркало, у якої щойно вийшов новий роман у нашому видавництві, мене запитує: «Леоніде Петровичу, а моя мати де може в Полтаві купити книжки, і сусіди де можуть купити?». А я їй кажу: «Світланко, ніде, тому що полтавські книгарні в цьому не зацікавлені і книжок не беруть». Якщо ми говоримо про те — ви подумайте! — що iснує одна книгарня на обласне місто, яка є центром україномовної книжки. Це у своїй країні. Яке ж квотування, якщо ми не можемо налагодити мережу збуту. Я не знаю, чи будуть читати українську книжку в Миргороді, в Косові, в Полтаві, може, якщо квотування буде, більше читатимуть, але поки що там книжок нема, вони туди не потрапляють. Отже, якщо це буде в системі заходів і якщо це дасть змогу вирішити питання стратегічно, ставлюся, звичайно, непогано, а якщо це буде окремий крок, я не думаю, що він щось дасть.